А ось за комірне має сплатити 3260 гривень 36 копійок: за електроенергію — 168 гривень, квартплату — 325 гривень 38 копійок, централізоване опалення — 2563 гривні, воду — 137 гривень 67 копійок, газ — 53 гривні 47 копійок.

— Держава призначила мені субсидію за грудень у розмірі 1791 гривні 10 копійок. Якщо додати пенсію та субсидію і від цієї суми відняти комірне, то на життя мені залишається лише 637 гривень, — з гіркотою каже Василь Петрович. — Це ми брали розрахунки за старими тарифами і цінами. Я із жахом чекаю платіжок за січень, в яких, як для мене, малозабезпеченого, стоятимуть непосильні суми. Оце й думаю, що можна буде з хати занести в ломбард, щоб все це оплатити. Журюсь, бо нічого цінного в мене немає: все життя жив скромно, на зарплату.

Василь Петрович розповів, що обмежує себе у всьому: одяг взагалі не купує, навіть шкарпетки зашиває, якщо на них з’являється дірка, пігулки просить лікаря виписувати найдешевші, бо має гіпертонію і цукровий діабет. Виручає картопля, яку виростив цього літа на трьох сотках, консервації. Вона — основна їжа на столі, хоча при цукровому діабеті лікарі не рекомендують зловживати нею. Іноді дозволяє собі купити курячі гомілки, щоб супи були ситнішими. На Різдво побалував себе яблуками і півкіло бананів, оскільки на них була знижка в магазині.

Пенсіонер розповів, що під час снігопаду він допоміг сусіду розкопати його євробляху, то той із вдячності дав йому сорок гривень: мовляв, це вам, Петровичу, могорич.

«Я розумію, що Славко в такий делікатний спосіб, знаючи мою скруту, хотів допомогти мені, — каже Василь Петрович. — Ніколи не думав, що в мене буде така нікчемна і бідна старість. Я далекий від політики, її не люблю, але невже уряд не бачить, що за таких мізерних доходів неможливо не те що жити, а бодай виживати. І ті 400 гривень, які мені в січні добавили до пенсії — тепер вона 2506 гривень, не рятують мене. Бо зі страхом передчуваю, що їх, ті 400 гривень, «з’їдять» нові січневі тарифи й ціни за комунальні послуги. А може, то так спеціально роблять, щоб пенсіонери потихеньку вимирали від хвороб (нема за що лікуватися) і постійного недоїдання?»

Не мала що відповісти пенсіонеру на це його аж ніяк не риторичне запитання, а тому вирішила написати до вашої газети, щоб через неї донести до парламентаріїв, урядовців дійсний стан справ із низьким рівнем життя пенсіонерів. Адже таких бідних, як Василь Петрович, сила-силенна.

Костопіль
Рівненської області.