Під час вручення свідоцтва про національний рекорд. Поруч — керівник Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова.
Є ті, хто виявляють дивовижну мужність, стійкість і силу волі, долаючи апатію та розчарування, що часто притаманні людям із фізичними вадами або інвалідністю. Серед таких — Сергій МИХАЙЛЕНКО зі Світловодська (на знімку), чоловік, який власним прикладом надихає на життя всіх, з ким доля обійшлася немилостиво.
Сергій має одну руку й одну ногу. Але з їхньою допомогою робить стільки всього, в тому числі — і талановитих речей, що більшості повносправних людей і не снилося!
Підкорив воду
Героєм десятків публікацій, учасником популярної шоу-програми «Говорить Україна» і номінантом на премію «Гордість країни» він став у 2014-му... Тоді Сергій Михайленко здобув найважливішу перемогу в своєму житті — над самим собою, над тілом і страхом. А ще над громадською усталеною думкою, згідно з якою інвалід I групи — це обов’язково людина у візочку, в кріслі чи на дивані з підбитими подушками, та аж ніяк не за кілька кілометрів від берега посеред морських хвиль і з п’ятнадцятиметровим шаром води під тренованою і впертою, але все ж таки єдиною ногою...
Отже, заговорили про Сергія після того, як він проплив відкритою водою п’ять кілометрів 100 метрів за дві години 10 хвилин! Цей результат потрапив до національного реєстру Книги рекордів України. Але в тому записі немає жодної згадки про те, якою холодною була в п’ятницю 13 червня 2014-го вода в Кременчуцькому морі.
Спостерігачі, представники телеканалів і реєстратори приїхали до Світловодська в очікуванні сенсації. А тут — зимова водичка і шторм... Сергію радили все скасувати. Але він поплив — разом зі своїм здоровим товаришем і колегою з тренувань Олександром Ткаличем (в парі з ним на рік раніше Михайленко проплив загалом три кілометри). Тата під час його знаменитого запливу підтримувала донечка Настя. А скептики були посоромлені...
А потім — і висоту...
Балансувати серед безмежних водних просторів із такими обмеженими можливостями — це вже дивина. Здавалося б, довівши свою здатність не просто триматися на воді, а ставити рекорди, можна було б і заспокоїтися. Але ж ні. Вже за півроку Сергій встановлює нове публічне досягнення — цього разу на суходолі. Тепер він вирішив зрушити з місця (правильніше сказати — «викликав на поєдинок») наповнений пасажирами мікроавтобус вагою майже п’ять тонн! І не просто зрушив його, а протягнув 2,5 метра.
І вже ніхто не міг уявити, що згодом Сергій захопиться стрибками з висоти на линві. А він це зробив, і неодноразово: тричі стрибнув із 40-метрового арочного мосту в Запоріжжі та один раз — із 41-метрового готелю у Кропивницькому...
Нині прихильники Сергія Михайленка схрещують за нього пальці в очікуванні результатів художнього фестивалю — нещодавно чоловік знову нагадав про себе черговим досягненням — участю у всеукраїнському фестивалі аматорського мистецтва «Незламні духом», де представив одну зі своїх робіт (картину «Мудрість») і ввійшов до групи фіналістів. Нагородження призерів арт-форуму має відбутися у травні...
Став майстром-різьбярем
Інвалідність Михайленко отримав після трагічного випадку в Москві, куди поїхав на заробітки. З гіркотою в голосі якось сказав, що з Росії він повернувся... наполовину.
На той час Сергій мешкав разом із мамою на п’ятому поверсі будинку без ліфта... В голові не вкладалося, що за таких обставин людина може долати за лічені хвилини всі східці вниз і нагору, вправно діставатися кухні та повертатися від плити з гарячим чайником у руці! Але того вимагало життя. Виростивши двох дітей, Сергій залишився одинаком: дружина пішла в іншу родину...
Не так давно Сергій закінчив курси майстерності світловодського різьбяра Івана Якименка. І вже за рік мав чимало робіт, бо без справи намагався не залишатися ніколи. Раніше брався за все, що пропонували, бо була потреба в грошах (в тому числі — для сплати аліментів): виконував ремонти осель на замовлення (уявіть лишень, як інвалід на одній нозі стрибає із викруткою в руці, обшиваючи вагонкою балкон!), сторожував, працював диспетчером автопарку.
У своїй квартирі на вулиці Приморській (будинок виходить просто на набережну водосховища) опановував не лише різьблення по дереву, а й кулінарну майстерність. Діти, Сашко і Настя, буваючи в тата, ніколи не поверталися від нього голодними.
Бути нормальним — це як?
Поспілкувавшись із Сергієм Михайленком, розумієш, що в певному сенсі ця людина «ціліша» та цілісніша за багатьох інших повністю здорових людей. Бо, знайшовши свій рецепт виживання, допомагає іншим, кого запопало нещастя.
Ось уже вісім років рекордсмен відвідує міський басейн. Паралельно практикує плавання, в тому числі зимове (крижане).
— Запрошую чоловіка з місцевої організації інвалідів: «Приходь, поплаваємо разом, розвіємося», — переповідає Сергій правдиву історію. — І чую: «А з ким плавати — з нормальними?». Тоді я закипаю і кажу: «Ну, в такому разі приходь, коли станеш нормальним!»
Кіровоградська область.
Фото надано автором.
