Відтак нас поєднували сподівання на гідне пошанування 150-річчя від дня народження великої землячки. Як вияву шани і поваги до усього українства, яке дало людству таку величну духом, словом та дією Постать.
Усі небайдужі до її натхненної творчості й подвижницького життя робили все для того, щоб ювілей Лесі відбувся!
Складаю щиру подяку музейним працівникам, педагогічним колективам, творчій інтелігенції, молоді, зрозуміло, лесезнавцям, зрештою, кожному, хто наближав це свято. У ньому — дещиця і моїх зусиль: пробивання відповідних рішень на рівні Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, коштів на реконструкцію музею і облаштування доріг у місті, передача музею власних артефактів, пов’язаних з Лесею Українкою, та багато чого іншого.
На жаль, пандемія вносить свої корективи у заплановані урочисті заходи. З чим нічого не поробиш. Але ми здолаємо і це лихо.
Куди складніше подолати епідемію байдужості та безвідповідальності тих, хто за посадами мав би дбати про своєчасне і якісне виконання хоча б запланованого до ювілею. Реконструкцію музею з вини влади зірвано, а те, що коїться з дорогами, наочно бачать новоградволинці, а тепер відчуватимуть ще й гості міста. Замість того щоб робити свою роботу, чиновники намагаються наставляти фахівців, які живуть Лесею, як належить оформляти музейні експозиції. І це роблять ті, які, очевидно, жодного рядка з творчості Лесі Українки не прочитали. Це вже закорінена хвороба начальства — демонструвати шанування, нічого, або майже нічого, не знаючи про тих, кому позірно клянуться в любові. Хіба що за винятком ходульних цитат і фраз.
Як тут не згадати Лесині рядки:
Вкраїна бачила не раз,
як тії закоханці
надвечір забували все,
про що співали вранці,
і, взявши дар від неї, йшли
до іншої в гостину;
вони не знали, що то є
любити до загину.
Не в останню чергу, мабуть, через сповідувану «філософію», на яку звертала увагу знову ж таки Леся: на чиєму возі їдеш, того й пісню співай.
Ось вони й «співають»... Вдаються заодно до публічного зведення рахунків, пошуку винних у тому, чому ганебно провалено підготовку до ювілею. Залишається сподіватись, а я таки сподіваюсь, що 150-річчя Лесі Українки стане поштовхом для повсюдного звернення до її творчості — вистражданої, високої і натхненної, яка повинна будити й підштовхнути нас, щоб якомога впевненіше стверджувались народом і нацією. Європейського рівня. Інакше доведеться вторити за Лесею:
Ні долі, ні волі
у мене нема
Зосталася тільки
надія одна...
Вірю: так не повинно бути. І так не буде.
Тому у ці дні давайте піднесено проголосимо за Лесею Українкою:
Ні! Я жива!
Я буду вічно жити!
Я в серці маю те,
що не вмирає.
Давайте сьогодні разом і на повний голос заявимо: ми будемо жити і творити Україну і себе в Україні — вільній, демократичній, цілісній, мирній і європейській. Якраз про таку Україну мріяла Леся Українка і визначала для цього нам дороговкази.
Володимир ЛИТВИН, академік Національної академії наук України.
