Після встановлення пам’ятника пісні «Повій вітре...» її виконали нинішні земляки поета — учасники народного колективу «Вінок Руданського».
32 поетичні рядки зафіксовано на чорному граніті у формі розгорнутої книги. На початку тексту зображено обличчя автора слів. У кінці — образ дівчини, якій присвячено зворушливі слова. Хто вони — поет і його кохана?
— Хіба це не народна пісня «Повій, вітре, на Вкраїну»? — не раз доводилося чути Оксані Мудрик. Нині вона староста села Хомутинці Калинівського району на Вінниччині. Раніше очолювала музей свого земляка Степана Руданського у рідних Хомутинцях. Була його організатором і творцем. Кращого екскурсовода у їхньому селі годі шукати.
— Не запитуйте мене про Степана, — каже пані Оксана. — До ранку не переслухаєте. Такий талант! І така нещаслива доля. Коли згадую про нього, серце крається від болю.
А ще жінку ображало, що багато з тих, хто приїздить на малу батьківщину поета, не знають, що саме Руданський написав «Повій, вітре, на Вкраїну».
— Були такі гості, які переконували мене, що це народна пісня, — розповідає пані Оксана. — Тому вирішили виправити несправедливість — закарбувати рядки у камені, і то вже буде навіки. Щоб читали і не губилися у здогадках, а знали, що їх написав поет з Хомутинців, якого досі шанують у рідному селі.
Співрозмовниця уточнює, що у них жодне свято не відбувається без виконання цієї пісні. Це приїжджі дивуються: «Невже це справді слова Руданського? У нас запитай малого чи старого, тобі одразу скажуть...»
У Хомутинцях давно планували встановити такий пам’ятник. Одна з причин, що стримувала задум, — відсутність коштів. Заробили їх на обласному конкурсі розвитку територіальних громад. Проект Хомутинецької громади визнали одним із переможців.
Пані Оксана каже, хотіла, щоб пам’ятник мав вигляд розгорнутої книги. Зізнається, що не все вдалося, як планувалося. Приміром, постамент мав би бути вищим.
На запитання, чому обрали чорний колір гранітного каменю, відповідає: «Це пам’ятник не тільки пісні, а й нещасливому коханню і сумній долі самого поета. Тому й плити чорні, символізують смуток за коханою дівчиною, за рідним селом, Україною». Рядки виконані білим кольором.
Пізніше додадуть ще деякі елементи, зокрема встановлять арку. Поруч будуть клумби з квітами. Тоді пам’ятник матиме кращий вигляд. Зроблять це навесні. По завершенні всіх робіт організують урочисте відкриття. Попередньо запланували заходи на 3 травня нинішнього року, цього числа зупинилося серце поета.
У нинішній день народження Руданського, 6 січня, жителі Хомутинців уперше за багато літ не збиралися громадою, щоб вшанувати земляка. Карантин завадив. Через це не організували урочистого відкриття пам’ятника пісні. Оксана Мудрик нагадала, кому саме присвятив свої рядки Степан Руданський.
У Марію Княгницьку Руданський закохався під час навчання у Кам’янець-Подільській духовній семінарії. Вона була середульша дочка Єлизавети Княгницької, у домі якої квартирував разом зі своїм однокурсником Іваном Квартировичем. Той теж не залишався байдужим до кароокої красуні.
Марія обрала Степана. Він мав гарний голос. Знав багато пісень. Писав вірші. Виконував сонети польською мовою. До того ж, легко знаходив спільну мову з людьми незалежно від їхнього віку.
Шість років тривало навчання у семінарії. Її Степан закінчив на відмінно. Його направили до Петербурга у Духовну академію.
Перед від’їздом 21-річний хлопець мав розмову з Марією. Дівчина обіцяла чекати коханого.
Однак у Петербурзі Руданський змінив наміри. Не щодо Марії, ні. Захотів стати лікарем, тому пішов у Медико-хірургічну академію.
Але документи були у Духовній академії. Йому не дали згоди на зміну навчального закладу. Через це у Медико-хірургічну прийняли тільки вільним слухачем. Таким не платили стипендії. Батько, який служив священиком у Хомутинцях, дізнавшись про вчинок сина, припинив давати гроші.
Важкі часи пережив у Петербурзі Руданський. Там захворів на туберкульоз. Там пережив втрату коханої. Мати дівчини наказала доньці назавжди забути про Степана, який своїм вчинком обурив усе духовенство.
Через рік Марія вийшла заміж за Квартировича.
Коли Руданський дізнався про це, тоді й з’явився вірш «Повій, вітре, на Вкраїну». Написав його 27 серпня 1856 року. Вперше ці рядки надрукували тільки у 1861-му в журналі «Основа».
На музику вірш поклала Людмила Александрова, композиторка минулого століття, випускниця Варшавської консерваторії. Вона є автором ще низки відомих мелодій, зокрема до віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю» Миколи Петренка, «Стоїть гора високая» Леоніда Глібова.
Як склалася доля коханої Руданського? Марія Княгницька стала дружиною Івана Квартировича. Але шлюб виявився нещасливим. Померли троє їхніх малолітніх донечок. Серце матері не витримало такого горя, і її життя обірвалося у віці 36 років.
Та й Руданський мало прожив на світі. Тільки на три роки пережив кохану. Помер від туберкульозу. Сталося це у Ялті, де він працював лікарем після закінчення академії у Петербурзі.
Через 20 літ по його смерті друзі встановили на могилі великий камінь із портретним зображенням Руданського. Там вибито слова з вірша: «На могилі не заплаче ніхто в чужині, хіба хмаронька заплаче дощем по мені».
Світовим романсом назвали пісню «Повій, вітре, на Вкраїну» колишні викладачі Вінницького педуніверситету імені Коцюбинського брати Борис і Кость Хоменки. У 2003 році вони видали книжку «Степан Руданський. Повій, вітре, на Вкраїну.
Переклади мовами світу». У ній 114 перекладів 97 мовами (деякими — по кілька перекладів, які робили різні перекладачі). Вірш нашого земляка можна прочитати, зокрема, англійською, німецькою, румунською, польською, португальською, французькою, грецькою, словацькою... Японською переклад зробив академік Іван Дзюба. Він же написав передмову до книжки. Значаться також маловідомі мови, наприклад саамська, ногайська, евенська...
Автори видання наводять низку прикладів, як сприймали виконання пісні у різних країнах. Це надзвичайно цікаві спогади очевидців. Детально розповідають про те, як писалася мелодія.
У книжці вражає ще одна деталь: її автори стверджують, що першу мелодію до слів написав... сам Руданський.
Вінницька область.
Фото Василя БАБІЯ.
