На знімку: Валерія Руликівська (праворуч) із сестрою Наталкою.
Рано чи пізно життя приводить нас до розуміння, що світ треба сприймати таким, яким він є, а не таким, яким хочеш, щоб він був. Але є люди такої внутрішньої сили, що здатні здолати цю «філософію». Вони прагнуть досконалості та краси — і вони творять досконалість та красу. І це не залежить ні від географії їхнього проживання, ні від величини калитки, ні від позиції оточення.
Для Валерії РУЛИКІВСЬКОЇ з Попільні джерелом такої сили стала вишивка. Змінювалася мода, приходили і відходили кримплени, штамповані пальмочки на сорочках, пластикові прикраси на стінах... А потім ми роздивились у престижних зарубіжних журналах, що в Європі ціняться вишивані сукні! А телевізор показав, що деякі дівчата на тамтешніх пляжах сидять із п’яльцями... Для багатьох це стало і естетичним, і етичним відкриттям: виявляється, вишивка — це не «село». Для декого це відкрило й нові можливості заробити.
Валерію ті спади і підйоми не зачіпали — вишивала завжди: в шкільні роки, навчаючись в академії, очолюючи одну з районних служб. І слід зауважити, що життя ніколи не дарувало для того багато часу. Точніше, воно завжди підштовхувало цю жінку в зону високого тиску: посада чоловіка, що пронизувала рентгеном не лише його, а й всю сім’ю, виховання дітей, турботи про здоров’я рідних, нинішні фермерські клопоти... Але вишивка хрестиком залишалася неодмінною її супутницею.
Теперішні роботи, звичайно, не порівняти зі збереженим перкалевим клаптиком її дитячої вишивки. Мало назвати їх досконалими. Бо створення таких полотен вимагає не лише механічних навичок, а й емоційного інтелекту. Її картини живі, вони дихають, вони спілкуються з нами. Мимоволі радієш ясному морозному дню з картини «Зимові враження»... А в «Натюрморті з трояндами» — квіткове буяння, природна грація кожної пелюстки... Філігранні переходи від одного відтінку кольору до наступного чи не найскладніші в монохромній вишивці. Тридцять тонів сірого вишивальниця бездоганно сумістила у 44 тисячах хрестиків «Білого натюрморту»!..
Вибір теми нової роботи — це завжди внутрішня історія. Останні півтора року Валерія присвятила «Феодорі» (за однойменною картиною Луї Пізані). Хіба на портреті — імператриця, гордовита візантійська владарка? Ні, це жінка, красива насамперед внутрішньою спокійною гідністю. А її погляд ніби спрямований у глибину своєї, а затим і вашої душі. Як це споріднено з натурою Валерії Василівни! Чи не тому цей жіночий образ з далекого VI століття так вдався вишивальниці з допомогою нашого українського косого хрестика.
Бездоганний смак, виплеканий десятиліттями вірного служіння творчій справі, не одразу, але оцінили діти. Радіють і знаходять належне місце подарованим нею вишивкам. Побували роботи Валерії Руликівської на районних виставках, на святі «Романівської весни». Київський майстер, який виготовив рамку для «Феодори», зауважив: робота достойна арт-галереї. І визнання, і енергія творення додають майстрині духовної сили та наснаги на нову красу.
Житомир.
Фото автора.
