Відкриття пластового року (Київ, 2018 р.).

Хто ж вони такі?

Скаут у перекладі з англійської означає розвідник. У 1907 році генерал британської армії Роберт Бейден-Павелл зібрав два десятки хлопців, вивіз їх на острів і організував скаутський табір. Табір виявився успішним, і вже через рік у Лондоні вийшла книжка генерала «Скаутинг для хлопців». У ній він сформулював основні принципи й закони, якими повинні керуватися скаути. «Нація завдячує своїми успіхами не так силі своєї зброї, як силі характеру своїх громадян», — написав генерал.

Упродовж кількох наступних десятиліть скаутський рух поширився у всьому світі. Держави підтримували його, бо він виховував цілеспрямованих, чесних і сильних духом громадян.

Взявши за основу головні принципи і закони, скаутські організації багатьох країн додали й свої національні особливості.

Раз на чотири роки скаути зі всього світу збираються в одній із країн на Всесвітнє скаутське джемборі. Вперше воно відбулось у Лондоні в 1920-му.

Залишили слід в історії

Українські скаути теж запровадили свої національні особливості, назвавши скаутський рух Пластом. Назва походить від слова «пластун» — так у козаків називали розвідників. З козацької термінології запозичено багато пластових термінів — булава, рій, станиця, курінь...

Пласт з’явився в Україні у 1911-му. Біля його витоків стояв, зокрема, і син Івана Франка — Петро. Через рік 40 пластунів уперше склали Пластову Присягу. Рух став поширюватися по всій Галичині.

Під час Першої світової війни пластуни воювали у лавах Січових Стрільців, становили ядро старшинських кадрів новоствореної Армії УНР. Упродовж 1918 року за підтримки гетьмана Павла Скоропадського були створені пластові гуртки при кожній українізованій гімназії у Києві, Фастові, Вінниці, Катеринославі, Каневі.

У 1926 р. митрополит Андрей Шептицький надав пластунам ділянку на горі Сокіл, де вони спорудили оселю. Нині вона розбудована, в ній діє пластовий табірний музей.

У 1928 році польська влада заборонила діяльність Пласту на Волині, а у 1930-му — на Галичині. Але після Другої світової війни він почав розвиватися у країнах, де проживали українці.

В Україні перший пластовий табір відбувся у 1989-го. У 1997 році понад 700 пластунів із 34 осередків відзначали 85 літ від заснування Пласту в оселі «Сокіл». Там, уперше у незалежній Україні, відбулась інавгурація Любомира Романківа як почесного Начального пластуна. Любомир Романків — один із десяти винахідників, портрети яких висять у Залі національної слави США!

Серед вихованців Пласту: Блаженніший Любомир Гузар, економіст Богдан Гаврилишин, Посол США в Україні Роман Попадюк, Посол Канади Роман Ващук, віце-прем’єрка Канади Христя Фріланд, астронавтка Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, співачка Квітка Цісик і багато інших відомих особистостей.

Розуміючи, наскільки важливим для держави є виховання фізично і морально здорових молодих громадян, президентами Віктором Ющенком і Петром Порошенком були видані укази про підтримку молодіжних рухів. Серед іншого і відкриття

Пластових вишкільних центрів.

Восени 2018 р. відкриття такого центру відбулось у місті Буча, що біля Києва. Він став базою для тренінгів, конференцій не тільки для пластунів, а й для інших молодіжних організацій.

Від пташат до лідерів

Чим же займаються пластуни? Пласт пропагує здоровий спосіб життя, прищеплює патріотизм, лідерські якості та відповідальність. Попри виховання на християнських засадах Пласт стоїть поза партіями і конфесіями.

Пласт — організація волонтерська. Сюди йдуть за покликом душі та серця, не отримуючи при цьому жодного матеріального зиску.

В організації діти займаються у гуртках відповідно до свого віку: від 2 до 6 років, від 6 до 11, від 12 до 18.

Малюків до 6 років називають пташатами. Мають свою форму. Вони граються у різні ігри, майструють, співають. Поруч завжди є батьки, які активно долучаються до занять разом із дітьми. Часто заняття проводять на природі.

У групах від 6 до 12 років ігри складніші. Також діти вивчають українські традиції, дискутують, навчаються, як знаходити шлях за знаками, тощо.

У старших групах більше уваги приділяється саморозвитку. Для цього розроблені спеціальні програми. Діти виробляють у собі позитивні навички, серед яких — здатність дотримуватися правил у грі, робити добрі вчинки, виконувати певні обов’язки тощо. А ще бути зібраними, привітними, вихованими.

Особливий акцент робиться на вихованні відповідальності, лідерських навичок, на вмінні критично мислити. Діти вже самостійно виконують якісь невеличкі проекти для Пласту чи громади. Особлива увага приділяється вмінню працювати у команді. Їм дають можливість самим організовувати якусь частину занять, мандрівок.

А влітку наступає час таборів. У них пластуни на практиці закріплюють ті знання, які здобули на щотижневих заняттях із вихователем. Табір вчить самостійності, витривалості, вміння давати собі раду, виробляє впевненість у своїх силах.

На спеціалізовані табори (спортивні, мандрівні, мистецькі, кінні, альпіністські, екологічні, археологічні) пластуни з’їжджаються з усієї України. Один із найпоетичніших моментів у таборуванні — ватра. Біля неї відзначають урочисті події, співають.

Окрім таборів, пластуни беруть участь у спортивних змаганнях, змаганнях з пішого мандрівництва, у фестивалі пластової творчості, проводять різні екологічні акції. Нині, у час епідемії коронавірусу, допомагають старшим самотнім людям.

Важливі символи

Багато уваги у Пласті приділяється атрибутиці й відзнакам. За ними на однострої можна «прочитати», чого досягнув, яку позицію посідає пластун. І це мотивує їх до нових звершень.

Герб Пласту — трилиста лілея, сплетена з українським тризубом. Форма — довгі шорти або штани (для дівчат спідниці), сорочка, хустина, берет або капелюх. Форма, розроблена   Р. Бейден-Павеллом, донині майже не змінилася.

Пластуни, як і всі скаути, вітаються один з одним лівою рукою (бо ближче до серця), честь віддають правою, а три пальці правої руки, піднесені догори чи до капелюха, означають три головні обов’язки пластуна — бути вірним Богові та Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом та слухатися пластового проводу. Один до одного вітаються гаслом «СКОБ».

Фото автора.

Продовження читайте у наступній «Сім’ї».