Хоча, за даними організації Transparency International та відповідно до її останнього «Індексу сприйняття корупції», Німеччина посідає дев’яту сходинку серед найменш корумпованих країн, однак і їй ще далеко до ідеалу.

А як насправді з корупцією у ФРН, хто, і як саме її викриває, як тут карають любителів легкої наживи?

Скільки вірьовку не плести...

Майже 30 років тому в Берліні зареєстровано асоціацію Transparency International, котра покликана була не тільки пильно стежити за процесами в економіці та суспільному житті, а й виявляти злоякісні «пухлини», що виникали в їх здоровому організмі. За цей час асоціація переросла у всесвітню неурядову організацію, котра бореться з макро- та мікроекономічною корупцією на національному й міжнародному рівні. Її добровольчий підрозділ зареєстрований і в ФРН.

Щороку організація оприлюднює різноманітні дослідження, зокрема, «Глобальний барометр корупції», «Індекс сприйняття корупції» та інші. До речі, саме «барометр» дійшов висновку, що політичні партії і підприємства — найбільш корумповані в ФРН. Приміром, нещодавно кілька депутатів Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу змушені були скласти свої повноваження. Адже вони, за повідомленням радіо «Дойче велле», начебто отримали хабарі від уряду Азербайджану в обмін на підтримку дій офіційного Баку. Прикладів корупційних дій політиків достатньо, щоб вважати це явище навіть і в Німеччині не таким уже й рідкісним.

Із додаткових доходів повинен платити

А що, власне, вважається політичною корупцією, зокрема депутатів Бундестагу, зарплатня яких становить близько 10 тисяч євро брутто на місяць? І котрі мають також право суміщати парламентську діяльність з іншою роботою? За офіційними даними, нині третина депутатів має додаткові джерела доходів. Але якщо дохід перевищує одну тисячу євро на місяць — 10 тисяч на рік, то його слід декларувати. Хоч і не обов’язково вказувати точну суму, отриману з додаткових джерел. Немає також і обмежень щодо найвищого обсягу доходів депутата поза Бундестагом.

Але такі парламентарії зобов’язані оприлюднювати дані в разі, якщо вони володіють 25 і більше відсотками акцій будь-якої компанії. Водночас не обов’язково вказувати, чим займається фірма і з ким співробітничає. На думку критиків, така ситуація може спричинити корупційні ризики.

Замовчування коштуватиме дорого

Таку начебто не зовсім зрозумілу «формулу» пояснив представник Transparency International Норман Лекель: «Якщо будь-яка норма обумовлена законодавством, то німці зазвичай дотримуються цих правил. Але якщо вона не прописана в законі, то, звісно, не всі громадяни діють відповідно до моральних зобов’язань. А дехто використовує прогалини в законодавстві задля власної вигоди, оскільки в кодексах для членів парламенту існує ще багато лазівок».

Тож після корупційних скандалів уряд визнав необхідність врегулювання цього питання. Політичні партії розробили власні пропозиції щодо жорсткішого антикорупційного законодавства. Правляча коаліція прийняла рішення про створення так званого центру лобістів. Відтепер замовчування того, чиї інтереси захищають депутати, може коштувати для них до 50 тисяч євро.

Попри намагання змінити ситуацію на краще, в «Індексі сприйняття корупції» зазначається, що дрібна корупція у ФРН зустрічається частіше, ніж в інших європейських країнах. 11% респондентів стверджують, що бодай один раз у житті вони брали хабара. І лише дуже небагато з них заявили, що відмовилися його давати. Проте все-таки, відповідно до звіту Freedom House, спроможність Німеччини забезпечувати чесність і попереджувати корупцію в органах державної влади загалом достатня — через потужну інституційну структуру.

Що стосується бізнесу та корупції в ньому, то, за даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність Світового економічного форуму за 2013—2014 роки, керівники підприємств вважають податкове регулювання та обмежувальні положення про працю найбільш проблемними чинниками для ведення бізнесу. А ось довіра до етичних стандартів політиків у ФРН, зазначається у звіті, відносно висока. А нерегулярні виплати та хабарі лише в небагатьох випадках пов’язані з державними послугами.

Каральна рука закону

Утім, у Німеччині досить жорстке законодавство стосовно винних у корупційних діях. Якщо йдеться про фізичних осіб, то кримінальний кодекс передбачає, що винний карається позбавленням волі до трьох років або з нього стягується штраф. В особливо серйозних випадках передбачається ув’язнення на термін від трьох місяців до п’яти років. За хабарництво у державному секторі очікує позбавлення волі до п’яти років або грошовий штраф. У разі кваліфікованих правопорушень — отримання чи надання хабара — держслужбовець, а також «благодійник» мають перспективу бути ув’язненим на термін від трьох місяців до п’яти років. Але в «особливо серйозних випадках» кримінальний кодекс вимагає покарання винного на строк від одного до 10 років позбавлення волі. За хабарництво у політичній сфері чекає покарання у вигляді ув’язнення до п’яти років чи штрафу. Відповідно до законодавства, кримінальна відповідальність поширюється лише на фізичних осіб.

Проте законодавство ФРН про адміністративні покарання дає змогу карати юридичних осіб за підкуп будь-яких посадових осіб штрафами до 10 мільйонів євро. Але якщо прибуток, отриманий у результаті правопорушення, вищий за цю суму, то штраф може бути такий само за розміром, як і «прибуток». Тож штрафи в деяких випадках перевищують і 100 мільйонів євро.

Так само жорстко карають керівників компаній у разі, якщо вони з умислом чи через недбалість не виконали заходи нагляду, необхідні для попередження хабарництва з боку співробітників чи агентів цієї компанії.

Як альтернативу грошовим штрафам кримінальний кодекс ФРН припускає конфіскацію економічних переваг, отриманих компанією засобом відповідного хабара. Крім того, законодавство зобов’язує державні організації забороняти компаніям брати участь у процедурах закупівель, якщо один із керівників був засуджений за хабарництво.

Берлін.