Василь Верховинець і Сергій Каргальський, Йона Шевченко і Олександр Кисіль, Януарій Бортник і Олекса Ходимчук, Степан Шагайда і Борис Дробинський, Іван Яновський і Кирило Гетьман, Генрі Тарло і Дмитро Грудина — імена цих відомих акторів і режисерів, хореографів, театрознавців, організаторів театрального процесу в Україні сталінський режим викреслив не лише з афіш, а й із життя. Усі вони були репресовані за надуманими звинуваченнями і страчені, більшість — у розквіті життєвих і творчих сил.
Про долі цих талановитих людей, котрі зробили величезний внесок у розвиток української культури, розповідає фотодокументальна виставка «Імена, викреслені з афіш», що відкрилася у Національному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» напередодні Дня пам’яті жертв політичних репресій, який щороку відзначається у третю неділю травня.
Це перший проект, присвячений театральним діячам, закатованим у київських підвалах НКВС у період Великого терору 1937—1938 років і похованим у Биківнянському лісі на так званій спецділянці.
Відкриваючи експозицію, розгорнуту просто неба перед адміністративним корпусом «Биківнянських могил», заступник генерального директора заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька (на знімку) зазначила, що імена репресованих акторів, директорів театрів, мистецтвознавців тривалий час були під забороною, тож матеріали про них довелося збирати не тільки в архівах, а й газетах і журналах, які збереглися у бібліотеках.
«Історія українського театру першої третини ХХ століття містить безліч драматичних моментів, які вдалося окреслити у виставці за допомогою документів, партійних директив і унікальних фотографій, — каже Тетяна Шептицька. — У цей період відбулося ламання радянською владою українського театру, що розвивався у європейському руслі, та переформатування його на обслуговування панівного класу — пролетаріату».
Біографічні довідки репресованих діячів, розміщені на широкоформатних банерах, доповнено архівними документами та рідкісними фотографіями, які відтворюють соціальні реалії та театральну дійсність 20—30-х років минулого століття.
Кожна справа репресованого, над якою при підготовці до виставки працювали науковці заповідника, — це вирок сталінському режиму.
«Ці документи складалися слідчими для доведення провини заарештованих, та сьогодні вони є важливими свідками злочину системи репресивно-каральних органів радянської влади проти власного народу», — наголошує начальник науково-дослідного відділу заповідника і куратор виставки Олена Полідович.
Репресивна сталінська машина безжально знищувала цвіт української нації — творчих, мислячих, освічених, а через це небезпечних для влади, що трималася на арештах і розстрілах. У цьому трагічному списку — Василь Верховинець. Людина десятку талантів — композитор, диригент, хормейстер і хореограф, співак, етнограф, актор, антрополог, перший теоретик українського народного танцю, автор багатьох музичних праць (пісень, романсів, обробок народних пісень), викладач хорових дисциплін, теорії музики та гармонії, за словами Максима Рильського «був не тільки високообдарованою людиною, а й людиною неабиякої освіченості та широких культурних інтересів». Тож він не вписувався у сталінські стандарти — прокрустове ложе соцреалізму. У 1927-му і 1932-му його заарештовували за звинуваченням у належності до Спілки визволення України, але за відсутності доказів відпускали. Втретє Василя Верховинця заарештували 23 грудня 1937-го як активного учасника контрреволюційної націоналістичної організації, котрий боровся проти радянської влади цілих 20 років. Звинувачувався він і в шпигунській діяльності на користь Польщі, створенні повстанської організації у Полтаві. 10 квітня 1938-го Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР у Києві засудила Василя Верховинця до розстрілу. Наступного дня, 11 квітня, вирок виконано. У 1958 р. Верховним судом СРСР реабілітований.
Співробітниця Музею театрального, музичного і кіномистецтва Ірина Мелешкіна наголосила, що назва виставки — «Імена, викреслені з афіш» — дуже точно відтворює ситуацію злочинної доби сталінського правління. Тоді, позбавляючи життя театральних діячів та інших митців, знищували й пам’ять про їхню творчість: імена у прямому сенсі викреслювали з афіш і програмок. Вона також розповіла про випробовування, яких зазнали музейні співробітники у 1930—1950-х роках, коли всі матеріали, пов’язані з репресованими особами, зокрема результати їхньої творчості, мали бути знищені. На свій страх і ризик музейники зберігали ці документи, переховуючи їх у теках «Нерозібрані матеріали».
Виставка, що відбувається за підтримки народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенії Кравчук (завдяки її допомозі й сприянню друкована версія виставки побачила світ), містить матеріали з фондів Галузевого державного архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. Пшеничного, Музею театрального, музичного та кіномистецтва України тощо. Експозиція у заповіднику працюватиме до жовтня 2021 року.
Фото із сайту заповідника «Биківнянські могили».
