Цікавість місцевих аграріїв до сої не випадкова. Адже минулого року стабільно високі ціни на неї тримались протягом всього сезону і в окремі періоди перевищували 14 тисяч гривень за тонну.
А на початку нинішнього вартість зібраного доходила до 19 тисяч. Для виробничників це хороший зиск.
Щоправда, не можна стверджувати, що ціни втримаються на такому рівні й восени. Адже минулорічний стрибок значною мірою був пов’язаний із зменшенням пропозиції на ринку. Дефіцит викликав неврожай.
На Хмельниччині теж не могли похвалитися високими польовими дивідендами щодо цієї культури. В середньому гектар давав трохи більше 24 центнерів. Для прикладу, Херсонська область мала понад 31 ц/га, Запорізька — більш як 32 ц/га, Закарпатська — майже по 35 ц/га.
Але це не завадило Хмельниччині випередити інших за валом зібраного. Те, що в області було посіяно понад 132 тисячі гектарів, відіграло свою позитивну роль.
Та все ж у господарствах зробили певні висновки: соя — культура вигідна, зі стабільним попитом та високими цінами на неї. Тож нинішньої весни її обсяги істотно збільшили.
Проте яким буде врожай, чималою мірою залежатиме від погоди. Сою не назвеш надто складною у технологіях вирощування. Вона не потребує особливого догляду і обробітку, не схильна до хвороб і практично не вражається шкідниками. Та не все так просто. Культура хоче не лише родючих ґрунтів, а й багато помірного тепла і вологи. А ці компоненти останніми роками були у справжньому дефіциті. Можливо, теперішня затяжна волога і доволі прохолодна весна підуть їй на користь.
Як пояснюють у департаменті агропромислового комплексу, ще з десятиліття тому на Хмельниччині практично не брались за вирощування сої. Вважалось, що культура полюбляє далекосхідні кліматичні умови, а подільські чорноземи — не для неї. Тепер ситуація змінилась кардинально. Від перших кількох тисяч посіяних гектарів за кілька років дійшли до півтори сотні тисяч. І це, очевидно, не межа. Соя тепер успішно конкурує з соняшником, котрий також впевнено почувається на полях області. Допомогло цьому те, що сучасні сорти добре пристосовані до нових погодних умов.
Із соєю є ще один клопіт — доволі довгий вегетаційний період. Він може тривати від 100 до 160 днів, тому збір врожаю іноді припадає на пізню осінь. Ця особливість торік обернулась для області серйозними проблемами. Соя достигала так довго, що її не встигли зібрати до того часу, коли прийшла пора сіяти озимі. Через це багатьом довелось скорочувати поля з озимою пшеницею — й область відстала від намічених планів.
Недосів озимої пшениці та ріпаку довелось компенсувати навесні ярими культурами, зокрема і соєю. Так певні втрати одних культур привели до соєвих рекордів.
На вітчизняному споживчому ринку це навряд чи серйозно позначиться, бо значна частина сої експортується. Тож у доброму врожаї, а відтак і високих прибутках зацікавлені насамперед аграрії. Тож їм і вирішувати, чи варто надалі скорочувати площі інших культур заради сої.
Хмельницька область.
