На знімку: 16 липня 1990 року — мітинг біля Верховної Ради України під час прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Фото з архіву Укрінформу.

16 липня 1990 року новообраний парламент, який увійшов в історію як Верховна Рада України першого демократичного скликання (1990—1994 роки), ухвалив Декларацію про державний суверенітет. Цим актом українці заявили про своє прагнення до державної незалежності. У преамбулі цього історичного документа зазначено: «Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Декларативний документ відображав настрої українського народу і став трампліном, який зрештою привів до утворення суверенної держави. Через рік, 24 серпня 1991 року, парламент конституційною більшістю прийняв «Акт проголошення незалежності України» і постанову «Про проголошення незалежності України». А 1 грудня 1991 року «Акт проголошення незалежності України» був схвалений на всеукраїнському референдумі по всій країні в цілому і у кожній з 25 областей, Кримській АРСР і містах Київ та Севастополь зокрема.

Однак ще й досі Україна стоїть перед викликами і долає найскладніші випробування заради збереження суверенітету і цілісності.

Андрій КЛОЧКО 
(фракція «Слуга народу», голова Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування):

— Декларація про державний суверенітет України — це, можна сказати, один із перших каменів, покладених в основу шляху відновлення української державності. Фактично цей документ знаменував початок процесу національного самоусвідомлення та самовизначення, що через рік логічно завершився ухваленням Акта проголошення незалежності України.

Проте справжнє розуміння цінності й історичної ваги Декларації та Акта проголошення незалежності проявилось, напевно, тоді, коли наші кордони пере-тнули танки загарбника, коли Російська Федерація анексувала територію Автономної республіки Крим, міста Севастополя та розпочала збройну агресію проти Української держави на Донбасі. Сьогодні, коли частина території України перебуває під окупацією, зовсім по-іншому оцінюєш історичну вагу таких документів, і це покладає на народних депутатів України особливу відповідальність, зокрема, під час ухвалення законопроектів, спрямованих на реалізацію реформи децентралізації.

Згадування та вшанування таких історичних подій мотивують нас та зобов’язують до виваженості в ухваленні рішень — заради щасливого майбутнього прийдешніх поколінь, заради успішності Держави Україна.

Софія ФЕДИНА 
(фракція «Європейська солідарність»):

— Останніми роками так складається, що напередодні ухвалення Декларації про державний суверенітет порушуються питання про зміни до закону про мову і наші символи. І щоразу — а можливо, це якоюсь мірою для нас нагадування — маємо напередодні цього свята обстоювати мову, герб, цінності, армію, наше — українське. З одного боку, це погано, що на 30-му році незалежності ми захищаємо базові речі для української державності. Але коли лунає фраза «какаяразніца», то, можливо, добре, що такі виклики нагадують нам, що таке незалежність, що таке державний суверенітет і якою є ціна нашої незалежності сьогодні. А ціна заплачена величезна, і не тільки за останніх тридцять років, а за всім переліком наших національно-визвольних змагань — протягом багатьох століть. Сьогодні, маючи суверенну Українську державу, особливо треба її цінувати і захищати.

Михайло ЦИМБАЛЮК 
(фракція «Батьківщина», перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів):

— 16 липня 1990 року український народ підтвердив своє споконвічне прагнення жити в незалежній державі й самому визначати свою долю. Проголосивши суверенітет України, ми утвердили «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах», рівність всіх громадян перед законом, «незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей були проголошені народом України.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що суверенітет офіційно визнано необхідною умовою подальшого розвитку української нації. Цим документом визначено основні напрями діяльності України, спрямованої на досягнення свободи українського народу, утвердження нашої самобутності, врешті, досягнення реальної незалежності — державної, духовної, особситісно-інтелектуальної.

Торуючи шлях до правової та заможної України, нам доводиться долати чи не найскладніші за роки незалежностівипробування. Мусимо берегти суверенітет та цілісність країни, за що щоденно платимо високу ціну. Тож у цей день варто з особливою вдячністю згадати Героїв, які жертвують життям заради миру та єдності українців.

Слава суверенній, вільній, сильній Україні! Вічна слава Героям України!

Юрій БОЙКО 
(співголова фракції «Опозиційна платформа — За життя»):

— «Опозиційна платформа — За життя» з великою пошаною ставиться до Декларації про державний суверенітет України. Цей документ створив надійний фундамент для проголошення і ствердження незалежності Української держави. Заклав державотворчі орієнтири для нашого демократичного розвитку. Забезпечив підґрунтя для широкого визнання України в якості суверенного учасника міжнародних відносин. На жаль, політика, яка сьогодні реалізується владою, повністю суперечить духу та букві Декларації. І такий курс не відповідає інтересам українського народу та створює великі ризики для майбутнього України.

Нині в Україні зростають бідність та суспільне невдоволення. Порушуються соціальні, політичні, мовні та культурні права українських громадян. Чиниться тиск на опозицію та свободу слова. Усупереч волі українського народу продається земля. Зростає напруження у відносинах України з найближчими міжнародними партнерами і сусідами. Триває виснажливий конфлікт на Донбасі. Усіх цих проблем можна було уникнути, а конфлікти врегулювати, якби влада сумлінно дотримувалась положень Декларації.

Ми ставимо собі за мету змінити державний курс та привести його у відповідність із принципами, закладеними в Декларації про державний суверенітет. Ми бачимо Україну винятково демократичною, соціальною та правовою державою. Країною, в якій забезпечена рівність прав громадян, незалежно від їх походження, поглядів, віросповідання та інших обставин. Для нас принципово повернути економічний суверенітет. Уряд має обстоювати інтереси українського народу, а не сліпо керуватись зовнішніми порадами та інструкціями. Наша політична сила послідовно виступає за повернення України до позаблокової, а в майбутньому — нейтральної зовнішньої політики.

Сьогодні «ОПЗЖ» єдина політична сила, яка будує свою політичну програму і діє в повній відповідності до принципів Декларації про державний суверенітет та положень Конституції України.

Анна СКОРОХОД 
(група «За майбутнє»):

— 16 липня 1990 року Верховною Радою України було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Ухвалення цього документа стало відправною точкою до здобуття Україною незалежності та початком побудови нової Української держави.

У Декларації про державний суверенітет містилися основні вимоги українського народу: політична та економічна самостійність, пріоритет прав людини і громадянина, свобода слова і віросповідання, рівноправність у міжнародних відносинах. Ухвалення цього документа було передумовою для Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

Положення, зазначені в Декларації, стали визначальними під час прийняття Основного Закону держави — Конституції України.

Сьогодні наша країна переживає суворі випробування, але я сподіваюся, що ми обов’язково здолаємо всі труднощі та переможемо. Суверенна і соборна Україна стане сучасною європейською державою — заможною і сильною, а органи державної влади та місцевого самоврядування робитимуть усе від них залежне, щоб досягти цієї великої спільної мети.

Шановні українці, щиро вітаю вас із 31-ю річницею Дня Декларації України та бажаю вам миру і злагоди, творчої праці та нових досягнень в ім’я розвитку нашої держави. Я впевнена, що спільні зусилля, турбота про долю рідної землі, про наших дітей примножать наші сили та згуртують нас в ім’я світлого майбутнього нашої держави.

Андрій ОСАДЧУК 
(фракція «Голос»):

— Сьогодні події 31-річної давнини є вже досить давньою історією. Час стирає деталі, а сприйняття картин минулого будується на найгучніших фактах, здебільшого міфологізованих і часто переповіданих людьми, які іноді й самі не брали в них участі. Виросло вже кілька поколінь українців, які знають про падіння СРСР тільки зі шкільної програми, радянських або російських фільмів. Усі обставини та послідовність краху імперії зла знає лише купка дослідників і ще живих учасників процесу. А деталі важливі. Я їх трохи знаю, бо серед авто-графів на відомому примірнику Декларації про державний суверенітет є і прізвище моєї родини.

Аналізуючи події того періоду, я переконався, що якби не наполегливість та відвага опозиційних депутатів Верховної Ради УРСР, обраних до парламенту 18 березня 1990 року, навряд чи можна було розраховувати на її ухвалення. Нині ми те скликання іменуємо першим демократичним і саме від нього ведемо відлік каденцій українського парламенту. Тодішня опозиція, названа Народною радою, мала 125 мандатів і була в істотній меншості стосовно комуністів, але голос Народного руху і його однодумців було чути на весь Радянський Союз. Комуністи і кадебісти їх навіть почали потроху побоюватися, хоча сили були геть не рівні. У червоних був весь державний і партійний апарати та силові структури, а в опозиції — віра в Україну і вулиця, що стрімко почала перетворюватися на повноцінного політичного гравця. Це все відбувалось на тлі наростаючого конфлікту між Горбачовим і Єльциним, погрому в Тбілісі 1989-го, боротьби прибалтійських республік за свої права і, зрештою, ухвалення 12 червня 1990 року Вєрховним Совєтом РРФСР Декларації про державний суверенітет РРФСР. Саме формальний вихід Росії із СРСР і слугував юридичним початком краху імперії.

Для України це було вікно можливостей, які Народна рада спромоглася бездоганно використати для утвердження української державності голосуванням 16 липня 1990 року. Комуністи були приголомшені подіями в Москві, і під натиском демократів натисли зелені кнопки. То була велика перемога, хоча ніхто ще навіть не сподівався, що через рік буде проголошено незалежну Українську державу.

Маємо пам’ятати не суху дату, а героїв боротьби за незалежність. Маємо вчитися в них витримки, мужності, наполегливості і, головне, вчасності та рішучості в діях. Саме своєчасність реакції та рішучість забезпечили успіх і, зрештою, незалежність України. Зі святом усіх! Слава Україні!

Обкладинка першого видання Декларації про державний суверенітет України з автографами учасників прийняття Декларації.

Фото з архіву Михайла Шуляка.