Уже не один рік на рівні владних структур лунають гучні обіцянки щодо «рішучої боротьби» з проявами корупції, яка фактично з часу відновлення Незалежності України глибоко проникла практично в усі клітини її державного механізму.

А мільйони наших громадян, яких корупція вже добряче допекла, хочуть нарешті побачити відчутні результати боротьби не лише з цим ганебним явищем, а  і з хабарництвом. Точніше кажучи, такі результати, коли б ніхто, без жодних винятків, поблажок чи відкупу, не прикриваючись імунітетом, відповідним мандатом або так званою недоторканністю, не мав би жодної можливості уникнути належного покарання, включаючи кримінальну відповідальність.

Що ж означають самі слова «корупція» і «хабар», та хто як їх сприймає і розуміє? Про це буде корисно знати не тільки читачам «Голосу України».

Як засвідчив аналіз кількох енциклопедично-довідникових джерел, існували й продовжують існувати різні тлумачення слова «корупція», яке походить від латинського «corruptio» («підкуп»).

Ось як воно тлумачилося в роки існування радянської системи. Як відомо, в «непорушному Союзі вільних республік» суспільні процеси визначалися винятково догматичними стереотипами та ідеологічними штампами, які нав’язувалися суспільству в усіх республіках кремлівськими правителями.

Зокрема, в «Словаре иностранных слов» (М., изд-во «Русский язык», 1985 г.) слово «корупція» було подано винятково як «подкуп, продажность общественных и политических деятелей, должностных лиц в капиталистическом обществе». Отак і не інакше: це там у них, за кордоном, але не в «найпрогресивнішій країні світу».

Зовсім інакше сприймав це слово добре відомий і українським філологам письменник, лексиколог та етнограф Володимир Даль (1801—1872 рр.), автор відомого «Толкового словаря живаго великорускаго языка» 1881 року видання: «корысть» — це «страсть к приобретению, к наживе, жадность к деньгам, к богатству, любостяжание (зажерливість, користолюбство (укр.). — Прим. авторів), падкость на барыш». Досить цікаво, чи не так?

Ці явища були притаманні радянській системі, але всі вони не називалися корупцією, бо тоді вважалося, що це явище було характерне лише капіталістичному суспільству.

Не існувало б отих різних форм відвертої корупції у зниклій уже з карти світу тоталітарній, за влучним визначенням 40-го Президента США Рональда Рейгана, «імперії зла», незалежна Україна їх би не успадкувала. Та, на превеликий жаль, окрім корупції, наша держава успадкувала від радянської системи багато негативного, чого не так легко позбутися, враховуючи майже 70-річне її перебування в тій системі.

На відміну від видань радянської епохи, більш виразне тлумачення слова «корупція» знаходимо також і в іноземних друкованих джерелах. Це досить популярні, видані в США англомовні словники (1936—1991 рр.).

А ось як подають це слово автори виданого вже в незалежній Україні «Нового тлумачного словника української мови» (м. Київ, вид-во «Аконіт», 2007 р.): «корупція — підкупність, продажність урядовців і громадських діячів». На нашу думку, таке тлумачення занадто спрощене і не зовсім відображає справжню сутність існування в нашій державі такого явища.

У цьому ж словнику є і слово «хабар» — «гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за будь-які незаконні або й злочинні дії в інтересах того, хто їх дає». До речі, за визначенням юристів, є три форми хабарництва: одержання хабара, його вручення та посередництво в передачі (в одержанні). Усі ці вияви відвертої корупції підпадають під кримінальну відповідальність.

Наведеної інформації більш ніж достатньо, щоб зрозуміти справжню сутність різних форм і проявів корупції, яка виявилася живучою і в пострадянській Україні. А це вже становить серйозну загрозу не лише національній безпеці, а й нашій державності, негативно позначається на міжнародному іміджі України, хоч як прикро про це казати.

Як відомо, з 1 вересня 2017 року набула чинності вистраждана Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Це була, безумовно, надзвичайно важлива, знакова подія для нашого суспільства. Та поки не будуть викоренені з нашого життя такі злочинно-ганебні явища, якими є корупція та хабарництво, важко сподіватися на повноправне членство України в Європейському Союзі в найближчій перспективі. Про це не лише керівництву нашої держави, а й усьому нашому різнобарвному суспільству постійно і досить справедливо нагадують наші іноземні партнери, які хочуть побачити справжні, а не словесні реформи в Україні в усіх сферах і галузях суспільного життя, в тому числі й результати реальної боротьби з корупцією, яка вже набула форм злоякісної пухлини на тілі нашої Батьківщини.

Тож тернистий шлях до кінцевої стратегічної мети — остаточного повернення (саме так!) України до об’єднаної європейської родини значною мірою залежить від того, наскільки послідовними і безкомпромісними виявляться подальші дії наших державних очільників, політиків, законодавців, судової системи, силових органів та створених антикорупційних структур.

Як хочеться, щоб сучасну Україну, яка зазнала чимало знущань упродовж сотень років чужоземного над нею панування, неодноразових спроб позбавити її власної історії, перестали пов’язувати лише з таким ганебним явищем, яким є корупція.

Тому треба частіше нагадувати всім, у тому числі й нашим громадянам, значна частина яких усе ще перебуває в полоні радянського менталітету і не знає, на превеликій жаль, не лише справжньої історії своєї держави, а й того, що дала Україна світові, який внесок зробили чимало представників української нації в розвиток таких країн, як США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, та інших держав. Українській нації, безперечно, є чим пишатися, а нинішнім очільникам України є над чим серйозно замислитися!

Юрій БОГАЄВСЬКИЙ, Ігор ТУРЯНСЬКИЙ, Надзвичайні і Повноважні Посли України, ветерани дипломатичної служби.