Родина Струців: «Усе буде добре!»
Високогірна частина Прикарпаття традиційно асоціюється із тваринництвом. Кам’янисті ґрунти тут малопридатні для землеробства. Подружжя Володимир та Анна Струц із селища Делятин Надвірнянського району довго роздумували, чим би зайняти батьківську земельну ділянку. Вирішили спорудити ферму, та не звичайну, а для розведення равликів.
Ризиків і скептиків чимало
«Маємо тридцять соток землі на околиці Делятина, в урочищі Площа. То узвишшя, наче на перевалі, — розповідає Анна. — Колись ця ділянка належала чоловіковому дідусеві. Мав він багато поля, але після війни розкуркулили, то тільки цю частку й залишили. А тепер ми її отримали в спадок. Роздумували, чим зайняти ділянку. Спочатку вирішили спорудити котедж для прийому туристів. Таких у нашій місцевості чимало, важко чимось здивувати. А тут чоловік натрапив на розповідь про равликову ферму. Захопився ідеєю. Я спочатку вагалася. Досвіду підприємництва не мали. Чоловік раніше працював начальником місцевого відділення банку, опісля — в одній із газових корпорацій. Я — медсестрою в санаторії».
Володимир та Анна пройшли курс навчання. Перший поверх котеджу переобладнали під інкубатор, закупили обладнання та все інше для розведення равликів. Цим молюскам для розмноження необхідно створити належні умови: температуру, вологість, чистий, без паразитів ґрунт для відкладення яєць. Прагнули налагодити виробництво, щоб продукція була якісною та безпечною.
До нової справи придивлялися, цікавилися, але й скептиків вистачало. Адже равликова ферма в Делятині — найвисокогірніша на Івано-Франківщині. Тут особливі кліматичні умови. Ділянка на всіх вітрах. Температура повітря на кілька градусів нижча, ніж у центрі селища.
Коли підготовчі роботи були позаду, Струци закупили маточне стадо равликів. З листопада по лютий ці тваринки перебували у сплячці в спеціальних приміщеннях із температурою повітря 5—6 градусів. Наприкінці зими їх розбудили. Для цього молюскам створили природні умови: температуру 17—20 градусів та високу вологість, теплий душ. Годували морквою, гарбузом і спеціальним кормом. Тижнів через три равлики (обидві особини) відклали ікру в ямки на землі. Кокони з ікрою опісля помістили в бокси для дозрівання. Як вилупилися малюки — перенесли їх до обладнаних на городі теплиць.
Із життя равликів.
Що буде далі — ніхто не знав
«А тут у березні — коронавірус. Гроші у ферму вклали чималі, а що буде далі — ніхто не знав, — каже Анна. — Та відступати було нікуди. Вдосконалювали свої навички, вчилися на власних помилках. Бо теорія — одне, а на практиці все по-іншому. Приміром, треба берегти равликів від гризунів та птахів. Їх у цій лісистій місцевості багато. То пристосовувалися, годуємо своїх тваринок після заходу сонця. Літо торік, як і нині, було дощове. На щастя, минулорічна повінь оминула нашу ділянку. А вздовж теплиць облаштували рівчаки для сходження води».
Підприємці вирощують їстівну породу равликів. Товарної кондиції молюски досягли через 4—5 місяців. А то вже під осінь. Карантин, реалізації немає. Володимир та Анна відібрали частину для майбутнього маточного стада. А решту взялися консервувати.
Переступити пороги
Усе на фермі подружжя робить самотужки, щоб здешевити виробництво, адже доходів ще немає. З помічників — лише дві доньки. Старша Аня навчається в Прикарпатському університеті за спеціальністю «Графічний дизайн». Розробила логотип підприємства, зайнялася поширенням інформації. В усьому підсобляє й молодша дочка Таня.
Ферму назвали «Mons Snail», що в перекладі з латини означає «гірські равлики». Володимир та Анна організовують різноманітні благодійні акції, приміром — безплатні екскурсії для дітей учасників АТО. Тут на малечу чекають сюрпризи: барвисті пряники у вигляді равликів, майстер-класи з виготовлення паперових тваринок. А головне — спостереження за життям цих молюсків у вольєрах та навіть равликові перегони.
Цієї літньої пори відвідувачів на фермі чимало. Приїжджають організованими групами й окремо. Дегустувати делікатеси приходять і місцеві жителі. А хтось і досвід переймає.
Нині реалізують равликів, заготовлених торік. Новий урожай ще підростає.
«Десь прочитала такий вислів, що став девізом у житті: «Пороги в наших головах, треба їх переступити, а руки все зроблять». Багато підприємців постраждало через карантин. Ми вижили зі своєю фермою. Ледве стали на ноги, стараємося, удосконалюємо процес. Затратили багато коштів і праці, але виходимо на якусь пряму. Й це додає оптимізму», — підсумовує Анна Струц.
«Ми тільки за те, щоб громада розвивалася, — наголошує голова селищної ради Делятинської територіальної громади Богдан Клим’юк. — Делятин багатий на музеї та інші туристичні принади. Равликова ферма також вписалася. Останнім часом велика увага не лише до місцевих звичаїв і традицій, а й до таких от новацій. Треба вивчати попит, розраховувати на крок уперед. Самими тільки горами та лісами не виживемо. То й добре, що є охочі розвивати різний місцевий бізнес».
Івано-Франківська область.
Фото надано Анною Струц.
