«Енеїда» — перший повнометражний фільм незалежної України.

За словами, кінознавиці цього закладу Анни Онуфрієнко, найкращі фільми впродовж року обирали 70 кінокритиків. Кожен експерт мав визначити десять неперевершених, на його думку, робіт. До того ж не розділяли ігрові, документальні та анімаційні стрічки. Тож мультфільми також потрапили до цього списку, оскільки, як вважає кінокритик, «українська анімація студії «Київнаукфільм» дуже сильна і самобутня. «До рейтингу ввійшли одразу два фільми метра української анімації Давида Черкаського, фільм класика Євгена Сивоконя і його учня Степана Коваля. Зрозуміло, що критики не могли оминути своєю увагою і серію про козаків Володимира Дахна», — акцентує Анна Онуфрієнко.

Рейтинг найкращих

Із тих шести анімафільмів, які визначили експерти, лише дві роботи можна назвати такими, які створено вже в незалежній Україні. Так «Пригоди капітана Врунгеля» Давида Черкаського (1976—1979), «Острів скарбів» цього ж митця (1988) належать ще до часів СРСР.

Серіал Володимира Дахна «Як козаки» (1967—1995) та мультфільм «Енеїда» (1991) також тільки частково можна назвати надбанням доби Незалежності.

Дев’ятисерійному анімафільму «Як козаки» Володимир Дахно присвятив 28 років свого життя. Перша серія «Як козаки куліш варили» — режисерський дебют відомого мультиплікатора — вийшла ще далекого 1967 року. Трійця козаків Грай, Око і Тур постійно потрапляють у пригоди, з яких виходять переможцями. То вони грають у футбол, то борються з нечистою силою, допомагають мушкетерам, зустрічаються з іно-планетянами, рятують наречених.

Динамічний мультсеріал без діалогів був зрозумілий у будь-якому куточку планети, він успішно крокував міжнародними фестивалями. В Україні Володимира Дахна вшанують Шевченківською премією (1988) за козаків, а у 1996 році він стане народним артистом України. Персонажі, засновані на фольклорному матеріалі, будуть культовими для багатьох поколінь не тільки українців. Хоча був період, коли цим героям хотіли начепити «будьонівки», щоб вони стали «червоними козаками». На щастя, цьому задуму чиновників від культури не судилося збутися.

«Енеїда» хоча і вийшла на екрани у рік проголошення Незалежності (1991), проте запит на мультиплікаційну російськомовну екранізацію Котляревського надійшов із московської кіностудії «Союзтелефільм» у 1988 році. Дубляж українською мовою робили майже потай. Проте знаковим виявилося те, що саме 1991-го постала Троянська Січ зі славним отаманом Енеєм, який не боявся ні боротьби, ні інтриг та підступів. Фільм, створений за мотивами однойменної бурлескно-травестійної поеми Івана Котляревського, фактично стане першим повнометражним мультфільмом незалежної України.

Підкорили світ

А от дві наступні роботи, відмічені критиками, створені вже за часів Незалежності. Це «Йшов трамвай № 9» Степана Коваля та «Засипле сніг дороги...» Євгена Сивоконя.

«Йшов трамвай № 9» — пластилінова анімація, яка підкорила журі низки міжнародних кінофестивалів, зокрема Берлінського, де стрічка у 2003 році отримала Срібного ведмедя за найкращий короткометражний фільм. Варто також зазначити, що міжнародне визнання дало поштовх до поступового відновлення кінопроцесу. Степан Коваль задумав фільм ще наприкінці 90-х і виграв президентський грант на його зйомку. Робота тривала п’ять років. Техніка пластилінової анімації якнайкраще підійшла до змісту фільму, в якому герої то виявляють свої яскраві індивідуальні риси, то зливаються в суцільну аморфну масу. В годину пік заповнений ущент трамвай пересувається містом. Під розмірене хитання вагона звивистими коліями розгортаються маленькі історії і великі драми...

А мультфільм «Засипле сніг дороги...» визнаного живого класика Євгена Сивоконя буде створено у 2004 році. Фігурки для цієї стрічки викладалися на склі сіллю, вугільним порошком і підсмаженою манною крупою. На мультфільм пішло кілограми зо два солі та вугільний порошок з аптеки. Історія про дитинство і старість, де переплітаються сни і спогади. Цей фільм отримав приз за «Найкращий анімаційний фільм» на 28-му Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів у Клермон-Феррані, «Особливу відзнаку журі Міжнародного конкурсу» на четвертому Таборському міжнародному фестивалі короткометражних фільмів, «Приз газети «Дзеркало тижня» на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів «Крок» у 2005 році. А також присуджено Мистецьку премію «Київ» імені Івана Миколайчука у 2006 році.

Європейська авангардна анімація: трохи історії

Історія української мультиплікації починається з 1927 року. В Одесі режисер В’ячеслав Левандовський створив перший анімафільм «Солом’яний бичок»: кадри не збереглися, лише кілька малюнків. Потім ще були роботи, які також не дійшли до нашого часу. Голодомор і війна не сприяли розвитку цього жанру. І тільки наприкінці 50-х років повернулися до мультиплікації. На базі «Київнаукфільму» створили цех художньої мультиплікації. І оголосили конкурс з набору співробітників. Спочатку всі вчилися на мультфільмах Волта Діснея, також їздили до Москви на студію «Союзмультфільм» переймати досвід. Відродження мультиплікації почалося із 20-хвилинного мультфільму «Пригоди Перця». Перець — це персонаж з однойменного сатиричного журналу. За редакційним завданням він їде розбиратися із забруднювачами річки. Персонажі цього мультфільму дуже нагадували діснеєвських, бо початківці-аніматори покадрово розбирали ці стрічки і робили схожі картинки. Але потім українська анімація пішла своїм експериментальним шляхом, було створено багато ні на кого не схожих мультфільмів. У Москві була класична школа, а в Україні 60-х — европейська авангардна анімація.

Саме в ті часи починалися і «Козаки» Володимира Дахна — анімація, побудована на народному фольклорі, піснях. Це перші картини, які демонструвалися в кінотеатрах як самостійні фільми, на них майже завжди був аншлаг. Далі була анімація з натуральними вставками, з живими персонажами тощо. Це була золота ера української мультиплікації, яка дала такі фільми, як «Петрик П’яточкін», «Аліса в країні чудес», «Пригоди капітана Врунгеля» тощо. Стабільність тривала до початку 90-х років ХХ століття. Потім почався справжній розвал не тільки студії анімації. «На пострадянському просторі виробництво мультфільмів затормозилося, — згадує режисер-мультиплікатор Степан Коваль. — У ті часи розпочався поділ усього, чого тільки можна, і з’ясування, що кому належить. Тільки завдяки державному фінансуванню хоча б декількох фільмів на рік галузь вижила». У ті часи вийшли мультфільми «Богданчик і барабан», «День народження Юлії», «Ходить гарбуз», які так і не стали дуже популярними.

Відродження: «Моя країна — Україна»

За 30 років Незалежності мультиплікація України пройшла шлях від занепаду високої школи до певного відродження. Хоча це шлях «не завдяки, а всупереч». «Створення мультфільму — це тривалий процес, — каже Степан Коваль. — У радянські часи була просто вибудувана система і була відповідальність, коли художник елементарно мав хоча б відсидіти на роботі певну кількість часу та щось зробити. Потім і це зникло».

Проте у 2000-х роках з’явилась чимала кількість студій, які вже не тільки робили мультфільми, а й співпрацювали зі співаками, створюючи їм кліпи, рекламні ролики.

«Моя країна — Україна» — наші казки, історії, легенди.

Знаковим фільмом у 2010-му став проект «Моя країна — Україна». Цей серіал анімаційних фільмів вийшов за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Його створювали вже молоді режисери, аніматори незалежної держави. Художній керівник проекту — Степан Коваль. Кожна серія тривалістю три хвилини розповідає відому або забуту казку, історію, легенду з конкретного місця України: чи то великого міста, чи маленького села, поля або моря. Фільми цього серіалу формують національну свідомість, гордість за свою країну, допомагають виховувати майбутнє покоління українців. У 2017 році Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив переможців 2017 року. У номінації «Кіномистецтво» нагороду отримав Степан Коваль за цей проект.

Роботи останніх років

За останнє десятиліття було створено чимало мультфільмів, які фінансувалися і за державні кошти, і комерційними структурами. За даними Держкіно, за роки з 2011-го по 2021-й, станом на 30 червня 2021 року було профінансовано 50 анімаційних фільмів на суму майже 183 мільйони гривень.

Як повідомили кореспонденту «Голосу України» в Держкіно, серед кращих робіт, профінансованих за рахунок держави, варто згадати «Кохання» (2019) режисера Микити Лиськова. Це один із найтитулованіших та найвідоміших у світі анімаційних фільмів, що зібрав десятки нагород на міжнародних фестивалях. У тому числі гран-прі на міжнародному фестивалі ANIMOCJE у Польщі, Turku Animated Film Festival у Фінляндії тощо.

Ну і як обійтися без «Козаки. Футбол» та «Козаки. Навколо світу»! Це українські анімаційні телесеріали, зняті Мариною Медвідь у 2016-му та 2018 році на основі персонажів серії короткометражних анімаційних фільмів Володимира Дахна «Козаки». Усі кадри намалював від руки художник оригінальної серії фільмів про козаків Едуард Кірич, які потім були оцифровані й анімовані.

А також цього року «Укранімафільм» випускає поему Тараса Шевченка «Кобзар-2015».

«Кобзар-2015» — екшн-драма за мотивами поезії Тараса Шевченка.

«Викрадена принцеса» (2018) була створена за рахунок Держкіно і отримала перемогу на кінофестивалі The Richard Harris International Film Festival в ірландському місті Ламерік в номінації «Найкращий художній фільм».

«Микита Кожум’яка» — перший український анімаційний повнометражний фільм-фентезі у форматі 3D, знятий Мануком Депояном за мотивами однойменної казки Антона Сіяніки. Рік виходу на екрани — 2016-й. У 2017-му стрічка отримала нагороду «Золота дзиґа» як найкращий анімаційний фільм, а також брала участь у відборі на висування фільму від України на ювілейну 90-ту кіно-премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».

«Ми крокуємо своїм неповторним шляхом»

В української мультиплікації часів Незалежності є свої здобутки і провали. «Щоб зробити анімаційний фільм, треба знайти інвесторів, а потім продати його, щоб отримати гроші на подальше виробництво. А з маркетингом і дистрибуцією в нас часто не складається, — каже режисер, колишній директор «Укранімафільму» Дмитро Лісенбарт, — До того ж це довготривалий процес — 3—5 років. Ну і кошти, звичайно. На-приклад, одну серію «Сімпсонів» створюють 250 людей, і коштувати вона може до мільйона доларів. Проте наша мультиплікація намагається виживати і навіть має свої здобутки. Також варто зазначити, що немає спеціалістів».

Підтримує колегу і Степан Коваль: «В Україні державне фінансування отримують один-два повнометражні мультфільми на рік. За кордоном у багатьох країнах — один-два на місяць, а іноді й на тиждень. Наприклад, у країнах Балтії йде відрахування на культуру із гральної індустрії. Тоді кількість може переходити в якість. А в нас кожен мультфільм має бути шедевром. А так не буває. Однак добре, що в нас якось підтримується галузь. Анімація жива, і ми крокуємо своїм неповторним шляхом».

Варто зазначити, що Степан Миколайович цьогоріч на дев’ятому кінофестивалі «Корона Карпат» отримав срібну «Корону». На фестиваль він привіз одразу кілька своїх робіт, проте нагороди удостоїлась стрічка «Прізвище в кишені» — історія врятування немовляти під час Голодомору. Тож попри все у нас є мультиплікація!