Через територію Житомирщини проходить найдовший шлях — Королівський. Це Батьківщина Сергія Корольова, Лесі Українки, Святослава Ріхтера та Олега Ольжича.
За останні 30 років Житомирщина разом із всією Україною пройшла великий шлях реформ. Серед останніх і найуспішніших, на моє особисте переконання, —реформа децентралізації, яка дала змогу оптимізувати органи місцевого самоврядування у менш кількісний та більш якісний склад.
За час втілення реформи Житомирщина незмінно очолювала загальний рейтинг регіонів щодо формування спроможних громад. Створено 12 міських, 22 селищні та 32 сільські ради у складі 66 об’єднаних територіальних громад, 56% з яких мають високий рівень спроможності. Кількість місцевих рад зменшилась на 566 одиниць. 23 райони області було реформовано у 4: Житомирський, Бердичівський, Коростенський, Новоград-Волинський.
На сьогодні Житомирщина являє собою розвинутий аграрно-індустріальний регіон України. Господарські суб’єкти області здійснюють зовнішньоторговельну діяльність з партнерами різних країн.
У надрах області сконцентровано понад 85% усіх загальнодержавних запасів кварцитів, апатитів, лабрадоритів і габро. Житомирщина забезпечує потреби України та країн зарубіжжя в титановому концентраті. На території регіону розташовані одні з найвідоміших у державі каолінових родовищ, а наш Головинський кар’єр є одним із найважливіших об’єктів держави у видобувній галузі.
Промисловість Житомирщини сьогодні — потужна галузь економіки. А сума боргу регіону із заробітної плати, що утворився внаслідок скорочення виробництва і банкрутства підприємств у кризовий період, починаючи з 1997-го, зменшилася на 86%, або у 7 разів.
Цьогоріч ми відзначали 35-ті роковини Чорнобильської трагедії. Житомирщина належить до регіонів, які найбільше постраждали від аварії на Чорнобильській атомній станції, оскільки значна частина її території опинилися в зоні підвищеного радіоактивного забруднення.
Водночас за період 1991—2021 років на Житомирщині було створено понад 100 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею приблизно 100 тис. га. За цей час площа природно-заповідного фонду Житомирської області збільшилась майже у 3,5 раза.
За роки Незалежності стрімко розвинулася медицина області. Створено Центр мікрохірургії ока; Центр крові; запрацювала Житомирська міська станція швидкої допомоги; завершено 16-річне будівництво консультативно-діагностичної поліклініки обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського; відкрито Центр соціальної реабілітації для дітей з інвалідністю; обласний перинатальний центр; центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф; сучасний кардіохірургічний центр та найсучасніший Центр вертебрології та реабілітації, на базі якого згодом запрацював Дім ветерана.
Медики області вперше провели складну операцію зі стентування стовбура лівої вінцевої артерії, оперативне втручання на відкритому серці в умовах штучного кровообігу із зупинкою серцевої діяльності та унікальну операцію на серці — септальну абеляцію.
За час впровадження медичної реформи на Житомирщині вже побудували 50 амбулаторій, вони оснащені сучасними меблями та обладнанням. До кінця року загалом запрацюють 200 амбулаторій.
У зв’язку із епідемією коронавірусу відкрито ПЛР-лабораторії у Житомирі та Коростені.
На жаль, останні 7 років на сході країни триває війна, і наша область дуже болюче відчуває її наслідки. Славетні 95-та окрема десантно-штурмова бригада, 30-та окрема механізована бригада ім. князя Костянтина Острозького, 26-та окрема артилерійська бригада імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича, тисячі добровольців та волонтерів стоять на захисті Незалежності та Соборності України.
Соціальний захист наших захисників — один із пріоритетів області. Покращити житлові умови за рахунок бюджетних програм вдалось 83 родинам загиблих учасників АТО/ООС, 141 учаснику АТО/ООС з інвалідністю І та ІІ групи, 42 родинам учасників бойових дій на території інших держав, 4 родинам внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та 1 родині загиблого учасника Революції Гідності.
Велика увага в області приділяється національно-патріотичному вихованню та молодіжній політиці. Понад 4000 заходів, з яких з десяток всеукраїнських, відбулись на Житомирщині з залученням молоді за останні 30 років. Зокрема, на Житомирщині проводять Всеукраїнський фестиваль, спрямований на вшанування героїв боротьби українського народу за незалежність і територіальну цілісність України, «Олевська республіка», та Всеукраїнський фестиваль, покликаний покращити знання про видатних особистостей українського державотворення, «Герої Базару».
У нашій області проживають 11065 матерів-героїнь. Таке почесне звання багатодітним жінкам було присвоєно за період 2004—2021 років.
Окреме місце у розбудові Житомирщини посідає розвиток культури. За 30 літ в області організовано майже півсотні фестивалів; відкрито Житомирський обласний літературний музей; запроваджено Всеукраїнську премію ім. Івана Огієнка; краєзнавчу премію ім. Миколи Костриці; програму видання книжок «Соціально значуща література»; елемент нематеріальної культурної спадщини «Бортництво» внесено до Національного переліку НКС, що слугує самоідентифікації регіону; втілено Міжнародний проект «BALZAKFEST», який став заходом співпраці у галузі культури трьох країн: Франції, України та Польщі; Житомирському музею космонавтики присвоєно статус «Національний».
3477 об’єктів культурної спадщини налічуються на Житомирщині, 14 з них мають національне значення.
Особлива увага розвитку туризму на Житомирщині почала приділятися протягом останніх років. Сьогодні в області функціонують три туристичні інформаційні центри: у Бердичеві та Коростені — міські туристичні інформаційні центри і Житомирський обласний ТІЦ у Житомирі. Незабаром ще два туристичні центри з’являться в Новограді-Волинському та Олевську.
Розроблена Стратегія розвитку туризму до 2030 року, започатковано щорічну Всеукраїнську туристичну виставку «ZT-EXPO» та Всеукраїнський туристичний марш-тур «Коло України».
За кошти обласного бюджету промарковано п’ять обласних туристичних маршрутів. Встановлено 40 інформаційних табличок на туристичних об’єктах. На них міститься текстова інформація про об’єкт українською, англійською мовами та шрифтом Брайля і QR-код з посиланням на аудіогід.
Також розпочалася робота над облаштуванням інформаційних електронних терміналів. Перший уже встановлено в одному з туристичних магнітів області — Національному музеї космонавтики імені С. П. Корольова.
Уперше за роки Незалежності у 2020-му Житомирщина посіла 4-те місце серед усіх регіонів України за відвідуванням внутрішніми туристами.
26 разів звучав гімн України на честь перемог спортсменів Житомирщини на чемпіонатах світу (12 золотих нагод, 41 срібна та 25 бронзових), 39 — на чемпіонатах Європи (22 «золота», 34 «срібла» та 21 «бронза»).
За період Незалежності України 16 спортсменів Житомирщини брали участь у Олімпійських іграх, а тріатлоністка Юлія Єлістратова була учасницею одразу трьох літніх Олімпіад — у Пекіні, Ріо-де-Жанейро і Токіо.
За останні 30 років на новий високий рівень вийшли команди з ігрових видів спорту. Відроджено футбольний клуб «Полісся», який наразі грає у Першій лізі. Вперше в історії Житомирщини у 2020-му чоловіча волейбольна команда «Житичі» завоювала Кубок України.
У закладах фізичної культури та спорту області підготовлено 12 заслужених майстрів спорту України, 45 майстрів спорту України міжнародного класу, 428 майстрів спорту України.
Я вже 10-й голова, який очолює Житомирську обласну раду за часи Незалежності України. Переконаний, що за наступні 5 років нам вдасться значно помножити здобутки Житомирщини: підняти економіку, розвинути медицину, популяризувати туризм та зберегти культуру.
Володимир Федоренко, голова Житомирської обласної ради.
Житомирщина – становлення Незалежності та основи майбуття
24 серпня минає 30 років з відновлення Незалежності України. Цей ювілей ознаменував тривалий шлях Українського народу до самостійності. Кожна область зробила свій внесок на цьому шляху, і Житомирщина не стояла осторонь. Приємно усвідомлювати, що передумови для набуття Незалежності значною мірою формувалися у Житомирській області. Адже ще у 1990 році обласний центр став епіцентром подій, які дістали назву «Житомирський прорив». Саме тоді в Центральній Україні вперше було піднято жовто-блакитний прапор над державною будівлею. А 19 серпня 1991-го, коли була здійснена спроба державного перевороту, виконком і депутати Житомирської міської ради висловили рішучий протест діям путчистів і проголосували більшістю складу за рішення не підтримувати наказів ДКНС. Таким був початок нашого руху до Незалежності.
За 30 років, що минули, Житомирщина разом з усією країною пройшла великий та непростий шлях, долаючи численні кризи та крок за кроком стаючи сильніше. З чим ми прийшли до Дня Незалежності?
Стали найпривабливішим регіоном України для ведення бізнесу.
Про це свідчить остання рейтингова оцінка Regional doing business, проведена Офісом ефективного регулювання. Чому це важливо?
Важко уявити собі, як Україна змогла б подолати економічну кризу 90-х та 2000-х років, а також відбудувати на уламках планової економіки ефективну ринкову модель, без співпраці з інвесторами.
Основними інвесторами в економіку області є країни Європейського Союзу. Це понад 94% від загального обсягу інвестицій. Загалом в Житомирщину успішно інвестують майже 50 країн світу. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку області склав уже понад 333 млн доларів США.
За участі іноземного та вітчизняного капіталу на території області вдалося лише за останні кілька років реалізувати низку інвестиційних проєктів вартістю майже 150 млн євро. Системно розвиваються напрямки економіки, які були визначені «Стратегією розвитку Житомирщини до 2027 року» як пріоритетні.
Так, потужності альтернативної енергетики на території області за останні роки збільшилися більш ніж у 3 рази і складають майже 130 МВт. Підприємства області активно впроваджують видобуток енергії від сонця, використання біомаси та інших енергоресурсів.
Спостерігається позитивна динаміка у добувній галузі, яку не змогла спинити навіть коронакриза. Це є результатом, зокрема, й реалізації програми Президента «Велике будівництво», яка суттєво збільшила попит на будівельні матеріали.
Ще один важливий для області напрям – це органічне виробництво, яке було визначено Стратегією розвитку Житомирщини одним з пріоритетів розвитку економіки області.
У цьому секторі економіки здійснює діяльність більш ніж 20 підприємств агропромислового комплексу області. В Житомирській області вперше в Україні реалізовано повноцінну модель екосистеми, що поєднує органічне землеробство й органічне тваринництво. Це цілісна система господарювання та виробництва харчових продуктів. Також введені в експлуатацію перші в Україні сертифіковані підприємства з виробництва органічної молочної та м’ясної продукції.
Таким чином, аграрний напрям, який став одним з пріоритетних в економіці області, виходить на принципово інший рівень. Підприємства області відходять від сировинної моделі та створюють потужності з власної переробки та випуску продукції з високою доданою вартістю, яка є конкурентоспроможною на українському ринку та за межами нашої країни.
Сучасна економіка Житомирщини – це підприємства, які є найбільшими у Європі виробниками дощок для серфінгу, а також прасувальних дощок. Це кожна третя пачка високоякісного морозива в Україні, що експортується до майже 30 країн світу. Це представництва провідних міжнародних компаній з виробництва високопродуктивного насіння сільгоспкультур, будівельних матеріалів. Це сучасні деревообробні підприємства, які виробляють меблі для міжнародних торговельних мереж, а також резиденцій керівників різних держав. Одна з найбільших у Європі плантацій лохини. І, нарешті, у найближчому майбутньому – перший в Україні сучасний патронний завод, який стане ще одним важливим елементом зміцнення обороноздатності нашої Держави.
Стали лідером у реформі децентралізації.
Протягом усіх 30 років незалежності на Житомирщині тривав процес формування нових самодостатніх громад, який за ініціативи Президента України Володимира Зеленського було доведено до логічного кінця у 2020 році. Ми з особливою увагою ставилися до вже створених громад. Команда Житомирської обласної державної адміністрації разом з представниками місцевого самоврядування змогла максимально зберегти існуючі 57 громад в регіоні та примножити їх здобутки.
Залучаючи до обговорення ініціативні групи місцевих жителів, експертів, ми заслухали всі пропозиції й максимально врахували їх у плані перспективного розвитку. В результаті Перспективний план формування громад Житомирської області був визнаний як один із найкращих планів в Україні та першим погоджений Кабінетом Міністрів України.
Після внесених змін, кінцевий варіант передбачав створення 66 ОТГ. Ми оптимізували субрегіональний рівень, відійшовши від радянського адміністративного спадку з діючими 23 районами. Узгоджено утворення 4 нових районів: Житомирського, Бердичівського, Новоград-Волинського та Коростенського. Врешті було завершено реформу, яка тривала довгих п’ять років.
Увійшли в трійку лідерів по країні з розбудови дорожньої та соціальної інфраструктури.
Аналізуючи зміни, що відбулися у дорожній та соціальній інфраструктурі Житомирщини за 30 років, важливо відзначити суттєвий прорив, який стався у цьому напрямку в останні роки, коли основним інвестором у реалізацію інфраструктурних проєктів нарешті знову стала Держава.
Зокрема, протягом останніх двох років на розвиток соціальної та транспортної інфраструктури в рамках програми Президента Володимира Зеленського «Велике Будівництво» та інших державних програм спрямовано понад 3 млрд грн.
З них на розбудову мережі соціально важливих закладів виділено майже 600 млн грн, що у понад 2 рази більше, ніж
у 2015-2018 роках, тобто більше, ніж за попередні чотири роки. Завдяки цьому в області вдалося зрушити з місця численні проєкти, яких роками очікували у громадах, але вони залишалися довгобудами та пам’ятниками корупції минулих років.
Хочу відзначити, що «Велике будівництво» – це історія не лише про гроші. Це колосальний досвід для громад, для обласної влади і для держави. Разом ми вчимося якісній підготовці проєктів, імплементуємо у них усі сучасні вимоги. Це стосується питань безпеки, якості матеріалів, а віднедавна – ще й безбар’єрності та інклюзії.
Протягом останнього періоду:
- • завершено будівництво 15 сучасних сільських амбулаторій, які були оснащені необхідним обладнанням, а також спеціалізованим транспортом;
- • забезпечено реконструкцію 7 приймальних відділень в опорних лікарнях Житомирського госпітального округу;
- • реконструйовано та побудовано 20 об’єктів, що мають велике значення для життя громад, а це нові школи, садочки, спортивні та культурні об’єкти.
Особливістю реалізації програми Президента в 2021 році стало включення проєктів з будівництва басейнів, реконструкції музеїв, а також розвитку індустріальних парків.
Тож сучасне українське Полісся – це не лише мальовничий край з багатою історією, це сучасні космічні технології, важлива частина оборонного комплексу України, колиска героїв-добровольців сучасності. Та, нарешті, Батьківщина справжніх українських патріотів, працьовитих і небайдужих людей. Розвиваємо Житомирщину разом!
Зі святом!
Віталій БУНЕЧКО,голова Житомирської облдержадміністрації.
ФОТОФАКТ
21 січня 1990 року живий ланцюг завдовжки майже 800 кілометрів із кількох мільйонів українців з’єднав Івано-Франківськ, Стрий, Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир і Київ. Ця масова акція стала маніфестацією незалежницьких устремлінь українців та провісником падіння СРСР.
У Житомирі ланцюг єднання переріс у масовий мітинг на стадіоні «Спартак» (на знімку),
в якому взяли участь понад 10 тисяч мешканців міста.
Фото з сайту Державного архіву Житомирської області.
Хода нескорених
Мітинг борців за незалежність України, що відбувався біля могили повстанців Коліївщини у селі Кодня Житомирського району, березень 1990 року.
Початок
Житомирське Полісся за вільну Україну боролося протягом століть, розпочинаючи ще від віщого Олега (він похований в Овручі), котрий мстився нерозумним хозарам за спалені поліські села. Саме в нашому краї стоять чотири із найдавніших міст держави: Коростень, Овруч, Радомишль, Житомир... Хто зна, чи була б нині Україна, якби їх жителі не захищали від татар та інших племен свою землю, мову, церкву.
А потім була козацька доба. В селі Паволоч, неподалік містечка Попільні, зародився Паволоцький полк — одне з найпотужніших, найдосвідченіших і найкваліфікованіших об’єднань Війська Запорозького. В селі й досі збереглися спогади про те, що в Паволоч сім разів приїздив і жив тут Богдан Хмельницький. Бували тут і Мазепа, і Пилип Орлик, та й інші — не було гетьмана, який би хоч раз не навідався в Паволоч. Про це тепер нагадують десятки пам’яток і пам’ятників. Ще й досі люди люблять брати воду з Богданової криниці в центрі села — бо й Хмельницький любив її пити, така вона чиста й цілюща.
Хто зна, може, справедливості й законності юного Пилипа Орлика навчили не тільки запорозькі козаки, а й трударі звичайного поліського села, де жила кохана дівчина?..
Інші спроби
Другою спробою — після козацької доби — відновити незалежність України стала жовтнева революція. Поки більшовики воювали з царською владою, в Києві утворилася Українська
Народна Республіка, котра невдовзі злилася із Західноукраїнською, об’єднавши територію від Харкова до Львова та Ужгорода. Тоді багато українських героїв породила і житомирська земля.
Одні з найвідоміших — отамани Соколовські, котрі мешкали в селі Горбулів неподалік містечка Черняхів.
Глава родини, Тимофій Соколовський, був нащадком давнього козацького роду з Черкащини, від Холодного Яру. Мати, Ядвіга, — зі шляхетної польської родини.
Ще в 1917 році, коли революції ще не було, але цар уже відмовився від влади, родині вдалося перетворити Горбулівське училище на українську гімназію.
Та комуністична влада втрачати Україну не хотіла. Радянське військо заходило в села, відбирало все, вбивало непокірних.
Звісно ж, патріотична українська інтелігенція з таким змиритися не могла. Соколовські організували військо, котре відбирало в червоноармійців забране в селян майно і повертало його господарям.
Першим таке українське військо очолив Олексій Соколовський. Він мав лише 18 років, але був військовим прапорщиком за освітою. «Потрібно тримати Україну», — сказав він, і під цей лозунг стали 300 жителів навколишніх сіл.
Друга світова війна не могла не розбудити патріотичного духу на Поліссі, не посіяти надію на утворення своєї держави. В одному з таких масивів і виникла вільна українська республіка із центром у містечку Олевську.
Олевська республіка проіснувала лише кілька місяців: від серпня до середини листопада 1941 року. Але зробити за цей час вдалося багато. Селянам повернули землю, відібрану колись у колгосп. Почали відроджувати підірвані при відступі радянських військ промислові підприємства. Відбудували поруйновану Свято-Миколаївську церкву, споруджену ще в 1564-му.
Запрацювали українські школи, бібліотеки, залізничний рух, телефон, телеграф, пошта... Про це часто згадують земляки, збираючись 15 вересня на річницю «Поліської Січі» до Олевська: саме того дня в 1941-му патріоти складали тут присягу на вірність Україні.
...Останній бій воїнів УПА з радянськими солдатами на Житомирщині відбувся в 1955 році біля села Сушки Коростенського району. Сили були нерівні, але патріоти вирішили загинути, але не здаватися. Криївок на території нашої області були десятки...
Сьогодення
Так протягом століть, незважаючи на те, що спочатку російська імперська влада, а потім радянська українських патріотів називала зрадниками, націоналістами і знищувала їх, боротьба за незалежну Україну тривала. І коли в 1975-му в місті Гельсінкі уряди 33 держав Європи, Сполучених Штатів та Канади підписали акт безпеки та співробітництва, українські патріоти знову взялися до праці.
Житомирщина — одна з перших областей України, що утворила відділення Гельсінської спілки.
Олександр Батанов, секретар обласної організації Української Гельсінської спілки, згадує:
— Житомирська філія Гельсінської спілки виникла 16 липня 1989 року завдяки зусиллям Василя Овсієнка. До осередку тоді входили приблизно 10 чоловік. Збиралися і планували свої дії — виховання молоді, ознайомлення широкої маси земляків із багатьма фактами історії, як-то: репресії, Голодомор, Базарська трагедія та інші, що їх довго приховувала радянська пропаганда.
Збиралися часто, але щоразу в іншому місці: в скверах, гуртожитках, приватних помешканнях, бібліотеках, в обласній організації Спілки письменників України. Брали участь в усіх патріотичних та політичних акціях, що проводили в Житомирі та області.
21 січня 1990 року відбувся ланцюг єднання, коли пліч-о-пліч стала вся Україна від Києва до Львова, нагадавши сучасникам про Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Житомирська область була одним із найактивніших учасників цього дійства. Тоді у регіоні самовіддано працювали майже 2,5 тисячі рухівців та членів Гельсінської спілки. Підтримувало їх багато патріотів.
В’ячеслав Дехтієвський, секретар обласної організації Народного руху України, згадує:
— Підняти синьо-жовтий прапор над будівлею обласної ради 22 квітня 1990 року першими наважилися юнаки зі Спілки незалежної української молоді Дубовик та Корнійчук із села Високе під Черняховом. Але спроба виявилася невдалою. Прапор ще до ранку міліція зняла, а Володі Дубовику довелося два роки відсидіти в Архангельській в’язниці.
Але питання синьо-жовтого прапора зі свого порядку денного патріоти не зняли.
Житомир був не єдиним містом в області, охопленим патріотичним поривом: через місяць-два синьо-жовті прапори підняли в 12 із тодішніх 23 районів області.
Що далі?
Отже, 30 років Україна є незалежною державою на карті світу. Але за незалежність вона платить кров’ю своїх найкращих синів і досі — починаючи з київського Майдану, з Героїв Небесної Сотні і продовжуючи героями АТО/ООС.
Щоб здобути незалежність України, патріоти протягом століть терпіли знущання і заслання, платили життям. Нарешті свою державу маємо. Що робити тепер, щоб тут виховувати патріотів і дати їм дорогу до влади?..
Людмила НАТИКАЧ,заслужений журналіст України.
Фото з сайту Державного архіву Житомирської області.
Колиска нашої валюти
Невід’ємний атрибут незалежності кожної держави — її національна валюта, яка є основою створення стабільної грошової системи країни. Історія української гривні нерозривно пов’язана з Фабрикою банкнотного паперу, розташованою у місті Малині на Житомирщині. Нині на цьому унікальному підприємстві, яке очолює Василь Іщенко, виготовляють банкнотний папір для всіх номіналів національної валюти, папір для паспортів, чекових книжок, лікарняних листів, акцизних марок, квитки та цілий спектр бланків цінних паперів.
У 1992—1993 роках Національний банк України розпочав роботу щодо створення власної виробничої бази для виготовлення банкнотного паперу і друкування банкнот гривні.
12 серпня 1992-го Кабмін підписав субконтракт із Державним поліграфічним інститутом Італії та фірмою «FABRIANO» на виготовлення і постачання сучасного технологічного устаткування для виробництва 2100 тонн банкнотного паперу на рік.
Упродовж 1994—1995 рр. збудували основні корпуси та комунікації фабрики, а вже в четвертому кварталі 1995-го — червні 1996-го українські фахівці разом з італійськими спеціалістами здійснили монтаж технологічного обладнання.
2 серпня 1996 року отримали перший папір. І хоча він ще не мав водяного знака, але то була перша практика виготовлення паперу з бавовни шляхом послідовних технологічних перетворень. Зразки цього паперу спеціалісти фабрики зберігають, як реліквію.
7 жовтня 1996-го вперше виготовили папір з водяними знаками. А у лютому 1997 року першу промислову партію паперу відправили споживачу.
1 квітня 1997-го відбулося офіційне відкриття фабрики, на яке завітав колишній Президент України Леонід Кучма. Бував на фабриці й ще один Президент України — Віктор Ющенко.
У 2003-му на фабриці почали розробляти й впроваджувати принципово новий дизайн паперу для сучасного ряду банкнот гривні. Також цього року відбулась міжнародна сертифікація системи менеджменту якості.
Нині завдяки сучасній круглосітковій папероробній машині Фабрика банкнотного паперу виготовляє 3900 тонн банкнотного та захищеного паперу на рік. Виконуючи замовлення низки провідних іноземних компаній, ФБП Банкнотно-монетного двору НБУ вже поставила майже 10000 тонн паперу.
Успіхи фабрики зумовлені насамперед застосуванням сучасного обладнання та використанням передових сучасних технологій. Технологія поєднує в собі багатий іспанський досвід щодо очистки бавовни, високу ефективність турбостатів для варіння бавовни з Італії, вишуканість швейцарського розмелювального обладнання із Франції, Італії, Англії, Фінляндії. А використання автоматизованої системи управління папероробною машиною Yokogawa в поєднанні з унікальною системою контролю якості паперу ставить підприємство за оснащеністю в один ряд зі світовими лідерами цієї галузі.
Збалансоване застосування можливостей сучасної технології елементів захисту розширює коло замовників Фабрики банкнотного паперу та географію замовлень. Підприємство внесене до списку потенційних постачальників високозахищених паперів багатьох країн.
Заслуговує на увагу на підприємстві й комплексна система безпеки, що спрямована на гарантування схоронності в процесі виготовлення, перероблення, зберігання та відпуску продукції замовнику.
Не тільки папероробне обладнання, а й комплекс очисних споруд на фабриці — найсучасніші. Результативно впроваджується програма з ефективної заміни шкідливих компонентів виробництва паперу; ведеться робота щодо надання паперу біоцидних властивостей.
Команда професіоналів, яка працює на фабриці, прагне постійних інновацій, поглиблює фахову освіту, безперервно вдосконалює технології, шукає і застосовує нові види захисту. Фабрика, котра наступного року відзначатиме своє 25-ліття, і в майбутньому буде здатна виготовляти в стислі терміни необхідні обсяги якісної і високотехнологічної продукції, що радуватиме споживачів своєю ексклюзивністю.
Богдан ЛІСОВСЬКИЙ.
Фото автора.
Хроніка
Початок 1989 року — «Житомирська весна» на хвилі горбачовської перебудови з багатотисячними мітингами і національно-демократичним піднесенням перед першими частково вільними виборами народних депутатів СРСР 26 березня 1989 р.
21 січня 1990 року — через Житомирщину пройшов «живий ланцюг», приурочений до 71-ї річниці Акту Злуки УНР та ЗУНР. Ланцюг єднання переріс у масовий мітинг на стадіоні «Спартак», у якому взяли участь понад 10 тисяч житомирян.
Березень 1990 року — на виборах до Житомирської міської ради перемогу здобули національно-демократичні сили (Громадянський фронт сприяння перебудові, Народний рух України, Українська Гельсінська спілка тощо); комуністи опинилися у меншості.
24 травня 1990 року — Житомирська міська рада ухвалила рішення дозволити на території міста державним і громадським органам, підприємствам, установам і організаціям використання одночасно з діючою державною (радянською) української національної символіки — синьо-жовтого прапора і тризуба — та виконання національного гімну «Ще не вмерла України».
13 червня 1990 року — Житомир став четвертим обласним центром і першим містом у Наддніпрянській Україні, де над будівлею міської ради встановили синьо-жовтий прапор.
22 січня 1991 року — перші в історії міста Загальноміські збори зі святкування Дня проголошення в 1918 році незалежності Української Народної Республіки та Дня Соборності України.
20 серпня 1991 року — Житомирська міська рада першою в Україні провела надзвичайну сесію на другий день перевороту ДКНС (ГКЧП) і засудила ДКНС як антиконституційний, злочинний путч КПРС проти власного народу. Виконком міськради попередив усіх посадових осіб у місті про кримінальну відповідальність за виконання рішень ДКНС і спрямував телеграму Борису Єльцину з підтримкою його боротьби проти військової хунти. На площі Корольова перед міськрадою відбувся мітинг проти ДКНС, який вів народний депутат України Яків Зайко, майбутній Герой Небесної Сотні.
26 серпня 1991 року — виконком Житомирської міськради прийняв рішення про припинення діяльності КПРС на території Житомира.
Вересень 1991 року — бердичівлянин Лесь Мальований оголосив голодовку з вимогою негайного підняття українського національного прапора над міською радою, демонтажу пам’ятників Леніну і Котовському, перейменування вулиць і площ, передачі віруючим костелу і кляштору, вшанування жертв комуністичного режиму.
11 жовтня 1991 року — Житомирська міськрада однією з перших в Україні розпочала процес декомунізації топонімів прийняттям постанови про повернення історичних назв вулицям і площам міста.
1 грудня 1991 року — 95,06% мешканців області, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися на підтримку незалежності нашої держави.
1 лютого 1993 року — наказом міністра оборони України формування 95-го Навчального центру підготовки молодших спеціалістів аеромобільних військ перемістили у місто Житомир на 4606-ту базу зберігання озброєння та техніки ППО. Згодом 95-й Навчальний центр було реорганізовано в 95-ту окрему аеромобільну бригаду, а Житомир став столицею Десантно-штурмових військ ЗСУ.
2 серпня 1996 року — на Фабриці банкнотного паперу НБУ в Малині виготовили перший український папір для української гривні.
3 березня 2006 року — у Коростені відкрили пам’ятний знак на честь затвердження у 1918-му у цьому місті герба УНР — тризуба, який став основою для сучасного малого Державного герба України.
21 лютого 2014 року — під час Революції Гідності у Житомирі повалили пам’ятник Леніну. На його місці до Дня Незалежності встановлять 50-метровий флагшток з Державним прапором.
