У Лубенській міській бібліотеці для дорослих імені Володимира Леонтовича відзначили 155-річчя з дня народження видатного земляка — громадського діяча, підприємця-мецената, письменника, видавця, справжнього подвижника української справи. Саме того, чиє ім’я носить книгозбірня.

Про життя та надзвичайно багатогранну діяльність уродженця села Оріхівка Лубенського повіту Володимира Леонтовича під час круглого столу «З Україною в серці» присутнім нагадали наукова співробітниця місцевого краєзнавчого музею Тамара Дяченко та краєзнавець Сергій Швецов. Життєвий шлях сина дворянина-землевласника багато в чому унікальний і водночас досить типовий для тих «перших хоробрих», які ще наприкінці ХІХ — початку ХХ століть обстоювали право українців бути господарями на своїй землі й задля цього ставали, так би мовити, «багатоверстатниками».

Після закінчення навчання на юридичному факультеті Московського університету й написання першої дуже ґрунтовної дослідницької роботи вихідцю з провінції світила блискуча кар’єра науковця-викладача одного з провідних вишів. Та на прохання батьків, яким потрібен був помічник у веденні великого господарства, він повернувся в рідну Оріхівку. Там зарекомендував себе талановитим, успішним підприємцем-виробничником. І водночас поринув у просвітницьку діяльність, збудував для земляків двокласну школу. Попри те, що спочатку довелося самому вивчати українську мову, невдовзі опанував її так, що долучився до збирання лексичного матеріалу для відомого словника Бориса Грінченка.

Та найголовніше — сповна відчув себе українцем і полюбив рідний край, за відомим висловом, до глибини власної кишені... Тож, пишучи свої літературні твори і маючи фінансові ресурси, став одним із батьків нашої національної періодики в Російській імперії. Одразу після скасування заборони на друкування періодичних видань українською мовою восени 1905 року Володимир Леонтович «пробивав» дозвіл на видання першої всеукраїнської щоденної газети «Громадська думка», фінансував і редагував журнал «Нова громада». Згодом заснував товариство «підмоги» українській літературі, науці та мистецтву.

При цьому як підприємець, меценат, просвітитель, громадський діяч мав незаперечний авторитет не лише в середовищі однодумців-інтелігентів, а й серед простого люду. Багато років поспіль його обирали почесним мировим суддею, гласним, тобто депутатом, Лубенського повітового та Полтавського губернського земств. А ще він очолював агрономічне товариство Хорольського повіту, активно долучався до археологічних розкопок і поповнення відомих музейних скарбниць артефактами нашої минувшини... Здається, важко знайти сферу діяльності, до якої б не доклав рук і розуму цей чоловік.

За гетьманату Павла Скоропадського Володимира Леонтовича призначили міністром земельних справ. Але короткочасне перебування на тій відповідальній посаді стало радше винятком із правила. Бо політиком він себе не вважав. Пізніше, у спогадах, Володимир Леонтович напише, що належав до того загалу, якому довелося не творити політичне життя, а «тільки терпіти» його. Та чаша терпіння переповнилася досить швидко. Варто було лише владу в Україні захопити новим повпредам російського імперіалізму — більшовикам...

Вони одразу наклали на Володимира Леонтовича непосильну контрибуцію та, власне, розпочали полювання на «українського буржуазного націоналіста». Подейкують, від потрапляння до лабет «надзвичайки» його та родину врятували земляки-селяни, котрі, звісно ж, пам’ятали добрі справи цієї людини. Вимушена еміграція почалась у Болгарії, а завершилася у Чехословаччині, де пан Володимир відійшов у вічність гіркого 1933 року. Шлях вигнанця з рідної землі він описав, по гарячих слідах у творі «Спомини утікача», що вийшов у Берліні 1922-го.

А повернувся Володимир Леонтович в Україну бодай у спогадах, акціях і місцях пам’яті та виданих творах лише після здобуття нашою державою незалежності. Уривки з його творів, присвячених Лубенському краю, під час згаданого круглого столу в бібліотеці прочитала учениця школи № 2 Анжела Симоненко. Водночас засновник і редактор сучасної газети «Хлібороб» Олег Гаврильченко (на знімку) презентував своє друковане дітище, присвячене 30-річчю Незалежності.

У тому була своя глибока символіка. Нагадаємо, що видання з такою назвою з’явилося в Лубнах наприкінці 1905 року і стало першою україномовною газетою в Наддніпрянській Україні. А сівачами на тому благодатному для українського слова полі стали такі подвижники-першопрохідці, як Володимир Леонтович і видавці першого «Хлібороба», також уродженці Лубенщини, брати Микола і Володимир Шемети.

Полтавська область.

Фото з сайту Лубенської міськради.