«Мертві від голоду та люди при смерті біля паркану Озерянської церкви у Харкові».
Фото 1933 року австрійського інженера-хіміка Олександра Вінербергера.

Фоторепродукція з сайту radiosvoboda.org

Тільки у 1932—1933 роках голодом було вбито понад 10 мільйонів українців. Про це говорили дослідники Голодомору-геноциду 1932—1933 років та масового штучного голоду 1921—1923 і 1946—1947 років під час Міжнародного форуму «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», що відбувся у Києві за підтримки Верховної Ради України, Міністерства закордонних справ, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, і назвали уточнені цифри жертв сталінського режиму.

Такі дані оприлюднив президент Міжнародного конгресу криміналістів, академік Національної академії правових наук України Валерій Шепітько. «За результатами проведених комплексних судових експертиз було встановлено, що в 1932—1933 роках з метою ліквідації національно-визвольного руху, знищення української нації як такої та недопущення відновлення Української держави комуністичний тоталітарний режим вчинив особливо тяжкий злочин — геноцид українців — і знищив 10 мільйонів 500 тисяч українців, з них 4 мільйони — діти», — наголосив він.

Валерій Шепітько зазначив, що Голодомор став ціною, яку заплатили українці за прагнення до волі. Це була реакція тоталітарного сталінського режиму на відновлення української державності та український національний рух. «У 1930 році в Україні відбулося понад 4 тисячі масових виступів, у яких, за оцінками окремих дослідників, взяли участь 1 мільйон 200 тисяч осіб. При цьому штучний голод став зброєю біологічного знищення людей», — каже науковець.

Блаженніший митрополит Київський і всієї України Епіфаній, який відкрив форум, зазначив, що радянська влада попри надзвичайний масштаб трагедії, попри наявність десятків тисяч безпосередніх виконавців злочинних наказів старанно приховувала і викривляла протягом десятиліть правду про жахливі злочини тоталітарної держави. Чому? «Тому що ця правда викривала усю людиноненависницьку сутність тоталітарної більшовицької ідеології та держави, на якій вона була збудована. Правда про мільйони замордованих була неспростовним свідченням того, що Радянський Союз — справжня імперія зла, тюрма народів, яка неодмінно має бути зруйнована і засуджена», — наголосив митрополит Епіфаній.

Третій Президент України Віктор Ющенко, народний депутат України Степан Кубів, міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, посол України в Лівані Ігор Осташ, доктори історичних наук Володимир Сергійчук і Василь Марочко, директор Інституту української мови НАНУ Павло Гриценко, директор Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ Георгій Папакін, директорка Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду Світлана Маркова та інші доповідачі зазначали, що науковці, зокрема історики та правники, постійно працюють над темою дослідження Голодомору. Незважаючи на те, що від тієї масштабної національної трагедії українського народу минуло майже 90 років, однак негативні наслідки злочину й досі впливають на українське суспільство. Втім, як наголосив Валерій Шепітько, «тоталітарні країни зазвичай заперечують вчинення злочину геноциду, а країни-правонаступниці в разі визнання цих злочинів значно занижують чисельність жертв». «Не є винятком Російська Федерація як правонаступниця Радянського Союзу, яка не визнає вчинений комуністичним тоталітарним режимом геноцид української нації» — каже науковець.


Президент України 2005—2010 років Віктор Ющенко, міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет, міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко, Предстоятель Православної церкви України Епіфаній під час прес-конференції.

Фото Укрінформу.

Цифра жертв штучних масових голодів в Україні не раз була предметом маніпуляцій та штучно занижувалася. Український дослідник Голодомору-геноциду Петро Ящук зібрав унікальні матеріали з історії XX ст. про винищення української нації. У проведенні підрахунків втрат українців протягом 1932—1933 років він опирається на свідчення народного комісара освіти УСРР М. Скрипника, який ще до закінчення Голодомору розповідав американцю Адаму Тоделу про 8 мільйонів померлих від голоду в Україні та на Північному Кавказі, переважно заселеному українцями, посилаючись на начальника ДПУ УСРР В. Балицького. Провівши розрахунки, П. Ящук зробив висновок, що протягом 1932—1933 років лише в Україні загинуло понад 9 мільйонів осіб.

Учасники конференції зазначають, що територією Голодомору-геноциду була вся територія України, а також території компактного проживання українців за її межами: Кубанський округ (75 відсотків населення Кубані — українці) та деякі інші райони Північнокавказького краю РРФСР, Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Казахстану і певні території Сибіру. На цих землях жили не просто етнічні українці, ці люди мали українську самосвідомість, сформовану на основі традицій і шляхом цілеспрямованих процесів «українізації», яка тривала майже десять років перед Голодомором.

Рафаель Лемкін, автор терміна «геноцид» і концепції Конвенції ООН 1948 року, на мітингу до 20-річчя роковин Великого голоду у Нью-Йорку (вересень 1958-го) заявив: «Це, мабуть, класичний приклад радянського геноциду, його найтриваліший і найширший експеримент з русифікації — з винищення української нації... Зброя, яку вживали проти... великої маси незалежних селян, зберігачів традицій, фольклору і музики, національної мови і літератури, національного духу України, є, мабуть, найстрашнішою з усіх — виморювання голодом».

Безпосереднім механізмом організації Голодомору стала система постанов, ухвалених політбюро ЦК ВКП(б), вищими загальносоюзними органами державної влади, партійно-радянським керівництвом України, особисті розпорядження Сталіна та його найближчого оточення. «Вивчення обставин підготовки та ухвалення партійно-радянських рішень і самих цих документів дає змогу відстежувати весь процес вчинення геноциду — від нагнітання загальної істерії навколо хлібозаготівель до конкретних заходів, які підпадають під визначені Конвенцією 1948 року геноцидні дії суб’єкта злочину, — наголошують в Інституті дослідження Голодомору. — Серед них: встановлення непідйомного для українського села плану хлібозаготівель; відрядження партійними органами уповноважених, наділених широкими каральними правами, для організації його безумовного виконання; безпрецедентні репресії, що супроводжували хлібозаготівлі; запровадження для районів, населених пунктів, колгоспів, сільрад режиму «чорних дощок», тобто блокування їх військами і недопущення виїзду населення за межі цих територій, цілковите вилучення у заблокованого населення продуктів харчування і заборона торгівлі найнеобхіднішими в господарстві речами — сіллю, сірниками, гасом тощо».

Справжню суть вчинення «злочину злочинів» виклав секретар ЦК КП(б)У М. Хатаєвич у 1933 році: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут хазяїн. Він коштував мільйонів життів, але колгоспна система буде існувати завжди. Ми виграли війну!».

Заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар повідомив, що 15 держав офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. «У 20 державах встановлено відповідні пам’ятні знаки і пам’ятники, які шанують жертв Голодомору. Більш ніж у 70 державах щороку відбуваються пам’ятні заходи, які увічнюють цю трагедію і мобілізують світове співтовариство», — каже він.

На форумі, серед організаторів та учасників якого були також Український інститут національної пам’яті, Світовий конгрес українців, Міжнародний конгрес криміналістів, Фундація Голодомору-геноциду українців (США), Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені В. Стуса, відбулася презентація книг «Геноцид українців 1932—1933. За матеріалами досудових розслідувань» та «Нариси про Голодомор» Олесі Стасюк.