Чим вимірюється мужність? Кількістю врятованих життів? Бойовими нагородами чи, може, шрамами від важкої чоловічої роботи? Відповіді на ці питання напевно знає Василь Лучаков (на знімку), полковник служби цивільного захисту, начальник Щастинського районного управління ГУ ДСНС України у Луганській області. За більш як 40 років служби на його долю випало чимало випробувань. Але він не надто любить розповідати про себе і свою роботу. Хоча вона і є його життя.

«Виконати завдання за призначенням є пріоритетом»

...Другий день вересня видався теплим і сонячним. Але в повітрі вже відчувалася тривога. Місцеві добре знають це відчуття. Коли тиша навкруги стає такою напруженою, що розумієш: зараз почнеться обстріл. Так і сталося: селище міського типу Станиця Луганська, яке розташоване впритул до лінії розмежування, опівдні 2 вересня 2014-го піддалося масованому ворожому обстрілу, внаслідок якого зайнялося дванадцять житлових будинків, два магазини, Будинок культури... Палало на декількох вулицях одразу. Мешканці, ховаючись у підвали, викликали рятувальників, і особовий склад, незважаючи на небезпеку, брався до ліквідації пожеж. Вогнеборці не припинили гасити полум’я і рятувати людей та будівлі навіть тоді, коли артилерійський обстріл відновився...

Василь Петрович пам’ятає це, як учора. Які думки були тоді в голові? Звісно, найперше про те, як побороти вогонь та допомогти людям. «Власною небезпекою ніхто з хлопців не переймався, усі розуміли: свій обов’язок треба виконати сповна», — згадує Лучаков.

Таких випадків у його трудовій біографії було чимало. Як евакуйовували матеріальні цінності з Держказначейства після мінометної атаки ворога; як під потужним арт-
обстрілом гасили пожежу, що раптово виникла в будівлі податкової інспекції; як рятували людей з вогню у житловому будинку, охопленому полум’ям, а над головами лунав характерний смертоносний свист... Хіба таке забудеш?

«Це наша робота, — буденно говорить Василь Петрович. — Виконати завдання за призначенням є пріоритетом. Усе інше — «відставити!».

Від романтики до важких буднів

Шкільні роки Василя Лучакова минули в селищі міського типу Станиця Луганська. Заняття спортом з юності загартували його характер, і коли прийшов час виходити в самостійне життя, хлопець дослухався до свого серця, до порад батьків та старшої сестри й обрав професію пожежника-рятувальника. Після школи одразу пішов працювати до 3-ї самостійної воєнізованої частини УМВС Луганського облвиконкому. Він був наймолодшим серед бійців і у всьому намагався наслідувати свого наставника, командира відділення старшину Івана Вишневецького, який на той час уже мав дві медалі «За відвагу на пожежі».

Юний пожежник Лучаков, який з дитинства захоплювався романтикою рятувальної служби, дуже швидко переконався, що професія ця небезпечна і надвідповідальна. Допоміг у цьому один з перших викликів, на який він виїхав разом з колегами. У невеличкому містечку Зимогор’є виникла пожежа в триповерховому житловому будинку. Прибувши на місце, рятувальники побачили охоплену полум’ям оселю та негайно взялися до гасіння вогню і порятунку людей. Мешканців, що кликали на допомогу, з другого поверху спускали за допомогою висувної драбини. Часу було обмаль, але хлопці впоралися із завданням за призначенням.

Це «бойове хрещення» остаточно розставило всі крапки над «і»: попрацювавши два роки, а потім відслуживши в армії, Василь Лучаков вступив до Харківського пожежно-технічного училища (нині — Національний університет цивільного захисту). У 1986-му вже з дипломом пожежного техніка він продовжив свою професійну біографію — прийшов працювати інспектором держпожнагляду ОВС Станично-Луганського району.

Пізніше була ще друга вища освіта і отримана кваліфікація інженера з транспорту. І, підіймаючись кар’єрними сходинками, отримуючи нові знання та нові звання, він кожного разу переконувався: свій шлях обрав правильно. Ані ненормовані робочі дні та ночі, ані професійний ризик, ані червоні від утоми очі та мінімум часу для відпочинку не переконали його у зворотному.

Колектив його цінує

Сьогоднішні трудові будні полковника Лучакова такі самі насичені. Окрім щоденної турботи про забезпечення особового складу підрозділів нормальними умовами несення служби, підвищення його боєздатності, організації заходів із цивільного захисту району, в колі завдань Василя Петровича, зокрема, ще організація роботи Пункту надання допомоги населенню, який функціонує на території Станично-Луганського району. Громадянами, які перетинають лінію розмежування, тут опікуються медпрацівники, психологи; надзвичайники вирішують інші соціальні питання, надають людям гуманітарну допомогу. Лучаков уміло та ретельно організовує всю цю діяльність.

У колективі рятувальників Василя Петровича поважають не тільки за його професійність та відданість своїй справі, які відомі всім і давно. Його цінують також за те, що вміє налагодити відносини з керівниками підприємств, органами самоврядування, які допомагають підтримувати в бойовій готовності підрозділи цивільного захисту. А ще шанують за мудрість і те, що ділиться своїм досвідом з молоддю. «Суворий, але справедливий!» — говорять про нього колеги. У будь-якій складній ситуації завжди знайде правильне рішення, тому до нього звертаються по пораду, знають, що не відмовить, допоможе словом і ділом.

Щаслива людина

На запитання про заняття у вільний час Василь Петрович на хвилинку замислюється. Здається, пригадує, що воно таке — «вільний час». «Буває, у відпустці беру вудку і йду на ставок, — згодом розповідає офіцер. — Чи книжку візьму погортаю, детективи люблю та історичні романи. А взагалі улюблене моє заняття поза роботою — це мої онуки, чотирирічна Соня та дванадцятирічний Кирило. Вони не дають ані старіти, ані думати про щось інше, окрім дитячих тем. І це насправді щастя».

Отак ми і дізналися, що людині потрібно, аби почуватися щасливою.

Держава по заслугах оцінила професійні та особистісні якості нашого земляка: п’ять років тому наказом Президента України за відвагу, самовідданість та особисту стійкість Василя Лучакова, учасника АТО, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У його активі також численні нагороди МВС та ДСНС.

Нині в Службі порятунку працює один із синів полковника Лучакова Віталій Васильович. Капітан Лучаков-молодший очолює 28-му державну пожежно-рятувальну частину ГУ ДСНС України у Луганській області. Син продовжує справу батька. І хто знає, може, й онук, що підростає, ще більше зміцнить позиції династії Лучакових у ДСНС.

Тетяна ДЕМЧЕНКО, прес-служба ГУ ДСНС України у Луганській області.