Чимало абітурієнтів, переважно — жителів двох колишніх районів області, Добровеличківського та Вільшанського, визначилися, що їм більше до душі професії електрозварника, тракториста, перукаря, бухгалтера, адміністратора чи кухаря. Вересень покликав їх до аудиторій, де пахне свіжою фарбою, новими меблями і чистотою.

Надзвичайно важлива аксіома аграрного бізнесу, яка тримається на доведеному факті: земля, допоки родить, завжди прогодує того, хто на ній працює. Звідси і престижність професії тракториста, основи якої викладаються у двох групах ліцея. Щороку тут приймають на навчання п’ятдесят майбутніх механізаторів. А найближчим часом планується відкриття ще й третьої, комерційної групи...

У класах ще пахне літом

...Улітку частина студентів проходить практику — працює за контрактами з працедавцями. І не лише на полях чи в офісах, а й на морському узбережжі. Приміром, у Кирилівці власники кафе й магазинів ще розраховують на прибуток від літнього сезону, а ліцеїсти заробляють собі на обнови до нового навчального року. Сонце, море, степ — для шукачів пригод, фанатів засмаги і солоної хвилі  це лише сезонна розвага. А для юнаків і дівчат — серйозна підмога, можливість покращити матеріальне становище.

Важливо порозумітися з фермерами

...Піщанобрідський аграрний ліцей — один із 17 сільських (відповідно — обласної підзвітності) подібних закладів на Кіровоградщині. Ще п’ять учорашніх ПТУ мають міське підпорядкування. В принципі, навчати є кого, робітничі спеціальності країні потрібні. Щоправда, демографічна ситуація, внаслідок якої у нас поменшало і шкільних класів, спричинила скорочення закладів професійної освіти в області з 42 до 22. Далеко не всі вони так добре інтегрувалися в непросту економічну реальність України, як згаданий вище. Дякуючи стабільному менеджменту, зручному розташуванню (автобусом по хорошій, на сьогодні, дорозі можна доїхати на навчання чи з Помічної, чи з Добровеличківки за якусь годину), добрій матеріальній базі (ті ж самі автобуси для підвезення учнів у ліцею власні, є тракторний парк, суттєве оновлення якого очікується до кінця року), хорошим умовам навчання (уже сьогодні ліцей готовий до початку опалювального сезону), пристойному рівню знань випускників, батьки з радістю відпускають сюди своїх дітей.

Охоче співпрацюють із закладом і фермери. Дехто — тісніше, як, приміром, керівник ФГ «Перчунівське» Руслан Стадніченко, якому директор вдячна і за допомогу під час організації студентської практики і за... чергову нову шафу, яка, вочевидь, не буде тут зайвою. Традиційно на початку списку помічників і друзів ліцею і Ніна Селецька, і Юрій Попелюх (нині вже покійний) із Карбівки, і Микола Якимчук із Якимівки...

У класах ще пахне літом.

Усі студенти ліцею мають тристоронні угоди і визначену перспективу працевлаштування після його закінчення. Приміром, майбутнього тракториста Олександра Чередніченка чекають в машинному парку Олексіївки (до речі, цьогоріч із семи випускників тамтешньої школи в Піщаний Брід на навчання їздять двоє). Удома працюватиме механізатором і Микола Кривинський із Малої Вільшанки... Буде в хлопців робота, зможуть планувати життя — становлення, одруження, народження дітей. Дасть Бог, обмине їх доля заробітчанства. А ні, то й за кордоном матимуть що запропонувати роботодавцям.

— Але цього нам не треба, — підкреслює Тетяна Леонтіївна, не поділяючи думку тих своїх колег, яким здається, що озброїти дитину знаннями і навичками, а потім відправити за кордон — це успішний план. — Хочу, щоб усі наші випускники працювали для процвітання України. І самі процвітали. Вдома. Держава вчила в школах, в училищах чи інститутах (де випускники ліцею нерідко продовжують навчання, в тому ж Уманському університеті садівництва. — Авт.), ростила для себе опору. Важливо, щоб ці зусилля не були марними.

Доброчинна справа

Харчування учнів і вчителів (для перших — безплатно, для других — майже за безцінь) у ліцеї організоване якісно, готують тут смачно. Тож кухарі найшвидше завойовують любов і прихильність тих, кого годують, в тому числі — гостей ліцею.

Знаходить відгук їхня праця і в серцях воїнів на передовій, адже щотижня (!) посилки зі смаколиками з Піщаного Броду через поштове відділення надходять у зону ООС.

Тетяна Ліщенюк, керівник фермерського господарства з Добровеличківки Ніна Селецька разом із групою ініціативних жінок організували доброчинну акцію ще на початку АТО. А далі пересилання смачної випічки, сала, одягу тощо стало практикою, до якої звикли і спонсори, і безпосередні виконавці громадського підряду — студенти-кухарі. І, що головне, — отримувачі смачних «переказів». На різних етапах війни вміст бандеролей був різним, сьогодні ж в посилках здебільшого борошняні вироби.

— Один раз на місяць я і мої подруги купуємо мішок борошна і все, що треба до нього — ванілін, масло... — розповідає Тетяна Ліщенюк. Каже, що рецепти вибирають з бабусиних нотаток — щоб і смачно, і ситно. Вже доведено, що нашим захисникам на передовій хочеться і попоїсти, щоб у шлунку порожньо не було, і домашнім посмакувати...

— А почалося все з того, що під час відрядження в Кропивницький я зустріла в кафе «Львівська кава» свого учня-випускника, — пригадує вона. — Приїхав з фронту у відпустку і поділився враженнями — зокрема розповів, що солдатам дуже хочеться домашньої їжі, смачненького... Ну, ми й встановили контакти. З нашого боку лише одна умова — фотозвіт про отриману посилку, бо хочемо знати, що наша праця має сенс.

А якщо говорити про місцевих кондитерів, а точніше — кондитерок, про їхні професійні таланти, то, певно, слід згадати, що й самі вони користуються неабиякою увагою у місцевих хлопців.

— До третього курсу половина студенток бере відпустку... Декретну, — з посмішкою зауважує про своїх ліцеїсток Тетяна Леонтіївна. — Хлопці розбирають їх, мов гарячі пиріжки. Не надто відстають і перукарки... До речі, про вік дівчат і про те, що вчитися, як і любити, ніколи не пізно. Зараз до нас приходять навчатися жінки й після 30. Приміром, фермер відкриває в селі кафе і йому потрібен професійний адміністратор чи кухар — досвідчена, навчена людина на такі посади підходить більше, ніж сімнадцятирічна випускниця школи.

Не поспішайте розвалювати і ділити!

...Надзвичайно важливо, щоб і влада на місцях, і фермери розуміли соціально-економічне значення таких закладів, як Піщанобрідський аграрний ліцей. Бо в одному з населених пунктів, під вибори, задля підняття рейтингу, вже було почали ділити його майно, а головне — господарські землі навчального закладу. Мовляв, будуть у нас додаткові площі для розпаювання, а трактористів, кухарів і перукарів вивчать десь інде. Або не вивчать — яка різниця?! Та різниця є... З нашим потягом до оптимізації, адміністрування, всіляких скорочень і переділів, ще невідомо, чи з’явиться десь щось нове. Як власне невідомо, де будуть завтра крісла нинішніх чиновників разом із їхніми власниками. А от озброєні набутими в стінах ліцею теоретичними знаннями і практичним досвідом випускники і далі зароблятимуть собі і своїм дітям на хліб. І державу та громаду підтримуватимуть.

Кіровоградська область.

Фото Івана КОРЗУНА.