Які з вугільних шахт є перспективними й гідні подальшої підтримки та інвестицій, а які через збитковість підлягають закриттю? Детальніше про це розповіли в департаменті розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації.

Що в «активі» й що в «пасиві»?

Із 23 вуглевидобувних підприємств, що діють на Донеччині, 17 є державними. Практично жодна з шахт держсектору не є прибутковою, а деякі з них посідають перші позиції в антирейтингу збиткових підприємств країни.

За попередньою оцінкою Мін-енерго, до неперспективних включено окремі шахти в Торецькій, Мирноградській, Селидівській та Курахівській територіальних громадах. Загалом це шість шахт та майже 5 400 працівників. До закриття плануються шахти, які вже майже виробили свій ресурс. Одна з них — шахта «5-6» у Мирно-граді, де буде реалізовано пілотний проект із трансформації вугільних регіонів за участі німецьких партнерів. Серед інших — шахта Білицька (м. Білицьке), яка вже тривалий час працює в режимі водовідливу, та шахта «Піонер», що в смт Новодонецьке.

Водночас, за умови залучення інвестиційних коштів, вважаються перспективними шахти міста Вугледара — ім. М. С. Сургая, яка є «наймолодшою» у галузі, та «Південнодонбаська № 1». Перспективу має шахта «Капітальна» (Мирноград), проте її утримання та виведення на самоокупність потребує значної суми інвестицій.

Віддавна готується до приватизації шахта «Краснолиманська», що в місті Родинське, але процес стримується через складні взаємовідносини державного підприємства з ТОВ «Краснолиманське», яке знаходиться з ним на одному промисловому майданчику.

Має потенційного інвестора й шахта «1-3» «Новогродівська», але тут на одному майданчику також — приватне товариство.

Перевищення «кредиторки» над «дебіторкою» є майже семиразовим

— Складною ситуація у вугільній галузі стала не вчора й не торік — проблеми накопичувалися роками, — зазначає директор департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації Артем Литвинов. — А рішучих дій з реформування галузі не вживалося.

За словами Артема Литвинова, найгіршим є становище саме в державному секторі вуглевидобування, негативна динаміка основних показників якого дедалі поглиблюється.

— Якщо приватні вугледобувні підприємства мають більш-менш прогнозовану перспективу стабільної роботи та розвитку, то показники видобутку в державному секторі рік від року зменшуються. У 2017-му видобуток вугілля по вугільних шахтах області становив 2,8 млн тонн, а в 2020-му — 1,3 млн тонн (за три роки падіння видобутку становило 1,5 млн тонн (53,6%). Загалом по області за останні три роки щорічний видобуток вугілля становив трохи більше 11 млн тонн.

Ситуація не дивна: про будь-який розвиток годі й вести мову, коли значна частина державних шахт регіону понад 20 років працює без реконструкції; дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювали нормативний строк експлуатації і потребують негайної заміни. Підтримка потужностей діючих шахт здійснюється практично без проведення необхідних капітальних робіт з удосконалення гірничого господарства, проектно-монтажних рішень тощо. Крім того, вугільна галузь є одним із лідерів за рівнем травматизму, що пов’язано не тільки зі складними гірничо-геологічними умовами, в яких розробляються пласти, а й із незадовільним станом обладнання.

— Які основні проблеми відчуває галузь? — запитую очільника департаменту.

— Перш за все, це відсутність затвердженої Державної програми, що визначала би політику держави стосовно вугільної промисловості (реформування) з гарантованим фінансуванням та законодавчим забезпеченням її функціонування. Відсутній баланс вугільної продукції по країні — не зрозуміло, скільки вугілля необхідно видобути, аби покрити наявну потребу. Відсутнє фінансування заходів із технічного переоснащення та модернізації державних шахт, а також охорони праці та підвищення рівня техніки безпеки.

По-друге, негативно впливає значна заборгованість із заробітної плати працівникам.

Державні шахти також працюють в умовах постійної загрози обмеження енергопостачання чи, навіть, повного знеструмлення об’єктів через відсутність оборотних коштів.

Зберігається і хронічна збитковість державних вугледобувних підприємств, обумовлена значним перевищенням собівартості вугільної продукції над її ціною, а також — кредиторської заборгованості над дебіторською.

Фактично банкрутство державних вугледобувних підприємств стримується нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» та мораторієм на проведення перевірок органами, уповноваженими здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності.

Утім, є і певні здобутки вугільної галузі на Донеччині. Цьогоріч в області введено в експлуатацію п’ять очисних вибоїв. Із них два — на державних підприємствах шахті імені Сургая і «Добропіллявугілля-видобуток» та три — на шахтах недержавної форми власності «Білозерська» та ПрАТ «ШУ «Покровське». З урахуванням цього очікуваний видобуток вугілля у 2021 році становить 12,8 млн гривень, що на 1,6 млн гривень (або на 14,3%) більше факту видобутку в 2020-му.

На сьогодні ПрАТ «ШУ «Покровське» — єдине вугледобувне підприємство в Україні, яке здійснює шахтне будівництво. У квітні цього року тут введено в експлуатацію вентиляційний стовбур.

До мільярда гривень наближається сума заборгованості із заробітної плати (з нарахуваннями) шахтарям Донеччини. З урахуванням поточної заборгованості вона становить 885,4 млн гривень, у тому числі за 2021 рік — 565,6 млн гривень. Найбільшу заборгованість — майже 285 млн гривень (за 2021-й — 189,0 млн гривень) має державне підприємство «Селидіввугілля». З минулого місяця «ВК «Краснолиманська», завдяки отриманню коштів із бюджету на виплату зарплати, змогла дещо скоротити заборгованість працівникам. Наразі тут загальний борг із заробітної плати становить 257,3 млн гривень, у тому числі за 2021-й — 121,5 млн гривень.

Оскільки до кінця року бюджетні кошти на оплату праці шахтарям не передбачено (станом на 23.09.2021 фінансування здійснено в повному обсязі відповідно до плану Міненерго), то Донецька ОДА звернулася до КМУ та Міненерго щодо необхідності внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у частині збільшення до кінця року суми фінансування. Відповідний проект закону, за поданням Міненерго, перебуває у Верховній Раді України, і необхідно 2,4 млрд гривень. За попередніми розрахунками, в разі виділення означеної суми шахтарі Донеччини отримують майже 1 млрд гривень.

Крім заборгованості із зарплатні, державні шахти мають значну кредиторську заборгованість у сумі 19,434 млрд грн, зокрема заборгованість перед Пенсійним фондом України — 2,1 млрд гривень, зі сплати єдиного внеску — 0,9 млрд гривень, зі сплати податків та зборів — 3,9 млрд гривень тощо. Загальна кредиторська заборгованість підприємств в 6,6 разу перевищує дебіторську, яка становить 2,9 млрд гривень. Майно державних підприємств галузі перебуває у податковій заставі або під арештом Державною виконавчою службою.

Заборгованість утворилася в основному в період з 2010-го, 2012 років та складається здебільшого з пені та штрафних санкції. Урядовою Концепцією реформування вугільної галузі передбачається низка законодавчих актів, спрямованих на фінансове оздоровлення, у тому числі списання заборгованості.

У такій ситуації бюджетне фінансування вугледобувних підприємств залишається єдиним гарантованим джерелом їх подальшої роботи та виплати заробітної плати шахтарям, яка в середньому на 75% сплачується за рахунок державної підтримки.

За розподілом Міністерства енергетики України, на 2021 рік програмою «Реструктуризація вугільної галузі» для державних вугледобувних підприємств області передбачено бюджетні кошти в сумі 1 707,5 млрд гривень. Кошти вже надійшли в повному обсязі та використані за цільовим призначенням — виплата заробітної плати.

Переформатування галузі стає дедалі актуальнішим

Нещодавно в Мирнограді обговорювалися питання переформатування вугільних підприємств і впровадження пілотного проекту за участі Німецької федеральної компанії Deutsche Gesellschaft fur Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

Робоча зустріч проводилася з участю спеціального уповноваженого Федерального уряду Німеччини з питань структурних змін вугільних регіонів України Станіслава Тілліха. Місцевою владою були презентовані потенціал громади та окремі перспективні проектні ідеї щодо: створення альтернативного джерела водозабезпечення шляхом використання підземних вод шахт «5-6» та «Центральна» ДП «Мирноградвугілля», створення технологічного парку на базі шахти «5-6», виробництво будівельних матеріалів шляхом переробки шахтних породних відвалів, реконструкції системи централізованого теплопостачання із використанням потенціалу шахтних вод та застосуванням теплових насосів, створення енергетичних кооперативів, будівництва сміттєсортувальної станції на території м. Мирноград.

У Мирнограді планується створити офіс для представника GIZ з метою збирання та акумулювання інформації, яка в подальшому надходитиме до німецьких партнерів. Загалом до 2030 року урядом Німеччини планується виділити майже 1,2 млрд гривень на проекти з трансформації вугільних регіонів.

— Яким є бачення подальших перспектив розвитку вугледобувної галузі на Донеччині? — запитую у Артема Литвинова.

— Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у вугільно-промисловому комплексі, є Міністерство енергетики України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, — зазначає директор департаменту. — У свою чергу ми готуємо пропозиції щодо функціонування вугільної галузі, зокрема щодо змін до чинного законодавства тощо, та здійснюємо реалізацію виробленої урядом політики на місцях.

Так чи інакше йдеться про закриття неперспективних шахт. Потреба в бюджетній підтримці щороку стає дедалі більшою, а заборгованість із заробітної плати постійно зростає. При цьому кошти на розвиток галузі (переоснащення та модернізацію) зовсім не виділяються вже тривалий час.

В умовах світових тенденцій декарбонізації та зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу від спалювання вугілля ми відчуваємо певний тиск щодо необхідності відмови від використання викопного палива, тобто закриття шахт.

Цей процес розрахований на тривалий період часу. Концепцію трансформації вугільних регіонів планується реалізувати до 2030 року, проте навряд чи всі шахти будуть закриті в цей період. Тому вивільнені гірники будуть працевлаштовані на шахти, які ще працюватимуть. Хто захоче змінити профіль діяльності, зможе звернутися до служби зайнятості для отримання належної допомоги. Важливим є проведення відповідних обговорень із профспілковими організаціями, урахування їх пропозицій.

Звичайно, інформація щодо можливого закриття шахт вкрай негативно сприймається шахтарями та галузевими профспілками. У зв’язку з цим необхідне проведення відповідної кампанії щодо трансформації вугільних регіонів. До речі, з 2019 року 10 шахтарських громад (міста Білозерське, Вугледар, Добропілля, Курахове, Мирноград, Новогродівка, Новодонецьке, Покровськ, Селидове, Торецьк) об’єдналися та за участі міжнародних організацій створили Платформу вугільних міст Донецької області. В рамках діяльності Платформи проведено опитування щодо напрямків трансформації вугільних регіонів серед населення шахтарських міст. Також проводиться робота з розробки Стратегії трансформації вугільних міст та визначаються можливості щодо кооперації громад для реалізації спільних проектів розвитку.

Чи є у вугілля перспективи?

Наскільки перспективним є подальше використання вугілля різних марок? Чи доцільно переходити в майбутньому на інші, альтернативні види палива?

Фахівці стверджують: навіть враховуючи те, що теплова генерація матиме важливу роль в енергетичному балансі України ще багато років (повне заміщення вугілля очікується до 2050 року), її частка знижується через заміщення маневрових потужностей газом та зростання частки енергії з відновлювальних джерел.

— Безумовно, на сьогодні економіка області залежить від вуглевидобутку, — зазначає Артем Литвинов. — Є шахтарські міста, бюджет яких майже на 80% залежить від роботи шахти. Тут мешкають люди, котрі працюють як в шахті, так і на поверхні (це збагачення, ТЕС, залізничні перевезення тощо), ці міста мають шахтарські династії і традиції.

Крім того, в області існують населені пункти, які забезпечуються теплом саме через вугільні котельні, й це стосується окремих міських та селищних громад у Волноваському, Покровському та Краматорському районах. Реалізація проектів переведення котелень на інші види палива є довготривалою та дорогою, отже, вже зараз ми ініціюємо перед територіальними громадами розгляд цих питань.

Розвиток нетрадиційних джерел енергії є одним з основних напрямів трансформації вугільних територій. В області активно впроваджують «зелену» енергетику: вітрові електростанції в містах Краматорську і Маріуполі, підприємства з виробництва електроенергії з біогазу в Волновасі та Маріуполі та сонячні електростанції приватних домогосподарств.

Наголошую, що в питаннях трансформації та поступової відмови держави від викопних видів палива слід користуватися кращим європейським досвідом та зосередитись саме на реалізації проектів зниження локальних економік від вуглевидобутку.

— Якими є запаси кам’яного вугілля в Донецькій області, й на скільки років розрахований його промисловий видобуток?

— Мінерально-сировинна база Донецької області майже на 50% складається з горючих корисних копалин (кам’яне вугілля, метан вугільних родовищ і газ вільний). Запаси вугілля області становлять 30,5% запасів України. Наразі на підконтрольній території області відпрацьовують вугілля 23 шахти, виробнича потужність яких становить майже 15 млн тонн вугілля на рік, а промислові запаси цих шахт становлять майже 1600 млн тонн. Тобто, якщо щороку видобувати по 12 млн тонн вугілля (видобуток області в 2021-му), то наявних запасів вистачить ще на понад 100 років.

На знімку: шахта «Торецька» ДП «Торецьквугілля».

Фото автора.