Афганістан знову охопила посуха, друга за останні три роки. Це одна з причин того, що понад 22 мільйони афганців відчувають нестачу продуктів харчування. Окрім їжі, не вистачає і води. Діти з села Тангі Шадян, що в провінції Балх, вимушені ходити по воду з віслюком до віддалених джерел.

Фото WFP/Arete.

Щоб загальмувати глобальне потепління, необхідно визначитися щодо майбутнього фонду в 100 млрд доларів. Розвинені країни зобов’язалися щорічно забезпечувати таку суму країнам, що розвиваються, для кліматичних заходів. Про це, зокрема, йтиметься 31 жовтня на 26-й Рамковій конференції ООН у Глазго, присвяченій змінам клімату, яка триватиме до 12 листопада. Її учасники обговорять проблеми глобального потепління. Світова спільнота поділилася на скептиків і тих, хто й досі вірить, що конференція зможе спричинити конкретні зміни.

Передусім необхідно зменшити викиди парникових газів в атмосферу. З цією метою 2015 року було укладено Паризьку угоду. Вона передбачала, що кожна країна — підписант документа зобов’язується зменшити викиди CO2 в атмосферу. Тепер стало очевидним, що цього замало. Власне, питання про те, звідки взяти такі фінанси і як їх ефективно розподілити, й буде однією з найважливіших тем конференції.

На жаль, до Глазго не приїде лідер Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін. Це стурбувало світ, адже Китай наразі є чи не найбільшим промисловим гігантом планети. З кожним роком екологічні показники лише погіршуються, незважаючи на прийняті у 2014-му закони про захист навколишнього середовища. Варто знати, що китайські заводи і фабрики, які виводять економічне зростання Китаю на лідерські позиції, викидають в атмосферу незліченну кількість отруйних речовин. Більшість ТЕЦ працюють на вугіллі, країна посідає перше місце за споживанням цієї сировини в світі. Викиди продуктів переробки вугілля в атмосферу, а саме вуглекислого газу, який не піддається спеціальному очищенню, здійснюються щоденно протягом багатьох років. Саме цей газ робить істотний «внесок» в посилення парникового ефекту. Що особливо тривожно — в Піднебесній планують побудувати ще майже 500 таких ТЕЦ.

Нині найбільше зацікавлені у стримуванні глобального потепління острівні держави. Адже зростання середньої температури на 1—2 градуси для багатьох із них є смертельною небезпекою. Це загрожує підняттям рівня води в Світовому океані. Й прикро те, що без фінансової підтримки представники цих країн навіть не зможуть дістатися Глазго. Виходить, великі промислові країни створюють небезпеку, а маленькі території потерпають.

Вражаючим є те, що в Тихому океані утворилася так звана сміттєва пляма, розміри якої вдвічі перевищують площу Франції. Кількість таких сміттєвих островів лише збільшується. Екологи стверджують, що фіто-планктон не може повноцінно існувати в такому середовищі. Це глобальна проблема, адже саме він є одним з основних виробників кисню на планеті.

«Необхідно завершити переговори з відкритих питань для повноцінного здійснення Паризької угоди. Також необхідно надавати відповідну підтримку, аби всі країни світу могли брати активну участь у боротьбі зі зміною клімату. ООН готова надавати сприяння всім державам стосовно цього», — наголосила виконавчий секретар Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Патрісія Еспіноза під час церемонії закриття підготовчого етапу конференції, що відбулася влітку.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш також наголошує на тому, що ситуація зі змінами клімату незадовільна. Він закликав лідерів впливових країн іти на компроміси. Без цього, на його думку, конференція — переливання із пустого в порожнє.

З ним погоджуються і екоактивісти, які останніми місяцями активно протестують. Вони також показують своє незадоволення діями урядів держав відносно Паризької угоди. Молодь на чолі зі шведською екоактивісткою Гретою Тунберг крокує під гаслом «Зміни прийдуть з вулиць». Грета закликає мітингувати до останнього, допоки уряди не покажуть реальних результатів: «Ми повинні розуміти, що при тому, як ідуть справи наразі, ця конференція ООН з клімату не принесе жодних знакових змін, і нам доведеться і надалі наполягати на своєму».

30 липня цього року уряд України затвердив оновлений Національно визначений внесок (НВВ2) до Паризької угоди. Документ передбачає необхідність до 2030 року скоротити викиди парникових газів до рівня 35% порівняно з 1990-м, повідомляє Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. У липні під час презентації плану дій НВВ2 представники Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй наголосили на своїй повній підтримці української ініціативи.

До підтримки України долучилися і представники ЄС. Спільний курс на зменшення викидів визначено як один із ключових пріоритетів Енергетичного співтовариства. Європейська спільнота підтримує ініціативу ННВ2, оскільки вона, вочевидь, допоможе гармонізувати розвиток України з європейськими і світовими кліматичними планами, такими, зокрема, як європейська «Зелена угода».

Справді цікавим є питання реалізації НВВ2. Своєю експертною думкою з «Голосом України» поділилася координаторка програми «Зміна клімату та енергетична політика» Фонду ім. Гайнріха Бьолля Оксана Алієва (на знімку):

— Чи можна очікувати практичних результатів від кліматичного саміту?

— Конференція сторін Паризької угоди та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (РКЗК ООН) у Глазго (СОР26) матиме визначальний характер. Це тест: наскільки країни готові домовлятися заради клімату, чи будуть і надалі ставити в пріоритеті національні інтереси. Зрештою, світ не стоїть на місці ті два роки, які минули з часу останньої такої зустрічі в Мадриді в 2019-му. Наприклад, багато країн оновили свої цілі зі скорочення викидів, в тому числі Україна та ЄС, а також задекларували прагнення досягти кліматичної нейтральності до середини століття. З другого боку, СОР26 має потенціал відкрити додаткові інструменти протидії зміні клімату і стимулювати країни активніше скорочувати викиди парникових газів, адже навіть оновлені кліматичні цілі країн не дозволять досягти мети Паризької угоди — утримати глобальне потепління в межах 1,5—2 градусів за Цельсієм. Тому навіть у часи пандемії варто не втрачати цей майданчик, а намагатися залучити якомога більше сторін і створити умови для участі представників як розвинених країн, так, і що головніше, країн, що розвиваються, і мають, наприклад, менший доступ до вакцинації проти 
COVID-19. Якщо приймаюча сторона цього року зможе забезпечити умови для справедливого представлення всіх країн і зацікавлених сторін і дозволить відновити світовий кліматичний діалог в умовах карантинних обмежень, це вже буде великий прогрес.

— Чи вдасться Україні реалізувати НВВ2, з яким представники України їдуть до Глазго?

— Порядок денний української делегації у Глазго включатиме, крім участі у переговорному процесі, представлення оновленої кліматичної цілі — Національно визначеного внеску зі скорочення викидів парникових газів в рамках Паризької угоди (НВВ2). Як зазначається в урядовому документі, Україна планує скоротити викиди до рівня 35% від показника 1990 року, що означає скорочення в районі 6—7% від поточного рівня. Для України це набагато амбітніша ціль порівняно з тим, що раніше можливим передбачалось навіть збільшення кількості викидів. Нині мета однозначна — рух у напрямі декарбонізації і скорочення викидів. Показник планованого скорочення викидів досить реалістичний, тому можна сподіватися, що він буде досягнутий до 2030 року. Проте в Україні досить низький рівень реалізації прийнятих стратегій, програм і планів в цілому, тому велике значення матиме те, як вдасться інтегрувати і реалізовувати мету зі скорочення викидів у конкретні сектори, як то енергетика, де передбачено найбільше зниження, і промисловість. Також не менше значення матиме постійний моніторинг прогресу досягнення кліматичних цілей для того, щоб не виявилося в 2025—2026 році, коли треба буде переглядати ціль, що ми як держава просунулись недостатньо, і виконання запланованого є під загрозою.

— Які можуть виникнуть загрози на шляху виконання оновленого Національного визначеного внеску?

— А загроз на сьогодні вже достатньо. Викиди від сектору енергетики (здебільшого від вугільних ТЕС) мають скоротитись найбільш суттєво до 2030 року, а частка відновлюваної генерації, навпаки, зрости. Проте Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок, прийнятий ще в 2017-му, не виконується, і його реалізацію намагаються відтермінувати. Ринок електричної енергії працює так, що розвивати надалі відновлювану енергетику після значного її підйому в 2018—2019 роках стає дедалі складніше, адже у інвесторів немає довіри до українського ринку.

Крім того, серед умов НВВ є і необхідність заручитися міжнародною підтримкою та отримати доступ до фінансування. Проте, чи варто розраховувати на допомогу міжнародних партнерів, коли Україна не виконує своє домашнє завдання і не доклала всіх можливих зусиль для скорочення викидів власними силами? Наприклад, плата за викиди СО2, яка стягується в Україні, становить 10 грн за тонну СО2. Це найнижча ціна в Європі, яка фактично не відчувається як плата за забруднення, адже зібрані в такий спосіб кошти йдуть до загального бюджету і не використовуються для екологічних цілей. Чи можемо ми просити фінансову допомогу за кордоном у такій ситуації?

Тому перегляд регуляцій роботи енергетичних ринків, які стримують заходи з декарбонізації, і адекватне відшкодування за викиди вуглецю із подальшим спрямуванням цих коштів на кліматичні заходи можуть стати першими кроками для досягнення цілей НВВ2.