Члени суспільно-політичного клубу «Всесвіт» разом зі своїм керівником Анатолієм Кравцем біля Алеї героїв на Меморіалі Вічної Слави в Луцьку.

У Луцькому педагогічному коледжі 25 жовтня відбулася презентація книги викладача-методиста цього навчального закладу, керівника громадсько-політичного студентського клубу «Всесвіт», лауреата премії Національної спілки краєзнавців України імені академіка Петра Тронька Анатолія Кравця «Вони захищали Волинь від нацистських загарбників». Символічно, що видання побачило світ напередодні 77-ї річниці остаточного визволення України.

Меморіал Вічної Слави в Луцьку — один із найвеличніших не лише в Україні, а й на теренах колишнього СРСР. Тут покояться тіла майже двох тисяч воїнів, які загинули в 1944 році, визволяючи наш край від фашистів. Оглядаючи комплекс, дізнаєшся про військові частини і прикордонні загони, які захищали область в червні 1941 року, партизанські з’єднання, які діяли у ворожому тилу, дивізії, які звільняли область від фашистської нечисті. Користуючись можливостями Інтернету, про кожен цей підрозділ можна отримати якщо не вичерпну, то досить солідну інформацію. А ось сотні плит із прізвищами загиблих воїнів — мовчать. Інформація коротка: військове звання похованого, рік народження і смерті, навіть імена і по батькові зведені лише до початкових літер. А це ж людські долі, трагедії рідних, це наша з вами історія.

Ліквідувати хоч частково цю прогалину взявся у своїй книзі «Вони захищали Волинь від нацистських загарбників» відомий на Волині краєзнавець Анатолій Кравець. Уже в передмові до видання автор відзначає, що Друга світова війна принесла на Волинь величезні страждання і людські втрати. За роки окупації гітлерівцями було знищено 165 339 мирних мешканців, понад 30 тисяч волинян були примусово вивезені на каторжні роботи до Німеччини. В гітлерівських концтаборах у Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі було замордовано 70 тисяч військовополонених. У боях за визволення області загинуло 25 тисяч солдатів та офіцерів. За мужність і героїзм, проявлені під час визволення області, понад 40 воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них половина — посмертно. Таке ж високе звання отримали і 15 партизанів із загонів, які діяли на території краю. Після визволення області, яке тривало з кінця січня по 22 липня 1944 року, 107 тисяч волинян були призвані в армію, 60 тисяч з них загинули на фронтах. На жаль, немає даних про втрати Червоної армії і прикордонників в оборонних боях 1941 року. За деякими даними, лише 24 червня в битві під селами Молчанів і Холопичі, тепер Володимир-Волинського району, загинуло понад три тисячі радянських воїнів. А скільки таких кривавих протистоянь було на території Волинської області, через яку пролягав найближчий шлях гітлерівців на Київ! На жаль, збереглися лише поодинокі могили загиблих тоді червоноармійців. Їх просто після війни ніхто не шукав.

У книзі Анатолія Кравця зібрано і опрацьовано матеріали про  12 Героїв Радянського Союзу, які визволяли Волинь від німецько-фашистських загарбників і поховані на Меморіалі Вічної Слави в Луцьку. В пошуку інформації автору активно допомагали студенти Луцького педагогічного коледжу, члени суспільно-політичного клубу «Всесвіт», який Анатолій Іванович очолює вже багато років.

Автор подає біографії Героїв, не дотримуючись військової субординації і хронології дат, а за алфавітним порядком. Першим у цьому переліку значиться генерал-майор Іван Батигін. У 1944 році Іван Терентійович був командиром 219-ї бомбардувальної дивізії. Саме завдяки сміливим і рішучим діям льотчиків цієї частини вдалося всього за один день визволити Луцьк. Загинув комдив під час нальоту ворожої авіації на один із польових аеродромів 219-ї дивізії. Поранення, яке він тоді отримав, виявилося смертельним. Враховуючи вагомий внесок Івана Батигіна у визволення обласного центру Волині, було прийнято рішення поховати його саме в Луцьку.

Командир 228-ї стрілецької дивізії Олександр Ільїн у червні — липні 1941 року брав участь в оборонних боях у районі Ковеля і Дубна. В липні 1943 року був призначений командиром 61-го стрілецького корпусу. 22 травня 1944 року підірвався на міні, а 28 травня помер від тяжких поранень. Похований у Луцьку.

Автор досліджує бойовий шлях кожного Героя, наводить конкретні приклади його відваги і мужності. Зокрема, ось що пише про сержанта Аркадія Комка, який відзначився у боях із захисту Луцька від фашистських військ, котрі намагалися за будь-яку ціну відбити втрачений 2 лютого Луцьк. «28 лютого 1944 року німці в районі села Сирники Луцького району, сконцентрувавши великі сили піхоти при підтримці 7 танків протягом 6 годин контратакували рубежі наших підрозділів, завдаючи головного удару на 2-гу стрілецьку роту. Сержант Комок, встановивши кулемет на зручну вогневу позицію, протягом усіх контратак стримував натиск супротивника, підпускаючи атакуючих гітлерівців на відстань 30—40 метрів, в упор розстріляв понад 100 солдатів і офіцерів противника. Німці підповзли на близьку відстань до кулеметника і почали закидати його гранатами. Був поранений навідник. Діючи за навідника, сержант Комок знищив групу противника, яка намагалася ліквідувати станковий кулемет і зайти у фланг роти. За шість годин безперервного бою сержант Комок зі своїм розрахунком відбив 4 контратаки гітлерівців, не відійшовши ні на метр із зайнятої позиції. 29 лютого противник знову контратакував роту. Протягом двох годин сержант Комок стримував натиск гітлерівців, розстрілявши при цьому 120 солдатів і офіцерів противника. Німці почали оточувати кулеметника. Було витрачено весь запас боєприпасів. Кидком гранати сержант Комок знищив трьох гітлерівців, але і сам в той час отримав важке поранення. Життя воїна обірвалося 1 квітня 1944 року. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 серпня 1944 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужність і героїзм сержанту Комку Аркадію Івановичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу».

Подібні розповіді в книзі є про подвиги усіх дванадцяти Героїв. Автор також подає їхні фото, витяги з указів про нагородження, знімки надмогильних плит. Важливо, що наводяться і дані, як шанують героїв у Луцьку, на їхній батьківщині.

Сподіваємося на продовження цієї теми. Допоки живі свідки тих подій, їхні діти, потрібно збирати інформацію про воїнів, які воювали за визволення України.

Пригадую випадок на Меморіалі, коли на День Перемоги брав інтерв’ю в гостей з тодішнього ще Ленінграда, які приїхали в Луцьк на могилу свого родича. З ними була і знайома мені лучанка. Виявилося, в роки війни вона покохала танкіста, який визволяв Луцьк. Зустрічалися. Потім він пішов у наступ і безвісти пропав. І лише через сорок років вона дізналася про його смерть і більше того, що похоронений гвардії лейтенант Маленко на луцькому Меморіалі.

Тож потрібно подякувати Анатолію Кравцю за спробу розповісти про тих, хто лежить під плитами військового кладовища. Вони заслуговують, щоб ми знали про їхні подвиги і ціну, яку вони заплатили за визволення світу від фашизму. Книга може стати важливим помічником усім, хто вивчає військову історію, цікавиться краєзнавством, викладачам шкіл.

Луцьк.

Фото надано Анатолієм КРАВЦЕМ.