Влітку це чорниці, пізніше — гриби, журавлина, сушені ягоди і гриби... Для них ліс — це заробіток, можливість вижити в наш скрутний час. Особливо пенсіонерам, у яких пенсії не вистачає навіть на елементарні продукти.
Тож ці люди не старцюють, а, зібравши всі свої сили, поспішають до лісу, щоб мати якусь, хай і невеличку, додаткову копійчину на прожиток. Серед таких і колишній каменяр 63-річний Василь Грицькевич із селища Томашгород Рокитнівської територіальної громади Сарненського району Рівненщини.
— Раніше ми жили в селі Заверіччя, а тепер це вулиця Заверічнянська селища Томашгород, — пояснив Василь Гаврилович. — Приєднали нас свого часу до Томашгорода.
Василь Гаврилович працював машиністом бульдозера на кар’єрі, дружина Любов Сильвестрівна — теж там, тільки у вантажному цеху. Отож обох можна вважати колишніми каменярами. Заробили невисокі, можна сказати, мінімальні пенсії. Вони та ще пенсія 41-річного сина (особи з інвалідністю з дитинства Андрія, який не чує і не розмовляє) — основний дохід сім’ї. Сімейний бюджет Грицькевичів більш як скромний. Тому чоловіки щодня пропадають у лісі, щоб зібрати лісові дари й продати їх на трасі. Інакше навряд чи вижили б, особливо нині, коли все стрімко подорожчало.
— Городу ми не маємо, як і багато жителів Томашгорода — просто не вистачає землі, — розповідає глава сім’ї. — Адже ж ви знаєте, скільки гранітних кар’єрів у нашій місцевості, а навколо них — захисні зони на випадок вибухів. Та ще й ліс. Тому картоплю — основний продукт на Поліссі — купуємо. Добре, що цього року вона вродила і не дуже дорога — по 6 гривень за кілограм. Купили сто кілограмів. Тримаємо тільки на суп. Припасли грибочків і для себе, то дружина метикує різні страви, аби зекономити. Борошна прикупили, вона пече хліб, теж виходить дешевше. У хліві тримаємо тільки курей, хотіли б мати ще й поросятко — тільки чим його годувати, якщо городу немає?
Щодо комунальних тарифів, то Грицькевичі переймаються тим, щоб не подорожчала електроенергія. У бараці, де вони мешкають у трикімнатній квартирі загальною площею 32 квадратні метри, — пічне опалення, для приготування їжі користуються газом з балону, який теж економлять.
— Хоча й дрова останнім часом теж подорожчали, — ділиться Василь Гаврилович. — Тож їх теж економимо. Збираємо хмиз у лісі, серед якого фактично живемо. Але щоб у наших щитових бараках було тепло, треба добре опалювати приміщення. Ці бараки — мої ровесники, як розповідали старожили, їх привезли десь із півночі ще в 1957-му і зібрали тут, у тоді ще Заверіччі, для каменярів. Відтоді й живемо в них, бо нового житла при наших статках не придбаєш. Тут хоча б вижити.
Попри всі життєві труднощі пенсіонер не скаржиться на владу, ні до кого претензій не висуває — просто розраховує лише на себе і молить Бога, аби той здоров’я дав. Розповів, що його сусіди — двоє братів старшого віку — живуть ще гірше, одинаки, один із них загубився в лісі, то шукали і сусіди, і поліція, і рятувальники...
Син Андрій теж з батьком у лісі. Розподіляють обов’язки: спочатку разом збирають дари лісу, а потім батько їх продає на трасі, оскільки син з інвалідністю не може комунікувати з людьми. Андрій тим часом усе ще в лісі.
— У мене є ще донька Марія, швачка за професією. Живе із сім’єю в такому, як і ми, бараці, за сотню метрів від нас. Її чоловік Віталій має золоті руки: він і електрик, і водій, і тракторист. Обоє не змогли знайти роботи на батьківщині — у наших поліських селах із цим проблема, тому поїхали на заробітки до Польщі, — розповідає томашгородський пенсіонер. — Я їх розумію. Вони ще молоді, тому не хочуть жити в такій бідноті, як ми. Та й у таких умовах. Допоможи їм, Боже, заробити якусь копійчину, адже дірок на неї багато, а найперше — краще житло. Та й у них двоє хлопців — одинадцятикласник Діма та дев’ятикласник Роман. Їх теж потрібно піднімати на ноги, дати освіту. Тоді, можливо, у них буде щасливіша доля, ніж у нас...
Дмитро та Роман, доки батьки наймитують за кордоном, живуть у дідуся та бабусі. Їм тут добре, бо їх люблять.
Попри нелегке життя Василь Грицькевич привітний до людей, не торгується, якщо бачить, що перед ним людина, як і він, невисоких статків. Мені розповіли, що він не зчерствів душею, а його дружина наллє тарілку супу чи борщу ще бідовішим сусідам.
Фото автора.
