Світлана Чорна і голова правління Товариства «Знання», доктор філософських наук Василь Кушерець під час презентації.
Ця книжка авторки, як і інша — «З братами не воюють» із серії «Фронтова бібліотечка захисника Вітчизни», вийшла за «Програмою поповнення бібліотечних фондів України» на 2021 рік.
«Усе на світі починається з любові і віри. У вірі Христовій гартувалася й міцніла українська державність. Істинний віруючий — патріот своєї держави, любить свій народ, його мову, культуру тією жертовною любов’ю, яку заповідав нам Творець. Цю жертовну любов представники різних конфесій виявили під час Революції Гідності. І нині, коли Україна великою самопожертвою обстоює свою територіальну цілісність і суверенітет на сході, де триває війна з російським агресором», — написала у передмові авторка й упорядник серії історичних книжок.
Військовий капелан Дмитро Каран зазначив, що книжка Світлани Чорної поєднала дослідження істориків, фахівців і церковників про Україну й українську церкву. Ця книжка, на його переконання, є цінним інформаційним посібником для духовенства і мирян — тих, хто намагається для себе збагнути безперервну низку неправд і таємну війну проти нашої церкви.
У першій частині книжки авторка спростовує щонайменше 20 московських міфів про спільність церковної історії та «братерську єдність». Це і міфи про хрестителя України-Русі Великого київського князя Володимира, якого Москва називає «русскім», тобто своїм, про Переяславську раду, на яку зібралося усього 284 особи і яку не підтримали Іван Богун, Іван Сірко, інші отамани і цілі козацькі полки, митрополит Сильвестр Косів та прогресивне українське духовенство. Митрополит не лише відмовився присягати цареві, а й не дозволив московитам біля святої Софії розпочати будівництво фортеці.
У центрі уваги авторки — постать гетьмана Івана Мазепи, на якого з політичних мотивів за наказом Петра I накладено анафему. І з початку XVIII століття в російській історії міф про Мазепу посідає одне з чільних місць — його в Москві ненавидять, як інших борців за незалежність і волю України, як Степана Бандеру чи Романа Шухевича.
Аргументовано дослідниця спростовує і величальні міфи про самого Петра І, який скасував у 1725 році патріарший сан, запровадив «Святіший урядуючий синод» і церква стала складовою державного апарату, про «благовірного» Олександра Невського, якого героїзував Сталін і на замовлення якого було знято патріотичний фільм «Александр Невский», та інші міфи, спрямовані на перекручування українських літописів.
А свідками творення новітньої історії й отримання Томосу вже є ми, нащадки козаків-характерників і дніпровських амазонок, які доводять, що наша споконвічна національна ідея, як оберіг, — це мова, віра та армія.
Студент Київської православної богословської академії, учасник російсько-української війни Олекса Сокіл поділився, що завжди цікавився історією України, бо радянська влада подавала минуле спотвореним. «Приміром, для багатьох Мазепа, навіть по сьогоднішній день – непізний і майже незнайомий. Хоча не один десяток років на грошових купюрах. Мене завжди дивувало, що в «історії» від радянської влади козак змальований бунтарем, бандитозлодієм, гультіпакою, пиякою... Я відшукав свій родовід. Гортаючи архіви, дізнався, що козаки не були безбожниками. Вони були набожні, розуміли дисципліну і порядок. Мали достаток, вкладали гроші в церкву, вчилися. Справжня українська церква була саме на боці освіти, була просвітою. А в обітниці козака сказано: боронити землю православну. Отже , дослідження цієї теми вважаю дуже важливим, щоб спростувати брехливі "московитські" міфи про нашу історію. Козаки були державниками, і церква була на боці держави. Народ України підтримував козаків. І це було одне єдине – народ-церква-військо, як віра-мова-армія. Ніхто не відміняв ці стовпи, на яких тримається нація і держава! Маємо розвінчувати міфи», – поділився Олекса Сокіл і додав, що така книжка Світлани Чорної має бути частиною шкільної та позашкільної програм. Для всіх, кому не байдужа Україна. Особливо нині, коли триває протистояння з агресивними москвитами.
А війна — це останній аргумент, коли політики та історики програли. Але можна воювати з автоматом, з пером, словом, думкою. І сьогодні, коли маємо війну з підступним сусідом, саме така літературна зброя на часі.
Вл. інф.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
