У цьому переконаний автор книги «Смерть поета», письменник та учасник бойових дій Борис Кутовий (на знімку). Восени цього року поетичну збірку «Смерть поета» презентували на «нулі» в районі ООС, і першими читачами книги стали українські військовослужбовці, які боронять рідну землю від ворога на передовій.
— Пане Борисе, про що саме розповідає книга «Смерть поета»? Яким є головний ваш меседж як автора цієї збірки? Як створювалася ця книга, як народжувалися вірші? Де саме це відбувалося?
— Іноді мовчання буває набагато виразнішим і набагато змістовнішим, ніж слова. А невелика кількість слів — набагато змістовнішою, ніж коли їх багато.
По-перше, хочу, щоб назва «Смерть поета» не лякала читача, оскільки насправді ця книга — про життя й про те, що дає людині змогу жити. Ця книга — про перемогу життя над смертю завдяки тому, що людина, її серце може любити, і ця любов є сильнішою за всі випробування, що можуть випасти на долю людини, і вона допомагає їх долати.
Спочатку, коли ділився задумом цієї книги з деякими людьми, то вони радили мені відмовитися від назви «Смерть поета». Але я переконаний, що весь зміст книги побудований на спростуванні смерті й на тому, що життя ніколи не закінчується. Що справжня любов ніколи не вмирає. І ця книга — про любов, яка перетворює життя в долю.
Скажу більше: книга — це таке маленьке диво. У 2015 році я потрапив безпосередньо на схід, де брав участь у бойових діях. І саме в той момент, на якомусь зломі й на якійсь межі світла й темряви, в моїй душі почали з’являтися вірші. Вірші створювалися українською мовою, хоча раніше я був російськомовною людиною.
Саме на війні я відчув, що моє серце почало битися у ритмі віршів українською мовою. Книга задумана як військовий фронтовий щоденник поета, який потрапив до мене в руки після того, як поет загинув від кулі ворожого снайпера. Саме такий задум книги у мене сформувався в 2016 році, коли я став свідком загибелі нашого військовослужбовця під Мар’їнкою на блокпості неподалік «дороги смерті» між Мар’їнкою та Красногорівкою. У загиблого залишилося семеро дітей. Це справило на мене настільки сильне враження, що з’явився перший вірш «Як заснув сьогодні я, сплю без просипу». А потім вірші якось так пішли з серця, й вони були не тільки про війну та її труднощі, жахи. Взагалі, це був такий відбиток у серці поета, в якому живуть і мужність, і сила, і готовність віддати своє життя за рідну країну, за все те, що любиш. І відкриття того, хто читатиме цю книгу, є саме таким, що попри всі жахи й труднощі в цьому серці живе любов, яка допомагає нам долати випробування й допомагає перемагати.
У цій здебільшого автобіографічній збірці є вірші, є проза і невеличкі новели. Все писалося дуже швидко — десь там на коліні, в машині, при поганому освітленні, в такі хвилини, коли писати незручно, але ти розумієш, що ти маєш писати. То ця книга передусім важлива для мене саме своєю справжністю. І, безумовно, тим головним меседжем, що тільки любов, тільки справжня любов може перетворити життя людини на її величну долю. Любов є доленосним моментом. І смерть не може перемогти життя, оскільки любов ніколи не вмирає.
— Якби ми складали такий усереднений портрет головного героя, який пише ці поетичні рядки, то як би ви його охарактеризували? Його чекає кохана, якій він розповідає про свої почуття, його оточують люди? Тож хто він?
— Знаєте, це звичайна людина, яка раніше була далеко від війни, але такими ось шляхами долі вона потрапила на війну. Поет потрапляє на війну за повісткою з призовного пункту, він бореться за свободу, за любов свого серця, за свої ідеали. Він стверджує життя! Тож поету на війні, можливо, саме й місце. Не десь там, у затишку біля ставочка під вербою, а саме там, де ти розумієш ціну життя, ціну справжніх почуттів. Де сам стаєш справжнім, де ти розумієш ціну любові й усвідомлюєш, що таке любов.
Ви знаєте, саме у серці людини відкривається, де проходить кордон між честю та безчестям, між життям та смертю, між гідністю та ганьбою, між правдою та неправдою. Саме там я почав писати вірші, адже раніше їх не писав. І саме в такі хвилини хлопець звертається до свого кохання, щось переосмислює у своєму житті. Та найголовніше, що ця книга відкриває серце звичайної людини, яке має здатність і сили зберігати любов, що надихає на вчинки людину та кожного з нас. Аби серце було живе! І я зауважую на такий ось парадокс, що життя з особливою силою бринить там, де поруч смерть.
Тож у книзі, у цьому фронтовому щоденнику я показав внутрішній світ звичайного хлопця, який потрапив на війну. Він любить, він хоче жити. І це прагнення надає йому сил боронити рідну землю і так — обстоювати й боронити свою любов.
Цю книгу ми презентували на «нулі» — там, де проходять окопи, які відділяють підконтрольну територію України від окупованої. Для мене це дуже сильна лінія, лінія межі між добром та злом, між правдою та неправдою, між темним та світлим, між життям та смертю. І хочу сказати, що сама книга «Смерть поета» задумана й видана у чорно-білому форматі саме тому, що ця війна поділила навпіл цей «нуль». Ця лінія фронту пройшла через серця людей. І неважливо, чи опинилася ця людина в армії, чи брала вона участь у бойових діях. І навіть ті люди, які залишилися в тилу й не були на війні, — через їхні серця все одно пролягла ця війна, ця лінія фронту. Бо сьогодні людина або виявляє свою громадянську позицію і щось робить — допомагає людям, допомагає армії, або ж людина залишається осторонь, збоку дороги. Але в будь-якому разі вона не може залишитися на межі. Вона або в чорному полі, або в білому полі. І тут нічого не скажеш. Або людина живе труднощами країни, або людина живе своїми власними інтересами й нічого для інших не робить.
Ми не можемо балансувати. Ти або там — або там, або на чорному — або на білому, і саме тому книга видана в такій чорно-білій кольоровій гамі. Десь півроку працювали над макетом книги у видавництві «АРТ-прес». У книзі використані знімки відомого фронтового фотожурналіста Анатолія Степанова, і я вдячний йому за ці фото. Є там і кілька моїх фотографій. Вони всі живі, не постановочні, і допомагають ілюструвати саме реальні події, показати живі очі людей, живі ситуації, пов’язані з людьми. Зрештою, вони допомагають глибше зрозуміти те, що написано в цій книзі.
— Під час презентації книги ми бачили живий відгук військовослужбовців. Попри те що смерть була поруч, лунали постріли й у самій книзі йшлося про трагічні події, але в очах воїнів блищав вогник життєлюбства.
— Це так, і мене особливо вразило, коли один із воїнів, уже зріла людина, підійшов і сказав: «Прослухавши поетичні рядки, я одразу ж зателефонував дружині і сказав, що кохаю її». Лунали поетичні твори. Були прочитані деякі уривки новел. Їх читав відомий актор Роман Ясіновський, який грав головну роль у кінострічці «Кіборги». І для мене це було вже визнанням, що задум, аби прочитана книга надихала нас на вчинки, вдався. І коли серце живе, воно підказує людині, як жити, як вчиняти, як любити, як працювати. Взагалі, воно робить тебе справжнім. Аби тільки серце наше було живе, і ми знатимемо, як діяти. Аби ми його тільки чули. Я знаю, що кожна людина знайде тоді свій шлях.
— Які загалом відгуки від прочитання книги?
— Мабуть, головний відгук був від людей, які почули вірші саме там, на «нулі». Але я почув і багато інших схвальних відгуків. Для мене важливо, коли людина просто каже: «Чіпляє те, що ви пишете». І не залишається байдужою. Книга надає їй сили, пробуджує почуття й пробуджує серце. Нещодавно ми також читали вірші з цієї книги в радіоефірі, й один із слухачів поділився: «Слухав би і слухав...». Для мене це теж дуже велика похвала. Навіть скоріше, це аванс на майбутнє.
— Чи надихнули вас читацькі відгуки на подальші творчі плани та нові напрацювання?
— Це вже моя третя книга. Першою була дилогія з двох книжок: «Листи здалеку» і «Повість про срібну флейту». Ці книжки — досить алегоричні, вони є відображенням дуже особистих, дуже особливих взаємин між батьком та дитиною, коли вони в розлуці й коли батько на війні. Він перебуває під загрозою загибелі, смерті, і за допомогою листів батько спілкується зі своїм сином, який залишився вдома. Він не може писати про війну, він не може писати про небезпеку. І навіть писати про свої почуття, як він сумує, він теж не може. Він пише цікаві історії, в кожній із яких відчувається любов батька до сина. Така тоненька ниточка зв’язує два серця — доросле, серце солдата, і серце дитини. Ці досить зворушливі книги дуже добре були сприйняті читацькою аудиторією. Дилогія навіть продавалася в Америці, завдяки чому ми лікували хворих дітей з лінії зіткнення на виручені від продажу гроші. І ця робота триває.
Щодо подальших планів, то, справді, писемництво для мене — це стан душі. Це така відверта, інколи до болю відверта, й чесна розмова навіть не з майбутньою читацькою аудиторією, а з самим собою, зі своїм серцем. Коли я пишу, я розмовляю зі своїм серцем, я розмовляю з цим світом голосом свого серця.
Взагалі, так вийшло, що книга «Смерть поета» є символічною. Не тільки тим, що вона символізує перемогу життя та любові над смертю. Дуже символічними є навіть деякі вірші й уривки. Вірш «Птах над урвищем» — про пораненого птаха, який символізує серце, яке вже не має сили, але має жити й битися до останньої миті. Воно має битися для того, щоб захищати рідну землю, долати труднощі, любити. Воно має битися незалежно від того, переможе чи зупиниться. Пораненого птаха, що символізує серце людини, випускають над урвищем, і він має або знайти в собі сили та злетіти до неба, або впасти в темну глибину. Але він має летіти! То для мене цей птах символізує сьогодні Україну, якій не можна зупинятися — вона має тільки рухатися вперед, незалежно від обставин, і тільки перемогти. Іншого варіанту у боротьбі немає. Тож назва «Птах над урвищем», можливо, теж підійшла б до книги, оскільки вона символізує людину на війні, яка може там або загинути, або прокинутися до нового життя. Навіть не загинувши фізично, серце людини може або загинути, якщо не вистачає сил, або відкритися до нового життя — злетіти, як птах, у небо.
Особливим є вірш «Я загинув сьогодні вранці, я загинув сьогодні на промці». Не хочу відкривати творчих таємниць, але сьогодні вже пишеться сценарій, який надихнув митця на короткометражну сюжетну картину про війну, любов, життя та смерть. І як Бог дасть, незабаром зможемо побачити картину за мотивами цього вірша.
— Хто і що надихає вас на творчість?
— Ви знаєте, мене надихає на творчість життя. Адже якщо письменник, літератор пише по-справжньому, то головна його книга пишеться кожен день — пишеться його вчинками й тим, як людина живе. То кожен день я пишу головну книгу свого життя — книгу, яка і є життям. Цю книгу треба написати так, щоби вона була чесна. І я пишу так, щоб кожна людина відчула, що вона теж письменник або поет, що вона щодня пише книгу свого життя, сторінку за сторінкою. І що виправити помарки в цій книзі дуже важко, а інколи й неможливо.
Фото Сергія ДІВЄЄВА.
