У день ангела Романа, ім’я якого з юдейської перекладається як «рівний Богу», з давніх-давен визначали, якими будуть грудень, січень і лютий. Цей день обов’язково треба прожити в мирі й злагоді, бо будь-які суперечки 1 грудня триватимуть весь рік. Слідом за Романом приходить свято покровительки любові й шлюбу Катерини, а 13 грудня — Андрія з вечорницями, жартами, ворожінням і кусанням калити. А 17-го, 18-го і 19-го — свята Савки, Варки та Cвятого Миколая. А згодом вже й Новий рік. Хтось чекає подарунків від Святого Миколая, хтось — від Діда Мороза. Але всі хочуть бути здоровими, щасливими й коханими, жити в добробуті й мирі, без ковіду і війни.
І за нашу щиру віру дарував щастя миру
Краєзнавець і етнограф Юрій Дахно з села Москалі, що на Чернігівщині, розповідає: в його родині й малі, й дорослі з нетерпінням чекали Чудотворця. Зустрічали його такими словами: «Величаємо Тебе, Святителю Отче Миколає, Величаємо, бо Ти молиши за нас Христа Бога нашого! Затамуйте, друзі, подих: Миколай сьогодні ходить. У віконце заглядає, подарунки підкладає. Звечора повірте в диво, ну а зранку вже сміливо під подушку заглядайте і дарунки забирайте. Якщо там порожнє місце, то це свідчить ось про це: Він здійснив Ваші бажання ще сьогодні спозарання, Він молитву Вашу чув, у кімнаті Вашій був. І за Вашу щиру віру дарував Вам щастя міру, пуд здоров’я і пуд віри, кілограмів сто надії, фунтів мільйон любові і кохання не на слові. А каратів так відерце він вживив у Ваше серце, ну і ще букет удачі і добра у Вашу вдачу. Щедрий, добрий чарівник чарував над Вами й зник. Ваші очі тепер сяють, Миколая прославляють. Новий рік не за горами, нове щастя уже з Вами».
Миколай Чудотворець — історична постать, реальна людина, що жила в IV столітті й була зарахована до лику святих у православних та католиків. За переказами, він народився між 270-м і 286 роками в місті Патарі на півострові Лікія, на території сучасної Туреччини. Хлопчик був єдиним сином у заможній і глибоко віруючій родині. Після втрати батьків свій великий спадок Миколай витратив на допомогу іншим людям. Він час від часу приносив бідним їжу, теплі речі, передавав гроші. Вважається, що популярну нині традицію класти подарунки під подушку чи в шкарпетки на каміні започаткував теж Миколай Угодник. Якось він почув, що збіднілий чоловік не може віддати заміж своїх трьох доньок, бо через злидні в їхній хаті ніхто не хотів одружуватися з сестрами. Щоб допомоги дівчатам, Миколай підкинув їм невеликі мішечки з золотом, які впали в шкарпетки, що сохнули біля камінної труби.
Усі добрі справи робив таємно. Але одного разу містяни побачили, хто допомагає їм, та й запропонували обрати благодійника місцевим єпископом. У 325 році він відвідав Перший Вселенський собор у Нікеї, скликаний імператором Костянтином Великим. За своє життя Чудотворець про-славився багатьма чудесами — порятував мешканців міста Мири, до якого, бажаючи присвятити себе науці, сам переселився ще до обрання єпископом. Переповідають, що коли в місті запанував голод, до його набережної пристав корабель із зерном. Та моряки не хотіли нікому віддавати збіжжя, аж поки Миколай не переконав їх поділитися добром і пообіцяв, що зерна в трюмах не убавиться. І сталося диво: скільки б пшениці моряки не віддавали голодуючим, менше її не ставало. Відтоді моряки шанують Святого Миколая як свого покровителя.
Чудотворець опікується також воїнами, мандрівниками, водіями, він —захисник дітей, студентів, торговців, лучників.
Переповідають, що під час Нікейського Вселенського собору виступив Арій, який зневажливо говорив про божественну сутність Ісуса Христа. Коли всі присутні єпископи розгублено мовчали, Миколай підійшов до Арія і дав йому ляпаса. За це сміливця віддали під суд, на якому імператор, котрий підтримував Арія, позбавив Миколая єпископського сану і кинув його за грати. Вночі в камері Миколай побачив Ісуса Христа і Матір Божу. Спаситель вручив ув’язненому Євангеліє, а Марія вдягнула його в золоті єпископські шати — про подію розповідають ікони, на яких над постаттю святого в хмарах зображені Син Божий і його Матінка. Дізнавшись про чудо, імператор наказав звільнити Миколая, а Собор визнав вчення Арія єрессю.
Чудотворець — один з улюблених святих, заступник і покровитель бідних і тих, хто потребує допомоги, якого завжди, а не лише 19 грудня, чекають діти й дорослі. В очікуванні дітлахи пишуть листи Миколаю, в яких перераховують свої добрі справи та просять його ласки.
Отець Ігнатій з Київщини, який допомагає Святому розбирати новорічно-різдвяну пошту, каже, що цього року серед побажань дітей нагородити їх за чемність велосипедами й ігровими приставками, зустрічаються і прохання подарувати автомат, щоб було чим захищати Україну.
Олів’є, шампанське і Снігуронька під опікою прототипу Святого
Під новорічними ялинками Святий Миколай в золотих святкових ризах помітно потіснив бородатого Діда Мороза. Тож російська пропаганда не забарилася поширити сюжети про те, що в «бандерівській Україні» хочуть заборонити лісового дядечка Сніговика. Через що — не кажуть. Ще не придумали.
Проте й справді, а хто ж такий знайомий нам з дитинства Дід Мороз і за які гріхи його можна позбавити «українського громадянства»? Виявляється, що цей міфологічний персонаж запозичений, як і новорічна ялинка, із Заходу. Українські етнографи Олекса Воропай, Філарет Колесса та інші в своїх дослідженнях не згадують Діда Мороза як новорічного дарувальника. Хоч сивобородий Дід Дюдя, бог зими і морозу, присутній у наших найдавніших колядках.
Ще сто років тому в українських селах лякали дітей крижаним велетнем в шубі й з мішком, який забирає неслухняних у ліс і віддає їх вовкам, то щоб не трапитися злюці на очі, треба було сидіти тихо.
В російській літературі Діда Мороза змальовували жорстоким повелителем хурделиці. Наприклад, у поемі Некрасова «Мороз, Червоний ніс» бородатий стариган напускає крижаного холоду на молоду вдову, позбавляє її життя, залишаючи сиротами маленьких дітей. Згодом в літературних казках дідуган починає добрішати. А на початку XX століття утверджується думка про споконвічність образу Морозенка, в роду якого, начебто, були язичницькі божества. Так крок за кроком Дідусь Мороз входить в будинки, у вікнах яких запалюються новорічні вогні.
А вже за радянської влади розгортається антиріздвяна кампанія. У 1929 році Різдво оголошується звичайним робочим днем, а Святий Миколай — ворогом народу. За вказівкою парткомів спеціальні патрулі ходять вулицями і перевіряють, чи ніхто в золотих ризах або в червоній шубі не зайшов до якоїсь хати.
«До 1936 року в СРСР ні Різдва, ні Нового року не відзначали. Лише наприкінці 1930-х, після Великого голоду, виникає необхідність дати людям якщо не хліба, то видовищ. 28 грудня 1935 року член Президії ЦВК СРСР Постишев, один із головних організаторів Голодомору в Україні, в газеті «Правда» опублікував статтю, запропонувавши організувати для дітей святкування Нового року з новорічними ялинками та новими символами доби. І хоч він не пропонував запросити на свято Діда Мороза, в ході запровадження соціалістичної обрядовості, яка за своє сутністю була антицерковною та антизахідною, більшовики вирішили замінити Святого Миколая міфічним бородатим персонажем з лісу. Згодом на зміну різдвяній куті, символу єднання з Богом і пращурами, прийшов салат олів’є, а узвару — «Радянське шампанське», — каже релігієзнавець Марина Христенко.
Після виступу Постишева в газеті, по всій країні почали збирати дітей «на ялинку». В 1935 році у Харкові, де відкрився перший в СРСР Палац піонерів, вперше в країні засяяла вогнями офіційна зелена красуня. Не забарився і Дід Мороз. Зі Снігуронькою він в січні 1937-го вітав гостей на святі в Кремлівському палаці. Відтоді вони — обов’язкові персонажі театралізованих вистав у дитячих садочках і школах, на площах сіл і міст.
Нині Святий Миколай і Дід Мороз мирно вживаються на святкових майданчиках. Хоч би як там було, а прообразом «більшовицького» Морозенка з бородою з вати та в червоній шубі є ніхто інший, як один з найшановніших святих християнської церкви Миколай Чудотворець, єпископ Мирлікійський, Угодник Божий та чемної малечі.
Головне, щоб в нашому житті було більше свят і ми ніколи не забували про тих, хто поряд, хто потребує допомоги. І про тих, завдяки кому українці запалюють новорічні ялинки та святкують Різдво Христове, вслухаючись у музику годинників чи в церковні дзвони, а не в гул снарядів і свист куль.
Мал. з відкритих джерел.
Усміхніться
Вчителька питає:
— Діти, хто такий Дід Мороз!
Івасик:
— Це син Святого Миколая, що зрадив Бога і пішов у комуністи.
