На знімку:  вхід у печерний храм XI століття.

Це не єдина хороша справа населеного пункту, в якому проживають... до півсотні людей.

У селі Оксанівка менш як п’ятдесят мешканців. А їм вдалося зібрати 75 000 гривень! Та ще й пообіцяли подвоїти суму. Гроші витратять на спорудження східців та перил до пам’ятки культурної спадщини місцевого значення — печерного храму XI століття. Якщо суму подвоять, то другу половину вкладуть у подальший розвиток туризму в селі.

В Оксанівці дуже активна громада. Так відгукується про місцевих керівник ГО «Туристична Ямпільщина» при Ямпільській міськраді Мирослава Марченко (село Оксанівка входить до складу Ямпільської громади. — Авт.).

Приваблюють насамперед гостинністю

«Тутешні жителі так зуміли організувати сільський туризм, що до них упродовж року приїжджає гостей у 10 разів більше, ніж самих мешканців, — розповідає Мирослава Марченко. — До речі, іноземців теж зустрічали. Чим приваблюють? Насамперед гостинністю.

На базі колишнього Будинку культури створили українську світлицю. Тут і зала з великими столами, піч, в якій готують страви у присутності приїжджих. До речі, охочих запрошують долучатися до приготування пирогів чи вареників, інших страв. Кулінарні майстер-класи подобаються не тільки представницям жіночої статі. Буває, і чоловіки засукують рукава. Приміщення оздоблено вишитими рушниками, тканими килимами, картинами, в кожному кутку зілля, сушені трави.

Дві кімнати переобладнали під хостел. Допоміг усе це зробити керівник місцевого сільгосппідприємства «Наталка» Анатолій Сидоренко. Виділив кошти, роботи виконували працівники господарства.

Туристичну групу чи окремих туристів зустрічають з однаковим ритуалом: хлібом-сіллю на вишитому рушнику, піснею у супроводі музик, одягають національне вбрання. У літній час, крім духмяної паляниці на рушнику, частують медом, восени — дарами садів.

Їхнє село на самісінькому березі Дністра. На крутій кручі видно вапнякові скелі, в яких налічується 27 печер. Колись у них жили монахи-рахмани. До речі, пам’ятник Рахману спорудили на в’їзді до села. Велика постать із білого вапняку здалеку привертає увагу, ніби показує дорогу в село з автомобільної траси. Туристичний маршрут неспроста назвали «Стежками рахманів».

Навіть пироги пекли на продаж

В одній із печер був храм. Дотепер збереглися його залишки. Однак дістатися до нього непросто. Але кожному хочеться доторкнутися до тисячолітньої історії! Можна спробувати зробити це двома стежками. Одна веде із села вгору. Треба неабияк дертися. І не кожному таке вдається. Другий маршрут пролягає, навпаки, згори. Після в’їзду в село туди веде окрема дорога. На крутизні обладнали оглядовий майданчик, звідки видно каньйон Дністра. Звідти до печерного храму можна добратися, спускаючись вниз. Це ще ризикованіше, ніж дертися вгору. Так було до нинішньої осені. Тоді з оглядового майданчика вимостили на кручі кам’яні східці, зробили перила, в одному місці навіть лавку встановили. Усе коштом міської громади. Так віддячили селянам за їхню активність.

Вони також вирішили такі само східці вимостити ще й на іншому маршруті, тому, яким піднімаються вгору. Тільки де гроші взяти?

За словами Мирослави Марченко, написали проект «Стежками рахманів», подали на один конкурс, другий... На жаль, не отримали бажаного результату, не потрапили до числа переможців.

Пропозицію підтримки запропонував благодійний фонд «МХП — громаді». Щоправда, спочатку необхідно було пройти навчання. Повчилися! Потім поставили умову: кошти нададуть тоді, коли громада зуміє зібрати визначену для себе суму грошей на платформі Спільнокошт. Якщо це вдасться, тоді МХП подвоїть зібрану суму.

За 27 днів зібрали 55 тисяч гривень, решту вдалося надбати лише за сім днів.

— Дуже старалися мешканці села, — каже Мирослава Марченко. — Зверталися по підтримку через ЗМІ, телефонували родичам, друзям і знайомим. Навіть організували випікання пирогів. Їх продавали на ринку. Робили це тричі на тиждень упродовж усього часу, поки тривав проект. Поруч стояв стенд, де зазначалося, на що саме витратять виручені кошти.

За короткий період часу згуртувалася гарна команда, яка зуміла привернути увагу до пам’ятки культурної спадщини. Ще раз переконалися, що громада — це сила! Мешканці Оксанівки вдячні всім, хто поділився своїми заощадженнями заради благородної справи. Обіцяють назвати всіх 108 учасників.

Тепер сподіваються, що свого слова дотримають керівники Благодійного фонду «МХП — громаді». Зібрані на Спільнокошті гроші використають за призначенням, а суму від МХП — на розвиток туристичної привабливості села.

«Цей камінь світиться на Великдень»

Що ще показують туристам в Оксанівці? На стежці, що веде вгору до печерного храму, є незвичайний камінь. На це місце найчастіше приїжджають ті, хто захоплюється езотерикою. Порослий мохом, древній... Його верхівка трохи нагадує жіноче лоно. Як стверджують місцеві жителі, в цей отвір тільки один раз на рік проникає сонячне проміння. Відбувається це у день весняного рівнодення, тоді сонячні промені найглибше заглядають у скелю. А на Великдень камінь світиться. Езотерики переконані, що це сакральний об’єкт.

За однією з легенд, камінь випромінює світло золота, захованого під ним. За іншою версією, це світло сонця. Віддає світло, подароване сонцем у час рівнодення. Оксанівчани слухають такі розповіді, але мають свою думку. Кажуть, тут зберігається духовний скарб. Те багатство, що перейшло до нас від предків.

Ще одна незвична скульптура привертає увагу на березі Дністра. Це пам’ятник мідії. Старожили розповідали, що в голодні роки вони рятували місцевих. Їх виловлювали з річки, кидали в казани, розставлені на березі, під якими горів вогонь, варили і їли...

Для любителів лазити по скелях є можливість спробувати піднятися в одну із 27 печер. Зробити це можна тільки з допомогою спеціального обладнання. Два роки тому в село повернувся Павло Бодруг, професійний альпініст. Він проводить заняття для молодих альпіністів, які приїздять до села з Ямполя. Пропонує те само для туристів... До речі, нещодавно Павла і його дружину Руслану вітали з народженням первістка.

Вінницька область.

Фото з Фейсбук-сторінки Мирослави МАРЧЕНКО.