На перший погляд це досить суперечливе твердження.

Протягом останніх кількох тижнів світові ЗМІ неодноразово повідомляли про наміри РФ просити у Пекіна військову та фінансову допомогу, а також за допомогою Китаю обходити накладені на РФ санкції. На тлі таких повідомлень цього тижня відбулися американо-китайські перемовини у Римі і ось учора, 17 березня телефонна розмова президента США Джо Байдена та глави Китаю Сі Цзіньпіна.

Тим часом в аналітичних колах точаться дискусії, чи може гіпотетично Китай, традиційною позицією якого є наявність міжнародних партнерів і відсутність союзників, змінити свій підхід до ведення власної зовнішньої політики. Чи навпаки – за нинішніх обставин саме Китай може стати тією силою, що змусить Росію зупинитися.

Не варто ототожнювати російський та китайський режими. Окрім тоталітарної природи та зневаги до прав людини, це зовсім «різні звірі». Так вважає Олексій Живора, аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва.

- Якщо у Росії перемогло бажання знищити світову безпекову систему, то у Китаю є хороші причини її швидко стабілізувати. І це зовсім не продиктовано гуманітарними міркуваннями щодо України. Все більш банально.

Починаючи з нормалізації відносин із США у 1980 році, чинний розклад сил дозволив комуністичному Китаю розвиватися економічно – спочатку у якості противаги Радянському Союзу, а потім вже як надійного та дисциплінованого торгового партнера. Вираз «зброя взаємного економічного знищення» ідеально відображає суть відносин Китаю із США зараз, на відміну від ядерного стримування що визначало взаємодію СРСР/Росії з останніми. Краща основа для діалогу, чи не так?

Саме інтегрованість в економічну кон’юнктуру світу не дозволяє Китаю ухвалювати недалекоглядні рішення. Це стосується і залежності від енергоносіїв більшість з котрих Китай отримує з країн Близького Сходу, обираючи морський шлях. У цьому плані, попри величезні запаси, Росія просто фізично не здатна найближчим часом задовольнити потреби Китаю – у достатній кількості відсутня інфраструктура, а її побудова навіть з необмеженими інвестиціями займе тривалий час. Ризикувати власним економічним добробутом у відносинах із країнами Заходу не в інтересах Китаю, бо пропорції просто не ті.

- Яка ж поведінка Китаю більш вірогідна?

- На мою думку, на поверхні ще деякий час буде присутня декларативна підтримка. Щось подібне можна споглядати у відносинах Китаю з Північною Кореєю, де Пекін відіграє важливу роль в деескалації та обмеженні непередбачуваного режиму, при цьому зберігаючи його довіру та залишаючись єдиною, але значно обмеженою економічною шпариною. Подібний підхід, спрямований на «зменшення ризиків», можливий і щодо Росії, де попри публічну підтримку будуть вишукуватися дієві важелі, що в тому числі включатимуть дотримання міжнародних економічних обмежень.