Маленька бабуська підкотилася до мене. Я аж відсахнувся: переді мною явився сучасний символ вічності, перев’язаний на підборідді санітарною маскою й запнутий – на чолі – хитро закрученим тюрбаном з великої шифонової косинки.
Святі угодники! Вона щось шамотіла…
Нарешті я розмежував час видимий і зоряний. А символ тим часом поцікавився нашою геолокацією.
" Навіщо вам?"- перепитав я.
– Хочу знати, коли буде 8-ий тролейбус!
Я глянув у далечінь, на всю видиму частину вулиці Кулика в Херсоні і без геолокації сповістив:
– Ондечки, їде...
Бабуська запідозрила, що я старий та розумово відсталий анахронізм і розчинилася в натовпі пасажирів, що в ці дні обкатують всі херсонські закутки.
Десь гримала одинака гармата. Мені відлягло від серця.Чекав свого12-го номера...
Херсон.
