Мені саме сьогодні виповнилося сім місяців. Під час війни, коли день за два йде, це – дата! Щоправда, хазяйка якось не по-здоровому, як мені здається, думає про моє чоловіче майбутнє. Але ми поки що далеченько від тих клінік.
Що вам сказати про війну? Я взагалі нічого не зрозумів. Аби не оця «придурошна». Як завжди, вона в своїй кімнаті щось там лабає на піаніні. Ну, як на піаніні. На тому, що лише з чорних клавіш і на якому букви намальовані. Потім йшла спати до своєї кімнати, мені лишала диван у великій кімнаті. То все і норм. Якби.
Поки не почалося. Коли почалися ті вибухи та тривоги, навіть я, спокійний кіт, почав трохи нервувати. А «придурошна» взагалі з глузду з’їхала. Переїхала до мене на диван. Не роздягаючись там спала. Щойно тривога, підхоплюється і кудись біжить. Я все розумію. Ти побігла, а мене на кого лишила? Я ж не дурень, міського голову Сєнкевича чую. Він каже, що слід дотримуватися правила двох стін. Отже, коли «придурошна» кудись там біжить, я собі також біжу чи в санвузол, чи між стінами.
Нормальна? Вона мене тут кинути вирішила? Поки вона там бігала, начитався висловів тезки. Ось, наприклад, «Мужність – це уміння зберігати гідність під пресом поганих обставин». Вінстон Черчилль сказав.
А ще мені подобається його приказка про тварин. «Я люблю свиней. Собаки дивляться на нас знизу вгору. Кішки дивляться на нас згори вниз. Свині дивляться на нас, як на рівних», – сказав Вінстон.
Ми з моєю хазяйкою Лєною так і продовжили жити під час війни. Вона продовжила кудись бігати, я звик ховатися та робити вигляд, що все гаразд. Не подобається мені війна. Дуже все гучно, і Лєна постійно десь зникає. Єдине, що тішить, – можливість почитати Черчилля. Ось про рашу: «Якщо країна, вибираючи між війною і ганьбою, вибирає ганьбу, вона отримує і війну, і ганьбу». І ось від нього: «Йти на поступки ворогам – все одно, що годувати крокодила, який зжере вас останнім».
Я не зовсім вже дорослий кіт. І не маю права грубо висловлюватися. Але послав би тих клятих рашистів під три хвости. Хай повиздихають. Бо я би хотів ще пожити в квартирі з тою «придурошною» Лєною. Вона, коли повертається, пригортає мене до себе, я її грію та заспокоюю. Я ж бойовий кіт. Лагідний. Теплий. Нехай ще поживе трохи. Бо хто мені ще їжу приготує?
І наостанок вислів від тезки: «Війна – це коли за інтереси інших гинуть зовсім безвинні люди». Біль. Обнімаю, ваш Черчиль.
Олена ІВАШКО.
Фото автора.
