24 серпня 2021 року, Київ, Майдан Незалежності. На урочистостях з нагоди 30-ї річниці Незалежності держави Президент України, верховний головнокомандувач Володимир

Зеленський під бурхливі оплески присутніх вручає орден Ярослава Мудрого визначному українському вченому, політичному і громадському діячу Василю Кременю (на знімку) за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення обороноздатності, соціально-економічний і науково-освітній розвиток держави.

Це для Василя Григоровича була вже третя із п’ятиступеневої найвищої державної відзнаки. А взагалі-то він, доктор філософських наук, професор, член Президії Національної академії наук України, президент Національної академії педагогічних наук, народний депутат парламенту третього скликання, міністр освіти і науки, президент Товариства «Знання», повний кавалер ордена «За заслуги», удостоєний Почесної грамоти Верховної Ради і Почесної грамоти Кабінету Міністрів, а також високих відзнак наукових, релігійних, громадських та інших організацій.

Василь Кремень — заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки і Державної премії в галузі освіти, голова і член наукових рад, почесний доктор і професор низки вітчизняних і зарубіжних університетів, головний редактор і голова редколегій кількох журналів і часописів, автор майже тисячі ґрунтовних наукових і публіцистичних праць, які ввійшли до скарбниці філософського осмислення проблем сучасності й суспільного розвитку України.

Цей гідний перелік його авторитетних посад, звань та нагород можна було б продовжувати. І для цього є слушний і приємний привід — 25 червня шановному Василю Григоровичу виповнюється славних 75 років. Звісно, про його надзвичайно напружене життя і діяльність можна було б написати книгу, його трудовий стаж нараховує більше 60 років, але в рамках нинішнього воєнного стану обмежимось газетною статтею.

З його ініціативи Президія НАПН України вже в перший день віроломного російського військового вторгнення, 24 лютого, виступила з категоричною заявою, у якій різко засуджує злочинність агресора і засвідчує впевненість у нашій безумовній перемозі. Він із гордістю відзначає, що на рідній йому Сумщині загарбники дістали по зубах і змушені були відступити, бо правда і справедливість завжди торжествують. Так почалося ще з історичних часів Київської Русі, описаних у «Слові о полку Ігоревім», так і тепер продовжується.

Народився наш ювіляр у мальовничому селі Любитове колишнього Кролевецького, а нині Конотопського району на благословенній Сумщині в простій селянській родині. Батько його Григорій Мусійович і мати Варвара Іванівна були дуже скромними і добропорядними, завжди допомагали людям. Разом із вчителями вони ненав’язливо вчили своїх дітей любити і берегти рідну країну і землю, до глибини душі сприйняти християнську віру, безмежно кохати співучу солов’їну українську мову, поважати старших людей, цінувати нелегку хліборобську працю і дорожити хлібом насущним.

Ще в шкільні роки Василь часто аналізував вічні проблеми життя: чи є сенс буття, що слід вважати правильним і успішним, чи виправдані людські зусилля та турботи про продовження роду, чи все на світі суєта суєт, а людині відпущено лише «час жити і час помирати»? Адже в багатій мудрості багато печалі, й хто множить знання, той множить і скорботу. Час розкидати каміння, і час збирати каміння. Немає нічого нового під сонцем. Що було, те й буде і що робилося, те й робитиметься…

Ці непрості і зворушливі роздуми про світ у всій його повноті, недосконалості та суперечливості, про мудрість і культуру мислення, шлях до істини й привели Василя, який закінчив середню школу із золотою медаллю, на філософський факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Так формувався його допитливий і всебічний світогляд. Бо, як писав відомий мислитель середньовіччя Макіавеллі, людська доля наполовину визначається Богом, а наполовину — створюється нею самостійно. І ця друга половина, яку молодь називає модним словом бекграунд і відносить сюди все, що стосується життя, освіти, досвіду і контактів людини, її інтелектуального і професійного рівня, культурної підготовки. Все це загартовує характер кожного. А в Кременя характер справді кремінний.

З 1992 року Василь Григорович працює заступником директора з наукової роботи Національного інституту стратегічних досліджень, з 1994-го — в Адміністрації Президента України заступником глави і керівником управління внутрішньої політики, опікувався, зокрема, сферою освіти і науки. Як народний обранець також займався цими актуальними проблемами в парламенті.

Важливою віхою у його діяльності була робота міністром освіти і науки в 1999—2005 роках, фактично в трьох складах Кабінету Міністрів. Очолювані ним зміни були концептуально цілісними і втілювали його теоретичні наукові напрацювання. Школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Українська мова вивчається як державна, а іноземна мова — з другого класу. Навчальні досягнення оцінюються дванадцятибальною шкалою. Здійснюється комп’ютеризація. Виконується програма «Шкільний автобус». Розпочато експеримент із впровадження зовнішнього незалежного оцінювання школярів. Відбувається перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, вітчизняна освітня система наближається до розвинутих європейських країн.

Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України, яка з 2005 року входить у міжнародний Болонський процес. Було підготовлено отримання позики Світового банку. Зросло фінансування науки і освіти. Ліквідовано заборгованість із заробітної платні педагогам і науковцям. Вперше їхня середня заробітна плата перевищила відповідний показник у сферах охорони здоров’я, культури. Істотно збільшилися кількість студентів і їхня стипендія.

У 1997 році академіка Василя Кременя обрано президентом Національної академії педагогічних наук України. Під його орудою Академія стала провідним центром наукового, методологічного і методичного забезпечення розвитку освіти, впровадження передових моделей навчально-виховного процесу, пошуку відповідей на ключові глобальні виклики, інтеграції національної системи освіти до світового простору.

Василь Григорович часто повторює: людина була й залишається центром усіх проблем, які вирішують суспільство, держава і світ. Кожна особистість може стати об’єктом філософії, але лише філософія людиноцентризму розв’язує проблему людини з огляду на людські цінності та смисли її життя.

Зрозуміло, в нього ще багато нереалізованих ідей і задумів. По суті, в нього немає причин для докорів сумління, все, що можна, він робить і прагне зробити ще більше. І радіє, що багато його учнів і послідовників працюють у галузі освіти і науки, на державних і господарських посадах, а нині із зброєю в руках захищають рідну землю.

Дороговказом для академіка Кременя стали крилаті слова німецького філософа Гегеля: «Що розумне, то дійсне, що дійсне, то розумне». Фактично, все своє життя він іде від розумного до дійсного і від дійсного до розумного. Така діалектика, такий філософський камінь його людиноцентричної творчості.

Заслуги визначного академіка вшановані астероїдом Кременієм, і ця небесна зірка засвідчує глибоку повагу людства до цієї знаменитої людини — нашого славного співвітчизника і сучасника.

Щиро вітаємо дорогого Василя Григоровича Кременя зі знаменним ювілеєм. Нехай Господь Бог благословляє Вас мудрістю і терпінням, надихає на вірне служіння рідному народу і нашій Батьківщині. Слава Україні!

Іван ГАВРИЛИШИН,
державний службовець третього рангу, член Національної спілки журналістів України.