Власне житло, стабільна хороша робота, у сина — активне студентське життя... Усе це в одну мить перекреслила війна. Довелося все залишити і тікати: далеко, в невідоме місце, до незнайомих людей. Але туди, де буде тихо і спокійно.
Ірина Миколаївна (на знімку) почала з пошуку роботи. Деякі лікарні, куди телефонувала, запрошували, але на невисоку зарплату. Тут, в Олександрівці, запропонували і гідну оплату, і непогані умови. Зірвалась, покинувши все, і поїхала разом із сином.
В Олександрівці вони з 5 квітня. Відтоді жінка працює на півтори ставки лікарем-анестезіологом в операційному відділенні. Тож роботи вистачає. Єдине — дещо інший профіль. Бо там, у Харкові, вона була анестезіологом у міському пологовому будинку, відповідно, і профіль був акушерсько-гінекологічний (на жаль, рідна лікарня вже не працює — зачинена з початку березня). Тут же операційна одна для різних відділень.
Приїхали у відносно тихе місце, проте досі не оговталися, та і не повністю звикли. Хоча, каже лікар, тут їх добре прийняли, в колективі на новій роботі теж знайшли спільну мову. Лікарня допомогла з пошуком житла. Нині вони мешкають у Бірках, там і будинок з непоганими умовами, і город, і садок, дерева фруктові, квіти.
«Відколи сюди приїхали — тут весь час щось квітне: іриси, тепер троянди. Городом, на якому все посаджено, господарі теж дозволили користуватися», — ділиться враженнями Ірина Георгіївна.
Але, як би тут не було добре, додому все ж хочеться. Там, дякувати Богу, житло ціле, лише чекає закінчення війни та своїх господарів. Хоч жінка поки що не знає, як складеться подальше життя. Каже: ще такого в неї і не було, щоб зовсім не мала якихось планів на майбутнє. Тому наперед і не загадує...
* * *
Операційне відділення у квітні поповнилося ще одним медиком — операційним медбратом. Роман Утченко працює в Олександрівській лікарні з 1 травня. Поки що на «декретному» місці. Приїхав із дружиною з Лисичанська. Проживати їх до себе взяла одна з родин селища. Мають усе необхідне.
Рідне місто Роман Павлович покинув ще у квітні. На новому місці теж почав з пошуків роботи. У ЦНАПі порадили звернутися в лікарню. І пощастило — досвідченому медику не відмовили. А досвід, справді, чималий. Чоловікові — 43, а в медицині він уже 24 роки. До повномасштабної війни в Луганській обласній лікарні працював з дітьми, тут допомагає дорослим пацієнтам.
"Відкритий, простий, відмінний спеціаліст", — так відгукуються про медика в лікарні. І сам чоловік зізнається, що легко влився в колектив відділення, звик до нового місця. Зарплата стабільна, і вчасно.
* * *
В Олександрівку лікар Андрій Прончаков приїхав з дружиною та сином 10 травня. До цього ще місяць мешкав у Дніпрі, куди приїхав з Донеччини — зі Слов'янська, і тим часом шукав роботу. Жити і працювати в рідному місті було практично неможливо. З усіх місцевих лікарень Слов'янська повноцінно функціонувала лише одна — саме та, в якій Андрій Васильович і пропрацював 23 роки лікарем-кардіологом палати інтенсивної терапії.
А з майже 100-тисячного населення зосталось лише 20—25 тисяч жителів.
Місто — під обстрілами, без води і газу, світло та Інтернет з перебоями... Потрібно було шукати вихід, рятувати родину. Виїжджали на власному авто. В Олександрівці роботу знайшов через офіційний сайт Центру зайнятості. І вже з 13 травня надає медичну допомогу жителям громади.
Тут лікарю з родиною допомогли винайняти житло в центрі селища. Лікарня та селищна рада привезли туди холодильник, меблі, сусіди поділились Інтернетом. Допомогла з речами і власниця квартири Олександра Геращенко.
У Слов'янську, в приватному секторі, залишився будинок родини Прончакових. Ударною хвилею від снаряду, що вцілив у сусідський дім, відкрило гараж. Цим скористались мародери. Чи буде куди повертатися і що тепер з будинком, Андрій Васильович поки що не знає, бо сусідів на вулиці майже не залишилось... А доки триває війна, чоловік звикає до нового колективу та до нової роботи. Її тут в Андрія Васильовича не менше, ніж було в Слов'янську.
Син Прончакових, також майбутній лікар, навчався у Донецькому медичному університеті, який перебазувався у Кропивницький. Тож навчатися Прончаков-молодший теж продовжить на Кіровоградщині.
Загалом в Олександрівській лікарні працевлаштувалися вже п'ять медиків-переселенців з Києва, Харкова, Лисичанська та Слов'янська.
Кіровоградська область
Фото автора.
