А першим українським письменником, який написав про Голодомор 1932—1933 років, став Василь Барка — у романі «Жовтий князь». Згодом Олесь Янчук на Київській кіностудії створив фільм «Голод-33». До речі, у грудні 1991 року, перед референдумом про вибір Незалежності, його показували вночі по телебаченню, і це, вочевидь, вплинуло на вибір України щодо шляху держави. На жаль, за правління Віктора Януковича твір «Жовтий князь» було вилучено зі шкільної програми...
Роман Тані П’янкової «Вік червоних мурах» — про Голодомор 1932—1933 років на Полтавщині. У жовтні 2022-го авторка представляла Україну на Франкфуртському книжковому форумі з німецькомовною версією свого твору. І мала успіх. Тема геноциду актуальна й нині, бо це про системне знищення України, українців і українства. Все відбувається і тепер, під час війни, адже ворог той самий — росія.
Сюжет розгортається в селі Мачухи на Полтавщині, оповідь ведеться від трьох персонажів роману — Дусі, Свирида і Солі.
Дуся (Явдоха) — донька ворога народу, «куркулька», котра вижила завдяки диву. Її батька забрали, мати змушена була працювати на фермі в колгоспі, але жодної краплі молока не могла ні дітям, ні собі добути. Сім’я свідомо чинила спротив системі колективізації, фактичному уярмленню українців, задля безбідного існування червоних комісарів і їхніх родин...
Свирид — той, хто співпрацював зі системою, мав, що їсти, кохав матір Явдохи, але ходив по любощі до Тамари, яка народила йому сина. Він боявся, що дізнаюся про його інтимний зв’язок з «куркулихами», котрі помирали з голоду і таки померли. Свирид божеволів, але проти радянізації не пішов і не тільки втратив кохання, а й занапастив свою душу. Про Голодомор він мовчав навіть подумки.
Соля — молода дружина червоного комісара, котру лікують від ожиріння голодом у лікарні в Мачухах. Вона про Голодомор у селі нічого не знає і свято вірить своєму чоловікові, котрого сам Постишев відправив боротися з куркулями у цьому селі. І коли Соля застає чоловіка з коханкою в конторі села, а на вулицях бачить конаючих і пухлих від голоду людей, у неї відкриваються очі. Вона не говорить, вона діє. Рятує Дусю і її брата від голоду, переховуючи їх у Полтаві у своїх батьків. У неї сукня-вишиванка Явдохи, яку чоловік Солі придбав для дружини, щоб вона мала стимул схуднути.
Текст роману важкий до читання та не відпускає до останньої сторінки, бо підсвідомо бовваніє пережиток, що це заборонена література. Жахіття Голодомору — це канібалізм і трагічні смерті новонароджених, жорстокість пристосуванців до системи й щоденний катафалк — віз з горою мерців, зібраних вилами на вулицях у Мачухах...
Авторка відтворила минулу епоху не тільки історично, а й ментально. Звісно, оперувала документами та з майстерністю письменниці вклала в образи героїв твору емоції, думки, словом, усі порухи душі української. Вийшло так, ніби Таня П’янкова сама все бачила на власні очі... Читаєш — і мурахи по шкірі.
ДОВІДКОВО
Український парламент Законом «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28 листопада 2006-го визнав Голодомор злочином геноциду проти українців.
Фото автора.
