Таким бурхливим сьогодні є Вижівський канал, яким вода з Прип’яті надходить у озера Святе, Волянське, Біле.
На Волині зимові розливи річок — не рідкість. Синоптики не дарма часто, оголошуючи прогноз погоди на наступну добу, кажуть: «На півдні і заході країни...». А все тому, що в прикордонних з Польщею областях значний вплив на клімат має Атлантика, тож у холодну пору року тут часто буває значно тепліше, ніж, наприклад, у Чернігівській чи Сумській областях.
Ось і цієї зими дні з морозами можна перелічити на пальцях. А опадів, снігу та дощу у грудні-січні випало вже чимало. Вийшла з берегів Прип’ять, а в пониззі — її притоки Стохід, Стир. Під водою перебувають 7,3 тисячі гектарів сільгоспугідь, і вода продовжує прибувати.
На жаль, відвідати місця, де нині володарює стихія, не вдалося. Але зі слів заступника начальника регіонального офісу водних ресурсів Ростислава Кравчука відомо, що ситуація на півночі області досить тривожна. Зокрема, існувала загроза підтоплення села Залухів Ковельського району. Небезпека може виникнути і біля села Почапи, де розташований шлюз Вижівського водозабору.
Саме з нього розпочинається система живлення Дніпро-Бузького каналу. Виготовлений з дерев’яних конструкцій шлюз, а ще більше його ґрунтова основа, можуть не витримати натиску води, і тоді значна частина багатоводної в цю пору Прип’яті рине в канали, що з’єднують озера Волянське, Святе, Біле, підтоплюючи прилеглі до них села.
За даними, отриманими з офісу, нині через шлюз щосекунди проходить 17 кубометрів води. Це майже максимальна його пропускна спроможність. Відвідний канал уже сьогодні переповнений, і страшно уявити, що станеться, якщо ця споруда, яка майже без конструктивних змін залишилася ще з ХІХ століття, раптом не витримає. Тим часом поруч стоїть недобудованим майже готовий новий шлюз з металу та бетону. Однак його вже понад десять років ніяк не можуть добудувати.
Тож сьогодні велика вода замість того, щоб бігти далі руслом Прип’яті і згодом заповнювати каскад Дніпровських водосховищ, потрапляє в сусідню, сьогодні, на жаль, не дружню нам країну, де крутить турбіни споруджених на Дніпро-Бузькому каналі каскаду міні-ГЕС. Тим часом русло Прип’яті нижче водоспуску в Почапах і аж до озера Любязь деградує і заростає. Раніше паводкові води промивали і очищали його. Тепер вони течуть легшим для себе шляхом, Вижівським каналом, у чужу країну.
Ще на один момент слід звернути увагу. Озеро Біле, останнє з трьох вищезгаданих, розташоване на кордоні з білоруссю і ділиться навпіл між двома країнами. Наші сусіди, яких ми колись вважали друзями, мають тут шлюз, через який спускають воду в
Білоозерський, а далі в Дніпро-Бузький канал. Були роки, коли в меженний період білоруси так викачували з Білого воду, що посеред озера з’являлися острови. Різко падали рівні і в розташованих вище Білого та сполучених з ним каналами озерах Святому та Волянському. Нині міждержавна угода регулює витрачання води. Але ситуація минулого року різко змінилася, і де гарантія, що задекларованих у мирний час нормативів дотримуватимуться. Тож слід згадати старі наміри і врешті-решт на вході Вижівського каналу в озеро Біле збудувати водорегулюючу споруду, яка не давала б змоги сусідам за будь-яких обставин понижувати в озерах Святому і Волянському рівень води до критичних меж.
До речі, схожа ситуація і на Оріхівському каналі, який завершує систему Оріхівських озер. Колись на Оріхівському каналі, перед його входженням у білорусь, була водопереливна гребля. Завдяки цій гідроспоруді вдавалося не допускати різкого пониження рівнів води в озерах, як це траплялося раніше в засушливі роки. Після демаркації кордону, вже в роки незалежності, гребля чомусь опинилася на білоруському боці. Тож доля цих озер тепер залежить не від нас.
Уже кілька років ідеться про зведення тут водорегулюючої споруди, але вже на нашій території. Поки що далі розмов і побажань справа не йде.
Ми постійно говоримо про територіальну загрозу нашій країні, але не забуваймо й про екологічну. Вона існує, і про це потрібно не лише говорити, а й діяти. Що стосується порушених у цьому матеріалі проблем, то їх розв’язання не вимагає величезних коштів. Ідеться про якихось 15—17 мільйонів гривень, з них 5,5 мільйона — на добудову шлюзу в Почапах. Так, сьогодні і вони не є зайвими для воюючої країни. Але втратити ми можемо значно більше: нашу природу, блакитні перлини на Волині.
Волинська область.
Стара водорегулююча споруда ледь стримує потужний потік прип’ятської води.
Новий шлюз у Почапах можна і треба добудувати вже цього року.
Фото Михайла ТИМОЩУКА.
