Ну, хіба що, ми знали про соковиті кавуни Херсонщини, якими ласували влітку. Знали про безліч затишних місць Херсонського краю, куди їздили відпочивати. І, звичайно, знали, що там живуть херсонці, які нічим не відрізнялися від нас, шаргородців.
По суті, вони вирішували ті самі проблеми та раділи від тих самих позитивних миттєвостей, дарованих долею, як і всі українці. Жили, вчились, працювали, виховували малечу, мріяли, просили у Господа миру на Землі та щастя дітям.
Страшна війна нівелювала чітку географічну приналежність до якоїсь конкретної адміністративної одиниці. Лише мапи та дорожні вказівники визначають, де яке місто, село, район, область. А насправді, мабуть, уперше у світовій історії, на теренах України виникла унікальна спільнота, схожа на один суцільний організм. І, як притаманно будь-якому організму, якщо заболить в одному місці, біль передається до кожної клітинки, молекули, атома...
І ми, шаргородці, відчуваємо жахливі муки Бахмута і Бучі, чуємо, як від поривів вітру стогнуть пусті віконниці на руїнах Маріуполя і Лисичанська, пам’ятаємо сонячну Лізоньку з Вінниці та дводенного Сергійка із Запоріжжя, які вже ніколи не стануть дорослими. Нам болять кровоточиві рани Харкова, Києва, Чернігова, Гостомеля, Волновахи, Миколаєва, кожного куточка, куди дотяглися страшні пазурі війни, залишаючи по собі горе та страждання.
Так само не оминула нас трагедія Херсона. Міста, яке, перебуваючи в окупації, все одно залишалось українським і дочекалось на ЗСУ. А тепер піддається нищівному бомбардуванню рашистів та опинилося на межі гуманітарної катастрофи. Вся Україна допомагає херсонцям вижити. І наша Шаргородська громада не стала винятком.
Жителі Шаргородщини привозили на централізоване місце збору міської ради картоплю, буряки, моркву, капусту, цибулю, різні види консервації, смаколики. Там продукцію фасували і вантажили, готуючи до відправки.
Оголошуючи збір допомоги для Херсона, міська рада просила приносити городину, яку люди вирощували самі. Уже не вперше збирається така допомога для ЗСУ, переселенців, малозабезпечених тощо, а можливості людей не безкінечні. Ще й у такий нелегкий час. Тому до сліз пронизували непоодинокі випадки, коли шаргородці, хто не мав власної городини, купували її на базарі, щоб долучитися до збору. «Ми не хочемо бути осторонь», — казали вони.
«Я вдячний кожному жителю Шаргородської громади за щирість та щедрість. Пишаюсь вами! Дякую Богу, що маю таку опору, підмогу та надійне плече! З упевненістю можу сказати, що ми непереможні, разом ми сила! Війна принесла на нашу землю велике горе, але згуртувала нас. Ми єдині у прагненні свободи та миру для України, готові допомагати та підтримувати одне одного», — написав на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук голова Шаргородської міської територіальної громади Володимир Барецький.
Він також подякував голові ФГ «Врожайне» Анатолію Дідику та голові ФГ «АгроДАР» Сергію Дідику, які надали транспорт. А начальник одного з відділів Шаргородської міськради Юрій Івахов, Анатолій Дідик та водій-атовець Олександр Моркот доставили вантаж у волонтерський центр Херсонщини. Через постійні обстріли міста та його околиць туди було непросто дістатися. Але попри все херсонці отримали майже 25 тонн гуманітарної допомоги від шаргородців.
...Читаю подяку, яка надійшла з Херсона, і як обухом по голові слова «...Наші люди завдяки вам не будуть голодні...». І це в XXI столітті в цивілізованому світі людям загрожує голод?!
Та хіба можна назвати кляту русню «цивілізованим світом»? Ні, то ненависна мерзота, слизька і бридка, яка знайде свою загибель на українській землі, бо проти неї повстала не лише армія, не лише волонтери, не лише окремі патріоти. За свою свободу та незалежність бореться унікальна спільнота, яка називається Українським народом.
Інна ФРІДКІНА,
депутат Шаргородської
міської ради.
