З 2008 року він служив у 3-му окремому полку спеціального призначення. На сході, де отримав позивний «Редут», перебував з квітня 2014-го.

Бригадний генерал, кавалер двох орденів Богдана Хмельницького, Герой України Олександр Трепак, колишній командир третього полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго, офіцер Командування Сил спеціальних операцій. Обличчя Героя побачите після нашої Перемоги.

Бахмут був у полі зору ЗСУ вже тоді

Війна «Редута» розпочалася з охорони Центру забезпечення бронетанковим озброєнням у Бахмуті та бази зберігання стрілецької зброї напередодні анексії Криму.

Тоді він як командир із кількома розвідгрупами відбув у район Артемівська для охорони розташованих там Центру забезпечення бронетанковим озброєнням та бази стрілецької зброї, де зберігалося майже два мільйони одиниць зброї. У червні в одній із сутичок з терористами командир центру полковник Володимир Чобіток дістав поранення. Розвідгрупа з восьми бійців під командуванням Трепака розпочала операцію з пошуку та евакуації тяжкопораненого старшого офіцера. Для цього довелося захопити блокпост сепаратистів на в’їзді до міста та протягом трьох годин утримувати його для забезпечення проходу другої групи разом із пораненим до місця евакуації гвинтокрилом.

Під час бою Олександр дістав кульове поранення в ногу, але від евакуації відмовився і протягом ще двох діб керував відбиттям атак бойовиків на артилерійську базу — наші воїни знали, що російські найманці будь-що намагатимуться заволодіти бронетехнікою та стрілецькою зброєю, тож надійно підготувалися до зустрічі гостей, виставили пости та секрети.

Перший штурм з боку Горлівки відбили з гранатометів, захопивши чимало трофейної зброї. Наступний терористи провели вже за підтримки мінометного вогню. Пішли у наступ піхота і танк Т-64. Та й ця спроба не мала успіху. Під командуванням Олександра Трепака українські воїни придушили ворожий міномет, відкинули піхоту та відбили бойову машину.

Як розповів пізніше сам Олександр Трепак, це був танк Т-64, який вдалося захопити завдяки попереднім продуманим діям розвідників, які вдало розташували навколо бази захисні загородження. Як з’ясували пізніше, це був український танк, який 1989 року був переданий на зберігання на базах російській армії.

За успішне виконання цього завдання командир отримав військове звання полковника, його було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та іменною вогнепальною зброєю.

Епізоди, з яких складається Перемога

За скупими словами офіційних повідомлень про нагородження «за особисту мужність, героїзм...», як і за скупими розповідями самих учасників героїчного протистояння в аеропорту «Донецьк», ховається значно більше.

Після лікування у шпиталі, з 27 серпня по 3 жовтня 2014 року, був призначений старшим військовим начальником з оборони території Донецького аеропорту. Безпосередньо керував відбиттям усіх спроб штурму та захоплення аеропорту. Щоб бойовики не перекрили шлях постачання захисникам аеропорту продуктів та боєприпасів, спецпризначенці мінували підходи до українських позицій, влаштовували засідки на входах і виходах.

Неодноразово Сергійовичу, як його з повагою називають підлеглі, доводилося особисто брати участь у бойових зіткненнях з терористами, піднімати «кіборгів» в атаки, вибивати терористів, захоплюючи чималі трофеї: ручні кулемети, автомати, вогнемети та гранати. Налаштовані за будь-яку ціну захопити твердиню, терористи мали таку кількість двохсотих, що по них їм доводилося заїжджати тракторами з причепами.

У ніч з 1 на 2 жовтня полковник Трепак вивів з аеропорту підрозділи 93-ї окремої механізованої бригади, які мужньо виконали свій обов’язок. З 27 серпня по 3 жовтня герої витримали 186 артилерійських нальотів та 35 атак піхоти з використанням важкої техніки, підбили вісім танків, один захопили, знищили понад 270 бойовиків. Донецьку фортецю залишалися захищати десантники 79-ї аеромобільної бригади, рота охорони 3-го полку та добровольчі підрозділи. Терористи спробували захопити старий термінал, однак «кіборги» стійко тримали оборону. У цьому бою Сергійович дістав поранення від вибуху гранати Ф-1, його було примусово евакуйовано.

«Донецький аеропорт захищало багато героїчних та відчайдушних хлопців, які заслуговують на високі державні нагороди», — не переставав повторювати полковник Трепак. Серед них — його заступник, підполковник Юрій Коваленко, представлений до звання «Герой України» посмертно.

«Після публікації про подвиги захисників Донецького аеропорту та їхнього бойового командира Олександра Трепака (у номері за 13 травня 2015 року «Щоб вільним був народ») до редакції «Голосу України» надійшло чимало дзвінків та листів. Читачі висловлювали вдячність нашим хлопцям та своє захоплення їхніми вчинками. Водночас зауважували: невже в житті вони лише «кіборги»? Насправді наші хлопці «з броні й криці» завдяки тому, що найперше вони справжні люди — чуйні, добрі, справедливі. Люблять свої сім’ї, своїх батьків, свою землю. Саме цим вони сильні, саме цим непереможні, написала парламентська газета.

Указом Президента України № 74/2015 від 12 лютого 2015 року за особисту мужність, героїзм та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові полковнику Олександру Трепаку присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».

Наслідуючи почесну традицію

Із Олександром Трепаком, тоді вже — Героєм України, командиром відчайдушних «кіборгів», мені пощастило познайомитися в травні 2015-го.

Невисокого зросту кремезний чоловік із відкритим обличчям та щирою усмішкою, без військової форми та нагород не дуже й схожий був на героя-розвідника... Так само скромною була і розповідь про себе. Він обрав військову професію ще в дитинстві — мріяв стати десантником, та оскільки аеромобільного факультету на той час в Україні не було, вступив до піхотного військового навчального закладу. Потім були роки офіцерської служби на різних посадах у всіх видах розвідки розвідувальних підрозділів Збройних Сил України: військовій, радіо- та інформаційній. Ще один її вид, спеціальну, він опанував, проходячи службу в полку спецпризначення з 2008 року.

Рід Трепаків міг би сформувати свій, фамільний, військовий «підрозділ». Військову династію заснував прадід Олександра — Матвій, який пішов на фронт у 1944-му разом зі своїм сином Стахом. Після тяжкого поранення старшого Трепака комісували. А молодшому, 16-річному хлопцеві, довелося продовжувати воювати. Спочатку він бив фашистів як звичайний піхотинець, форсував Одер, брав Берлін. Батько Олександра, Сергій Стахович, теж був кадровим військовим — проходив строкову службу розвідником-радистом у 12-й окремій бригаді спеціального призначення ГРУ ГШ. Потім була надстрокова служба та школа прапорщиків. Закінчив службу начальником радіостанції військ зв’язку Одеського військового округу.

Обрали військову службу і дружина Олександра та рідний брат Олексій. Олександр Сергійович — батько двох синів-військових, теж захисників Вітчизни.

За вільний народ

«Гуртується українська нація. І всередині неї формується ядро людей, які не байдужі, — зауважив в одному зі своїх інтерв’ю Олександр Трепак. — Не важливо, як і де ти воюєш — чи зі зброєю десь в окопі, чи ти лікар, чи дівчинка за комп’ютером, але якщо вони воюють за Україну, воюють своїм ремеслом, своєю професією і обстоюють українське — словом українським, українськими технологіями — вони теж воїни!»

Про героїзм. Стійкість і мужність українських воїнів, серед них — спецпризначенців під командуванням Олександра Трепака, в Донецькому аеропорту відображено у фільмі Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги».

Фото з відкритих джерел.