Уже близько 7-ї ранку 24 лютого російська бронетехніка з’явилася в Юнаківці, де неподалік Сум розташовано прикордонно-митний пост на шляху до Курська, а через три-чотири години окупантів помітили біля Бездрика (село на трасі Суми — Харків). Згодом відбувся бій на Білопільському шляху, яким з обласного центру їдуть у бік Конотопа. А ближче до вечора в центрі Сум біля Кадетського корпусу загарбників зустріла невелика група військовослужбовців і добровольців...

Того вечора до міської та обласної лікарень доправили дванадцятьох поранених. Трьох тяжких врятувати не вдалося — це були перші «офіційні» втрати в лавах українських захисників. Та й росіяни на Сумщині вже в перший день вторгнення зазнали втрат.

Окупанти так і не наважились увійти до міста, але заблокували всі в’їзди та виїзди з нього. Першу ніч свого нашестя вони провели в навколишніх лісосмугах і найближчих селах, де облаштували табори, — у Токарях, Косівщині, Нижній Сироватці. Місцевий мешканець розповів: «24 і 25 лютого рахував ворожу техніку, що проїжджала повз хату. Нарахував... майже 1300 одиниць!».

Пізніше в мережі з’явилося перехоплення телефонної розмови російського вояка зі своєю дружиною. Той жалівся, що їхня частина має здійснити марш через Суми, «але там ще нікому не вдалося пройти»... Загарбники їхали на війну, як на свято, бо командири запевнили: «на Україні» місцеві зустрічатимуть їх як дорогих гостей. І український спротив став для «другої армії світу» шоком.

— У перші дні війни в обласному центрі захисникам було видано приблизно п’ять тисяч одиниць стрілецької зброї, — розповідає міський голова Сум Олександр Лисенко. — Але місто не було сповна готовим до оборони. І якщо, наприклад, у Чернігові перебувала танкова дивізія, у нас таких військових підрозділів не було. Основний тягар спротиву взяли на себе добровольці та ті, хто напередодні вступив до тероборони.

Будівельник Андрій Таран не служив у армії. Уранці 24 лютого із приміського села пішки дістався до Сум із наміром воювати з окупантами. Запропонували посаду кухаря. Іншої військової роботи для таких — абсолютно цивільних, у командирів не було. Принаймні, так йому сказали. Але вже через кілька днів група з восьми чоловіків, яку організував Андрій, розгромила ворожий блокпост у Низах. У цьому селі колись любив відпочивати російський композитор Петро Чайковський, а через 150 років туди вдерлися інші росіяни, далекі від музики й культури.

— Рашисти відчули біля Сум перший великий жах, — вважає Андрій Таран. — Звідкись з’являлися невеличкі групи озброєних українців і нищили їхні колони.
За кілька місяців на рахунку групи Тарана було вже сім відмінусованих танків ворога.

Уже в перші дні широкомасштабного нападу стало зрозуміло, що запланований росіянами «бліц-криг» зазнає невдачі. Численні затримки ворожих колон «на марші» дали змогу підготуватися до їхньої зустрічі на важливих напрямках, зокрема Київському.

Сумська область.

На знімку: Розбита колона російських військ біля Тростянця.

Фото Дмитра Живицького.