Частину плеча зліпили з… медичного цементу. В такий спосіб урятувати від ампутації руку 25-річному капітану, командиру роти, нашому земляку з Гайсина. 
 
Це було третє поранення Валентина. На фронті він четвертий рік. У 2019-му закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Після отримання диплома мав місяць відпустки, і – одразу на фронт.

1 листопада минулого року в його автомобіль влучила ракета. Сталося це біля Бахмута. Той день запам’ятав на все життя.

У лікарні прифронтового міста його попередили про можливу ампутацію. У нього до останнього жевріла надія, що руку не відріжуть. Так воно й сталося. Руку молодому офіцеру, точніше, її частину, врятували вінницькі травматологи. 

Як усе відбувалося, розповіли лікарі. А Валентин поділився про самопочуття і свій нинішній стан. До медичного закладу у Вінниці він прибув на п’ятий день після поранення.

Кістку замінили стержнем з медичним цементом

Оперували військового лікарі-травматологи Павло Малецький, Олександр Белега та асистент кафедри травматології Вінницького медичного університету імені Пирогова Олександр Литвинюк. Один із них, Олександр  Белега, нині на фронті. 

У пацієнта була відсутня частина плечової кістки, її роздробило майже до ліктя, також був великий дефект шкіри, м’язів. 

– Ідея замінити відсутню кістку конструкцією з медичного цементу з металевим стержнем всередині належить Олександру Белезі, він мій колишній інтерн, – розповідає Павло Малецький. – Кровообіг був збережений, артерії цілі, тому й взялися рятувати. Інакше все могло закінчитися ампутацією.

Як стверджує співрозмовник, операція пройшла легко, навіть не пам’ятає, скільки годин тривала. Каже, це був такий творчий процес, коли спілкувалися між собою, інколи навіть жартували. Оперували в шостій операційній, куди приходили інші лікарі, аби дізнатися, як відбувається незвичайний процес. 

– Ускладнень не виникало, – продовжує лікар Малецький. – Працювали спокійно. Самі не сподівалися, що так може вийти. Дивувалися, як вдалося зліпили плече з цементу. Процес ліплення доручили мені. Займався ним безпосередньо в операційній. 

Співрозмовник уточнив, що до операції готувалися: виготовили металеву конструкцію, мали три порції цементу (так лікарі називають спеціальний розчин, в який додають антибіотик. – Авт). Міряли стержень за правим плечем, зігнули його. У плечовій кістці залишився канал, в який ввели металевий стержень.

Це перша така операція в нашому лікувальному закладі.

Співрозмовник пояснив, що наступним етапом стало нарощування м’язів і шкіри на їхню конструкцію. Робили це в Києві в Інституті ім. Шалімова. До речі, лікар Белега їздив до столиці разом із Валентином, стежив за непростим процесом. Шкіру і м’які тканини пацієнту брали з інших частин його ж тіла. 

– Наша конструкція тимчасова, – каже завідувач відділення травматології Сергій Псюк. – Надалі її замінять на індивідуальний протез, який служитиме пацієнту. Це можна буде зробити при відсутності запалення і відновленні м’яких тканин. На жаль, поки що запальні процеси далися взнаки. Дотепер їх не фіксували, а зараз з’явилися. Продовжуємо лікування.

Сергій Псюк звертає увагу на кваліфіковані дії колег, які першими надавали допомогу пораненому в лікарні прифронтового міста. Каже, хірурги – великі молодці. Вони зуміли знайти спосіб надійно зафіксувати верх плеча. Інакше пацієнт не мав би можливості рухатися.

Навчився рухати ліктем

З Валентином спілкувалися у присутності лікарів відділення. На запитання: «Як почувається?» відповів, що добре. Треба було бачити, як він дивився на свою скалічену руку! Як ніжно торкався її пальцями правиці. Лікарі запитували: «В якому місці відчуває дотики?» Коли пацієнт показував, його підбадьорювали, мовляв, все буде добре.

Співрозмовник розповів, що навчився рухати ліктем. Показав, наскільки може підняти руку. Згадав, що після операції рука взагалі залишалася нерухома.

– Морально я був готовий до ампутації, – розповідає Валентин. – Мені ще в лікарні в Добропіллі сказали, що руку можуть відрізати. Так не хотілося про це чути! Добре, що потрапив на лікування сюди, в другу лікарню до вінницьких лікарів. Всім їм велика подяка. І за роботу, і за те, що направили в Київ в Інститут ім. Шалімова.

Як дістав поранення? 1 листопада 2022-го він їхав з водієм на позицію. Було це в районі Бахмута. Їхали польовою дорогою. Попереду йшла ще одна машина з людьми. Вона проїхала, а в їхню з водієм влучили з РПГ. 

– Пам’ятаю, очі заступила темнота, машина задимілася, з’їхала на узбіччя, – розповідає військовий. – Відчув, що ліва рука висить на шкірі. Зрозумів, що її треба максимально зафіксувати другою рукою. Вийти не міг, дверцята в машині заблокувало. Я був на місці пасажира. Водію дісталося менше. Він відчинив багажник. Я виповз назовні. Відійшов від автомобіля приблизно на 15 метрів, і в цей час прилетіла ще одна ракета, і машина вибухнула. За нами повернулася машина, що їхала попереду. Пощастило, що в ній була медикиня, вона трохи допомогла. Кровотечу зупинили в лікарні в Бахмуті. Звідти відправили у Добропілля. Там у реанімації закріпили руку з допомогою зовнішнього фіксатора, щоб трималася. Вже тоді сказали, щоб ні на що не сподівався, бо, можливо, руку доведеться ампутувати. Змирився морально, але сподівався: раптом обійдеться. 

Далі його перевезли у Дніпро, а звідти – до Вінниці.

Удома Валентина чекає мама, він єдина дитина в батьків. Батько помер минулого літа від інсульту. Теж був військовий. Свою дівчину чоловік називає майбутньою дружиною. Вона теж із нетерпінням чекає на його повернення додому. 
 
Коментар директора Вінницької клінічної лікарні швидкої допомоги, доктора медичних наук професора Олександра Фоміна: 

– Якби наші лікарі не зробили це, то пацієнт уже залишився би без руки. Він пройшов значний етап лікування, починаючи з Бахмута, але заключну справу зробили в нашій лікарні. Ідея виготовити внутрішній макет-дренаж виникла під час консиліуму. Коли військового привезли до нас у лікарню, звернули увагу на відсутність частини кістки, шкіри, м’язів. Тобто були всі підстави для ампутації руки. Але зберігався кровоток. Почали думати, як замінити роздроблену кістку, як накрити м’язи і шкіру, щоб вони наросли і прижилися, щоб потім отримати можливість замінити цю конструкцію на постійний протез. На все це витратили понад чотири місяці.

На знімку: травматологи Вінницької лікарні швидкої допомоги Павло Малецький, Олександр Литвинюк і Сергій Псюк (зліва направо) ще й морально підтримують пораненого офіцера Валентина (другий праворуч): поранений військовий уже може згинати руку в лікті.

Фото автора.