Кожна звістка про загибель наших захисників відгукується болем у серцях українців, бо втрачаємо цвіт нації. Соколи відлітають, але не з нашого серця...

З великим сумом дізналася про загибель 11 травня під час виконання військового обов’язку поблизу Донецької області Андрія Шаварського з Костополя. Він був старшим сержантом в. ч. 70998.

...Андрія Шаварського та його сім’ю — маму Галину Василівну, батька Михайла Йосиповича, сестру Олену — я знала особисто, бо свого часу жила в Костополі в одній багатоповерхівці з ними, були сусідами. Тож юнацькі роки Андрія минали на моїх очах. Він добре навчався у школі, гідно служив у Національній гвардії, не завдавав прикрощів батькам, був товариським і розумним, розумів гумор, часто й сам жартував.

З трепетом і великою любов’ю ставився Андрій до своїх племінників Тараса й Маринки — дітей сестри Олени. Тарас у дитинстві як дві краплі води був схожий на свого дядька, то люди не раз через таку схожість сприймали Андрія за його тата. З таких ситуацій Андрій виходив із гумором — не розвінчував припущень...

Андрій шанував і поважав батьків, а після смерті тата Михайла Йосиповича фактично став главою сім’ї, піклувався про маму. Коли Галина Василівна хворіла чи була зайнята на роботі (свого часу працювала помічником народного депутата України), Андрій не цурався домашньої роботи, аби зробити мамі приємне. Готував смачні страви для неї.

«Мій Андрій усе вміє», — з гордістю і вдячністю говорила про сина Галина Василівна — жінка мудра, толерантна, доброзичлива.

...Уже 24 роки як я переїхала у Рівне, наше спілкування з Шаварськими ставало рідшим — далася взнаки відстань. І все ж цікавилася колишніми сусідами, інколи зідзвонювалися з Галиною Василівною. Від костопільчан дізналася, що Андрій на фронті, тож у молитві бажала йому повернутися додому живим.

І він повернувся, щоправда, ненадовго — у відпустку, під час якої ще й лікувався. Куди й поділися веселі бісики у його очах!..

Ось що розповів про Андрія редактор місцевої газети Олександр Никончук, який теж добре знав його та всіх Шаварських:

— Андрія зустрів на містку через річку Замчисько з вудкою. Там і сфотографував на згадку. Стомлений, але привітний, він відірвався від свого улюбленого заняття — риболовлі — і приділив мені кілька хвилин. Розповів, що до ЗСУ його мобілізували влітку 2022-го. Після проходження військової підготовки брав участь у боях з ворогом у Донецькій області, зокрема в Бахмуті. Оце й усе про війну. Сказав, що після бахмутського пекла риболовлею знімає напруження та заспокоює нерви. «Адже там, у Бахмуті, — зізнався Андрій, — важко не так фізично, як морально. Ворожих солдатів більше, ніж комарів навесні. Вони пруть і пруть на наші позиції. Ми їх знищуємо, а вони лізуть і лізуть... Найтяжче ж дивитися на своїх поранених та вбитих побратимів». Я побажав Андрію, щоб після Перемоги він та його бойові побратими живими повернулися додому. Аж раптом така сумна звістка облетіла Костопіль і всю громаду — Андрій загинув... Усе місто зустрічало Героя на колінах, віддаючи йому шану... Хоча я був на похоронах, та досі переді мною Андрій Шаварський — живий, з вудочкою, — завершив Олександр Никончук.

Нема таких слів, аби втішити згорьовану від втрати сина матір Галину Василівну... Єдине, що ми можемо зробити, — поважати її, що виростила такого чудового і мужнього сина, справжнього чоловіка, а також пам’ятати його — усміхненого життєлюба, з веселими іскорками в очах. Таким він залишиться у моєму серці. Світла йому пам’ять!

Рівне.

Фото Костопільської міської ради.