Альберт Федотов, Олександра та Ярослав Гайдеї, Михайло Баб’як (зліва направо).

Він уже понад рік мешкає в Івано-Франківську. 
Й тут навідався до колег за інтересами — оглянув господарство подружжя Ярослава і Олександри Гайдеїв, що розмістилося в приміському селі Вовчинець, в оточенні висоток. Очі Альберта горіли від захоплення: що інша лоза, інший сорт — то воно було більше.  

Окупанти розповзалися навіть у плавнях

Альберт Федотов переїхав до Івано-Франківська з окупованого міста Олешки Херсонської області. Мав виноградник на двадцяти сотках і ще на десяти вирощував лозу в теплицях. Спеціалізувався на надранній ягоді: перші врожаї збирав уже в травні. Вирощував понад 150 сортів цієї культури, займався і саджанцями, виноробством. Нині все це — в минулому. Адже рослини без поливу висохли, дороговартісне обладнання розкрадене. До всього — господарство постраждало через підрив окупантами Каховської ГЕС: вода тоді піднялася в його будинку на 4,5 метра, повністю заливши два поверхи.
«російські війська зайшли до Олешків 24 лютого 2022-го пополудні та колоною рушили далі, — розповідає Альберт Федотов. — Наше господарство далеко від траси, майже в плавнях, там непроїзна кишеня. Тож ми думали, що нас омине ця навала. А коли окупанти все навколо захопили та почали розповзатися, зайшли й до моєї хати. Вигнали машину, завантажили доверху всім, чим хотіли, та й вивезли. Опісля оселилися в будинку. Дружину й дітей я відправив до Києва, а сам не хотів ніяк виїжджати: в мене ж виноградники, треба доглядати, поливати, підв’язувати, обрізати й обробляти лозу. Та в липні довелося все залишити. Взяв стареньку машину лише з необхідними речами: думав, що ненадовго. Минав 12 блокпостів. Далі сім’єю переїхали до далеких родичів в Івано-Франківськ».

Альберт народився в Маріуполі, а батьки його з Калузької області. Спілкується чистою українською. Каже, перешли всією сім’єю з російської у перший же день великої війни. Зв’язку з сусідами нема, але можна уявити, що тепер із його господарством. І так усе розграбоване, а після затоплення десь пропали ємності від вина: очевидно, хтось узяв для води. Та це копійки порівняно з іншим. Таке високотехнологічне обладнання навряд чи вдасться наново придбати. Однак плекає надію, що виноградник відновить: колеги з лозою допоможуть, із тим проблем не буде.

«Мосту ж нема, як туди дістатися… — роздумує співрозмовник. — Підрив ГЕС на лівому окупованому березі, де розташовані Олешки, спричинив значні руйнування. Десятки мешканців міста і навколишніх сіл загинули, серед них найбільше — літніх людей. Чимало хат із саману та глини після затоплення розвалилося… Рятувальної операції як такої окупанти не здійснювали. Що їм до наших людей… Без російського паспорта — ні пенсій, ні соціальних послуг, ні евакуації. Люди сиділи на дахах. Інваліди, літні, діти, тварини....Випускали тільки з російськими пашпортами. москаль — то є зло, жах, смерть. Це на роки, роки, роки... І це не про екокатастрофу, це ще не про нажите за життя майно».

Херсонський досвід — на Прикарпаття

Отак усе пішло шкереберть у мільйонів українців. А що тим окупантам до чужих набутків, у які вкладено стільки праці... Тож після вимушеного переселення Альберт Федотов прагнув, щоби бодай його праця давала комусь користь. В Івано-Франківську знайшов таких же зацікавлених лозою. Запропонував свій досвід із виноградарства, садівництва та виноробства.

Зустрівся із головою клубу «Виноградарі Прикарпаття» Дмитром Семенівим та його заступником Михайлом Лучиним. Розповів про інтенсивне виноградарство в умовах відкритого та захищеного ґрунту. А це повний спектр: закладка, формування, розмноження, щеплення, обрізка, нормування, зелені операції, захист, живлення, асортимент, обладнання тощо. Наразі землю для висаджування лози не брав, адже плекає надію на деокупацію Олешків та швидке повернення додому: не може змиритися з утратою всього набутого.

«Попри те, що на Херсонщині вже в травні геть вигорають трави, наша Таврія дуже красива та багата, — мрійливо каже Альберт. — Я вирощував елітні сорти винограду, щороку грона масивніші та привабливіші. Всі гроші віддавав на оновлення лози. І результат надихав. Так само мав колекцію винних сортів: французьких, італійських, вірменських, грузинських та, звісно, наших. Раніше й уявити не міг, що на Івано-Франківщині так потужно розвивається виноградарство. Адже тут така дощова погода! Ми відпочивали в Східниці на початку літа. І тут 8 червня через сильні зливи велика вода змітає все на своєму шляху. Думаю, це ж треба: щойно два дні тому Херсонщина пережила страшне затоплення, а й тут його не обминути».

На Херсонщині літо майже бездощове, виноградники на крапельному поливі. Альберт каже, що то затратна галузь: вкладені кошти повертаються через три-чотири роки. Справа відповідальна: десь пропустив одну обробку чи проспав заморозок — робота всього сезону може пропасти. Попри те, очі горять від успіхів. І це надихає. Спілкується із виноградарями зі всього світу й чує те саме. Інакше ж не можна: як «захворів на лозу», то захоплення вже не відпускає.

Альберт Федотов спочатку дивувався, що в липні помідори на Прикарпатті по 70 гривень за кіло та кавуни — по 40... Не те, що на Херсонщині. Та й виноград інший: ягода через брак сонця дозріває пізніше, і смак не той…

А коли познайомився із клубом «Виноградарі Прикарпаття», був дуже здивований: попри погодні умови місцеві виноградарі творять дива, вирощуючи так само сотні добірних сортів та ще й постійно вдосконалюючи господарство. Заступник голови клубу Михайло Баб’як розповів, що лоза зростає в усіх регіонах області, за різних природних умов.

Зрештою це можна було побачити у винограднику подружжя Ярослава та Олександри Гайдеїв, що в приміському селі Вовчинець. Господарство в оточенні висоток. Є до сотні різних сортів та гібридів лози.

«Щороку оновлюємо, й зупинитися не можемо, — з усмішкою розповідає Ярослав Гайдей. — Заклали виноградник десять років тому: дружина дуже хотіла такого, щоб рівними рядами, на шпалерах. Попервах навіть не знали, що таке пасинок. А як долучилися до клубу, досвідчені виноградарі щедро ділилися досвідом вирощування лози. Виноградник приносить задоволення. Не ставимо мету заробляти гроші — просто хобі. Приміром, на одній ділянці один і той самий сорт показує себе по-іншому. Здавалось би — відстань якихось 500 метрів, а ґрунт уже не той».

Ще більший виноградник — на родинному обійсті тещі Ольги Вівчаренко. Обабіч — потужне житлове будівництво. Майже всі сусіди свої городи вже продали, а вона тримається.

Олександра Гайдей працює у податковій службі, та додає, що тепер би ще й агротехнічну освіту. Тему підхоплює Михайло Баб’як — директор Івано-Франківського технічного училища №21 та свіжоспечений студент аграрного коледжу на контрактній формі навчання. Каже, що для розвитку виноградарства потрібні знання.

Коли вже закрутилася тема про навчання, Альберт зазначає, що його дружина Наталія Федотова очолює Херсонський фаховий коледж культури і мистецтв, який релокувався торік до міста Калуш. Сам він також має вищу освіту в сфері культури, свого часу вчителював, однак виноградарство переважило.

Альберт принагідно дякує мешканцям Івано-Франківщини за прихисток і допомогу. Розповідає, що в Олешках окупанти наразилися на відчайдушний спротив. Пригадує величезні проукраїнські мітинги навесні 2022-го. Тепер же тримають людей у страху терором, називають місто на свій манір «Альошки». Партизанський рух там потужний. Адже як змиритися з тим, що край Олешківської Січі загарбаний... Та хоч би про що говорили, розмова переходить на питання нашої Перемоги. Адже це — запорука повернення до звичних справ.

Івано-Франківська область.

Фото автора.