«Від добра добра не шукають, — каже досвідчений аграрій з Івано-Франківщини Богдан Тимофійчук (на знімку). — Будь-яка війна призводить до зрушення економіки. Спочатку здається, що настав повний крах, а потім приходить глобальне переосмислення ситуації. Вважаю, що в аграріїв уже стався прорив у плані термінової перебудови свідомості, пріоритетів і матеріально-технічної бази виробництва. Та кожен із нас реаліст: як би ми не прагнули нашої Перемоги, розуміємо, що вона дається нелегко, і якийсь час доведеться працювати у важких умовах».
Балансування між цінами
Богдан Тимофійчук — засновник родинного фермерського господарства «Богдан і К». Підприємство орендує три тисячі гектарів землі на території Снятинської тергромади Коломийського району, спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур, а також вівчарстві. Спілкуємося на тему перспектив сільського господарства.
«Рік був напрочуд сприятливим для вирощування всіх сільськогосподарських культур, — стверджує Тимофійчук. — Напевне, з погодою Бог простягнув руку аграріям. Усе вирощене зібрали вчасно. Зерно напрочуд сухе. Приміром, кукурудзу з поля зібрали з вологістю 17—20 відсотків. А це мінімізувало витрати на сушіння до базового показника 14».
Середня врожайність кукурудзи — 110 центнерів з гектара, а на окремих площах сягнула 140. У великих агропідприємствах Коломийського району культура видала й рекордні 160 ц/га. Ціна на зерно 3800 гривень за тонну — з господарства і 4,5 тисячі — на найближчому елеваторі. Отож краще на місці збути, а не винаймати транспорт і втрачати час на доставку.
«Натомість є площі, де ледь витягли 80 центнерів з гектара, — зазначає Богдан Тимофійчук. — Дався взнаки негативний чинник — неякісне насіння від однієї з компаній.
Вочевидь, на сегмент посівного матеріалу, який ця фірма вирощує в нашій країні, вплинули минулорічні події. Як наслідок — урожай із нього просів на 40 відсотків практично в усіх покупців-аграріїв з Коломийського району».
Співрозмовник стверджує, що така сама ситуація — і з насінням соняшника. Особливість праці аграріїв у тому, що результат видно не одразу. Приміром, вкладали в поле за високими цінами міндобрива: карбамід торік у грудні був по 28—38 тисяч гривень за тонну, інші — й по 40 тисяч. За належної заправки ґрунту очікували врожаю по 36 центнерів на круг, а збирали по 22—28.
«Та повернімося до початку жнив, — каже Богдан Тимофійчук. — Пшениця в нашому господарстві дала дуже добрий урожай: у середньому 68 центнерів з гектара, 3—4-го класу та навіть 2-го, із відмінними хлібопекарськими показниками. Улітку ще можна було реалізувати зерно по п’ять тисяч гривень за тонну. Натомість тепер важко збути по 4,5 тисячі. Добре зародив озимий ячмінь, а продати так само важко. Ці дві культури стали збитковими».
Статус королеви полів цьогоріч перебрала на себе соя. Не тільки тому, що ця доволі нова для Прикарпаття культура займає навіть нещодавні пустища та невеличкі городи, а й за урожайністю і реалізацією.
«Соя сипле зазвичай 30 центнерів з гектара, а цьогоріч збирали по 36, — наголошує Богдан Тимофійчук. — На старті продажів її реалізували по 16,5 тисячі гривень за тонну, та далі ціна може сягнути й 18 тисяч гривень. Чого не сказати про інші культури. Тож якби не соя, то аграрії мали б плачевний результат, адже зерно здебільшого складуємо з надією на хорошу ціну».
Інша технічна культура — ріпак — то повний крах для аграріїв. Торік реалізували вирощене по 16—18 тисяч гривень за тонну, а влітку з горем пополам збули по 14 тисяч.
Нині ціна ще нижча — 13,75 тисячі. У довоєнні ж часи на внутрішньому ринку продавали по 22—24 тисячі за тонну зерна, в еквіваленті — 750—800 доларів.
Співрозмовник наголошує, що із соняшником ще гірше: у період раннього збору ціна обвалилася до 10—11 тисяч гривень за тонну. Навіть за середньої урожайності 30 центнерів з гектара культура збиткова. Звісно, можна везти на переробний завод «Оліяр», що на Львівщині, бо там ціна 12,7 тисячі. Однак це 500 км дороги у два боки, й логістика з’їдає тисячу гривень на тонні. Наступного року соняшник у господарстві не сіятимуть: через відсутність хорошого посівного матеріалу (?! — Ред.) та невпевненість зі збутом. Такі прогнози чула й від інших аграріїв, тож олійні заводи можуть мати проблеми із сировиною.
Стали логістами і комерсантами
«Ситуація зі зміною експортних напрямків спонукала аграріїв освоїти логістику, стати комерсантами, вчити румунську та польську мови, щоб безпосередньо спілкуватися із сусідніми країнами, через які хлинув основний потік зерна, — зазначає Богдан Тимофійчук. — Довелося пройти, як мовиться, Крим, Рим і мідні труби, щоб здобути дозволи, уніфікувати до європейських стандартів технічну документацію на транспортні засоби. Докупили МАНи, аби перетягнути через кордон зібраний урожай, значну частину якого експортуємо через Румунію. А загалом 40 відсотків вирощеного реалізуємо на внутрішньому ринку. Така приблизна статистика в усіх великих агропідприємствах Івано-Франківщини. Принагідно завдячуємо нашому уряду та Верховній Раді за прагнення розв’язати проблеми з реалізацією сільгосппродукції, зокрема відкриття додаткових пунктів пропуску на кордонах з Румунією».
Водночас зміна експортного вектора на прикордонні із західними регіонами країни зумовила колапс на пунктах пропуску, адже через втрату влітку судноплавних морських коридорів сюди ринули й аграрії із південних, східних і центральних областей. Електронні черги — до 15 діб. А це, каже Богдан Тимофійчук, призвело до простоювання завантажених та опломбованих зерновозів на митних терміналах, придорожніх дворах. Платити водіям треба належно, бо інакше втратять досвідчених працівників. Троє шоферів ФГ «Богдан і К» несуть бойову вахту на передовій, і нині є незаповнені вакансії.
«Наче ж є підстава радіти із високих врожаїв, та всі ці проблеми зумовлюють зберігання вирощеного. А це додаткові втрати. Вважалося, що 2022 рік був найгіршим для аграріїв, однак тепер транспортний колапс на прикордонні з Польщею унеможливлює й експорт до Німеччини. Втім, врегулювання цих питань — то справа політиків, нам же треба шукати вихід із ситуації. Бо якщо доведеться реалізувати залишки вирощеного на внутрішньому ринку за нинішніх цін, то можна потроху готуватися до банкрутства: насамперед дрібним сільгоспвиробникам, а потім — і середнякам», — резюмує Богдан Тимофійчук.
Щоб не дійти до банкрутства
На думку співрозмовника, оптимальний варіант, крім експорту, — це розвиток тваринництва. Звісно, налагодити розведення великої рогатої худоби не так просто, бо треба великих інвестицій, праці та часу. Перспективним є вівчарство, козівництво, свинарство, птахівництво: перепускати дешеве зерно на м’ясо — хоч якась рентабельність та додана вартість. Тваринництво — ще й великий плюс для органічного живлення земель, що вкрай важливо в умовах суглинкових ґрунтів підгірського Прикарпаття.
«Наше господарство придбало 300 племінних ярок, і тепер маємо майже 1300 голів овець: дуже хороший приріст за кількістю і якістю, — зазначає Богдан Тимофійчук. — Ми ще не вийшли на ринок реалізації м’яса. Так само ніде збути шкури та вовну, які складаємо в баули. М’ясо передаємо на благодійність для місцевих громад і наших військових. Забезпечуємо харчування 70 працівників у власній їдальні. Маємо ферму на 500 свиней і плануємо невдовзі побудувати ще один комплекс на 2500 голів.
Власне, якраз із цим проектом їду до Польщі, щоб перебрати тамтешній досвід виробництва з мінімальними затратами».
Богдан Тимофійчук додає, що фермерське господарство його рідного брата «Ярослав і К» реалізує великий інвестиційний проект із будівництва птахофабрики. Перші два приміщення на 2500 голів птиці вже на завершенні. Наступного року планують спорудити ще чотири такі плюс забійний цех.
«Зрештою, Івано-Франківщина колись була однією із передових у розведенні ВРХ, свинарстві, птахівництві, — підсумовує Богдан Тимофійчук. — Історія підказує, що земля не терпить помилок. Без тваринництва сільгоспвиробництво однобоке і в мирний час. Як показали умови воєнного стану, навіть із великими врожаями можна стати банкрутом, не маючи тваринництва або ж бодай первинної переробки вирощеного. Найбільша рентабельність — у птахівництві. Зрештою, дрібну птицю в краї й раніше вирощували масштабно. Непродуманою державною політикою було ліквідовано такі агропромислові комплекси. Її негативні наслідки далися взнаки. Нині важко виживати державі, однак раджу не впадати у відчай, а засукати рукави і братися за тваринництво. Для села це нові робочі місця, додатковий дохід до місцевого бюджету — загалом відродження життя, повноцінний комплекс сільськогосподарського механізму. Нарешті маємо зламати стереотип, що найлегше — зібрати валізу та податися за кордон на заробітки. Там той долар чи євро дається виснажливою працею, та ще в розриві з родиною. Україна як ніколи потребує людського потенціалу — маємо спільно дбати про післявоєнне відновлення».
До речі
За інформацією департаменту агропромислового розвитку Івано-Франківської ОВА, зернові та зернобобові зібрано на 95,5 відсотка площ. Намолочено 786,8 тисячі тонн зерна. Середня врожайність пшениці — 48,5 ц/га, ячменю — 53 ц/га, кукурудзи — 78,5 ц/га, соняшника — 32 ц/га, сої — 35,6 ц/га, ріпаку — 34,9 ц/га.
Івано-Франківська область.
На знімку: сіно для підгодівлі тварин.
Фото надано автором.
