Погодьтеся: не лише діти, а й дорослі мріють про щастя. А ще — побувати там, де небо забарвлене сяйвом, де бувають білі ночі. Фінляндія — одна з найпівнічніших країн у Європі. На 5,5 мільйона населення тут понад 180 тисяч озер і всілякої іншої дивини як для нас-українців. Та найбільший скарб — людський капітал народу Суомі. Це тепер особливо відчули наші співвітчизники-біженці.

Нам Фінляндія цікава насамперед тим, що в 1940 році змогла протистояти тодішньому монстру — срср. Не тільки не піддалася натиску червоної чуми, а й піднялася за рівнем соціально-економічного розвитку на одне з найвищих місць у Європі. А за індексом щастя упевнено лідирує у світі, очолювала список найкращих за індексом людського капіталу. Й це країна, де взимку світловий день триває лише кілька годин, а морози сягають і -50 градусів за Цельсієм. Мабуть, суворий клімат і виховав стійких людей, які вміють радіти життю.

Подяка фінам за турботу

Розповім про подружжя Виклюків із міста Городенки Коломийського району. В лютому 2022-го Надія з дітьми Тетяною та Іллею втекли від війни до Польщі, де на той час перебував чоловік Ігор. Пробули тиждень, а далі поїхали до Фінляндії.

«Скористалися безплатним евакуаційним транспортом, хоч мови не знали, — розповідає Надія. — Подорож оплатили фіни. Нас розмістили не в приймальних центрах столиці Гельсінкі й міста Тампере, як більшість біженців, а привезли до села Лапваарті. Це поселення десь на тисячу чоловік у північно-західній частині країни. Завдяки Червоному Хресту кожна сім’я отримала невелику квартиру з окремим входом, ванною і санвузлом, кухнею, кімнатою-студією і маленькою дитячою. Нам надали речі першої потреби та продукти, забезпечили одягом і медикаментами. Загалом за два місяці заїхали десь 200 українців».

Зима там холодніша та із запізненням порівняно з нашою десь на місяць. Зігрівали увага й доброта фінів, які прагнули всіляко допомогти. До гуманітарного центру приносили побутову техніку, взуття, гігієнічні засоби тощо.

«У нас не було стола та стільців, то нам дала сусідня фінська сім’я, — каже Надія. — Червоний Хрест організував мовні курси. А доти вчили фінську онлайн. Допомагали волонтери з прибалтійських країн через групи в соціальних мережах. Наша донечка навчалася у 8-му класі Городенківської гімназії, а тут пішла до адаптаційного класу, де самі українці. Насамперед вивчали мову. Педагоги здебільшого фіни, а допомагали й наші, хто добре знав англійську. Прикметно, що фіни від малого до старого добре говорять цією мовою. Для нас то великий приклад».

За кордоном цінується рукоділля. Тож Надія взялася за своє улюблене заняття — бісероплетіння. Попросила, щоб із дому передали станок та намистинки. Опісля власні вироби дарувала фінам за турботу.

Соціальна допомога біженцям у Фінляндії — 270 євро щомісячно на дорослого та 220 — на кожну дитину. Якщо її виховує одинокий батько чи мама, то отримують 350 євро. Цих коштів вистачає на харчування та елементарні потреби. Медичні послуги за сім’ю оплачує Червоний Хрест.

Знання мови відкриває двері

«Роботу в селі знайти важко. Це край, де вирощують 80 відсотків картоплі у країні, — стверджує Надія. — Все механізовано, поля на 20—30, а то й на 100 га. Неподалік була тваринницька ферма, але молокопродукти там не купиш — лише в торговельних мережах. Працювати можна тільки офіційно: жоден роботодавець не візьме нелегалів навіть на 2 тижні, бо великі штрафи. А фіни надзвичайно законослухняні. На збір смородини так само треба контракт. Лісів у Фінляндії багато. За будь-якої форми власності у них можна безперешкодно збирати гриби та ягоди. Дуже багато боровиків, лисичок, сироїжок, дикої малини, чорниць, брусниці, тож консервації заготовили достатньо».

Хоч у крамницях багато готової їжі, для здешевлення раціону Надія куховарить сама. Розповідає, що гречки нема, але багато різних макаронів, рису, вівсянки. Все дуже якісне. Як ціни переводили у гривні — то приголомшувала дорожнеча. Виручали знижки, фіни також  ними активно користуються. Якщо термін реалізації товару завершується завтра, сьогодні знижка 30 відсотків, а за 3 години до закриття крамниці — 60. Такі продукти без остраху можна споживати ще кілька діб. Картопля коштує євро за кілограм, огірки, помідори — понад 4 євро, хоч неподалік є містечко, де в потужних теплицях вирощують овочі та зелень. Мало фруктових дерев, немає вишень, черешень, де-не-де яблуні. Дуже класна вода, без жодного накипу, можна пити з крана. Після Городенки то фантастика. Хліб — 1,5—2,5 євро, масло жирністю 80% — 3—4 євро, однак солоне, важко було звикнути.

Ціни у Фінляндії одні з найвищих у Європі, тож на соціальну допомогу важкувато жити. В пошуку роботи сім’я Виклюків подалася до містечка Крістійнанкаупункі, що у провінції Пог’янмаа на березі Ботнічного моря. Через затоку — Швеція. Працевлаштуватися легше англомовним: асистентами у школах, перекладачами. Неподалік картоплепереробна фабрика, там є робочі місця. Чимало біженців переїхали в більші міста, хтось повернувся й додому.

«Не можу не оминути проблему, яка боляче вдаряє по іміджу українців. Біженці з Маріуполя, Донецька, Херсона, Харкова здебільшого говорять російською, хоч волонтери організували тут мовні курси, — роздумує Надія. —

Натомість діти переходять на українську активніше. Наша дочка навчається у 9-му класі нарівні з фінами. Програма легша від української. Важко даються терміни, які не використовуються у повсякденному житті. Таня дуже старається, хоч своє майбутнє пов’язує з Україною. Знання зайвими не бувають. Ілля в адаптаційному класі, наступного року вчитиметься у звичайному».

Фінська система освіти приваблює: не треба змушувати дитину йти до школи, вона туди летить. Вчителі ввічливі, не кричать, не ображають учнів. Класні збори індивідуальні для кожного з батьків. У старших класах може бути присутня й дитина. Навчання безплатне: всі підручники, канцтовари, харчування, довезення до освітніх закладів. Діти виховані, загартовані: незалежно від погоди кожної перерви всі примусово на вулиці, а приміщення провітрюють. Молодшим узагалі не дозволяється носити до школи телефони, а старшокласникам не можна користуватися гаджетами на уроках. Після 9-го класу обирають коледж або старшу школу «лукіо». Після її закінчення можуть вступити у вищу школу «аматіко». Завдяки тестуванню легше визначитися з майбутньою професією.

Який багаж візьмуть додому

На запитання, який багаж візьмуть при поверненні додому, Надія каже — відсутність корупції, дотримання закону. Віддячити в школі чи клініці шоколадкою — тут абсолютно неприйнятно. Хочеться перейняти й толерантність до всіх, просто людське ставлення.

«Дороги в лісах кращі, ніж у більшості наших сіл, — додає Надія. -У нас що заможніша людина — то багатші хати й паркани. А тут усі будинки однакові, немає воріт, огорож, хіба що подекуди живопліт. Водночас важливий власний простір: ніхто не має права зайти на чуже подвір’я без дозволу, нікому не спаде на думку перекинути через паркан сміття, як подекуди в нас».

Дивували не закриті шторами чи жалюзі вікна, навіть увечері: бачити, що відбувається в домівках, було геть незвично. Сонце влітку, під час білих ночей, заходить пізно, і навіть уночі видно, як о 9-й годині вечора. Сауни в кожному сільському будинку, навіть у більшості квартир багатоповерхівок. Якщо ж нема, то в підвальному приміщенні можна безплатно забронювати громадську. За сильних морозів то просто казка.

«Морози не відчуваються, бо сухе повітря, — наголошує Надія. — Рятують термобілизна, водонепроникні костюми. Всі місцеві діти й дорослі катаються на лижах, ковзанах. Залюбки долучаємося. Торік на горі Пухаворі організували фестиваль. Там є підйомники, то лижі й сноуборди можна було взяти в оренду безплатно. Навіть гарячими сосисками та чаєм пригощали. Звісно, хочеться в Лапландію, але там іще холодніше. Цей культурний регіон охоплює приблизно третину Фінляндії і ще три сусідні країни. Рідкісна за красою природна зона омивається Північним Льодовитим океаном. Цієї пори там дуже багато відвідувачів. Для нас же й тут казка. Треба врахувати, що нині світлові дні короткі — лише кілька годин. На багатьох це наганяє депресію. Тож часті фестивалі допомагають урізноманітнити довгі вечори».

Надія стверджує, що всюди дуже чисто, акуратно, за порушення великі штрафи. Дорогами бігають олені, їх можна зустріти будь-де. Водії їздять уважно. У провінції рейсових автобусів як таких немає, лише на великі маршрути. Як із села їхали в більше місто за 100 км щось купити, то в автобусі на 50 місць бувало лише 4—5 пасажирів. Це дивувало, а виявилося, що водії ще й розвозять посилки. Тобто пасажирський транспорт поєднаний із поштовим.

Дуже багато водіїв поважного віку на дорозі: Фінляндія — країна довгожителів. У магазинах листівки-вітання зі 100-річчям. На пенсію виходять у 65 років. І життя тільки починається! Пенсія тут десь 1,5—2 тисячі євро, середня зарплата — 3,8 тисячі євро. Городів немає навіть у селах. Дуже рідко побачиш грядки, невеличку теплицю чи квітник. На вихідних косять газони.

«Фінські жінки нарівні з чоловіками: не хочуть, щоб їм допомагали, бо це вияв слабкості — чи то несуть мішок, чи ящик великий, — зазначає Надія. — Та й одягаються дуже скромно: немає нічого особливого навіть серед дуже заможних. Натомість багато часу приділяють дозвіллю: активно гуляють вранці і ввечері. Є чимало прихильників скандинавської ходьби в парках, у лісі. Щоправда, влітку дошкуляють комарі та дощі, і треба мати рукавиці та покриття на голову як у пасічників».

Маємо чим здивувати

«За сприяння Червоного Хреста ми організовуємо багато культурно-просвітницьких заходів, — зауважує Надія. — Представляємо національні страви, звичаї і традиції. Я за фахом методист-бібліотекар, тож маю багато відеороликів із презентацій у Городенці. Підключилися й інші біженці. Дівчина з Маріуполя навчила дітей бальних танців, то вийшло гарне дійство. Співали «Червону калину», «Стефанію», зробили виставку декоративних виробів: серед біженців знайшлося багато майстринь. Наші вишиванки були особливо привабливі. Влаштували з фінами спільне кафе, а виручені з випічки кошти переказали на потреби ЗСУ. А ще передали спальні мішки, термобілизну, теплий одяг. Я проводжу майстер-класи із бісероплетіння для місцевих. А це так само можливість зібрати кошти для наших захисників. Нещодавно у Фінляндії мав 18 благодійних концертів народний ансамбль «Гуцулія» з Прикарпаття, то залюбки відвідали».

Місцеві жителі виявляють не лише турботу про українських біженців, а й неабияку увагу до нашої культури. До слова, у Фінляндії налагоджена система приймання біженців. Надія Виклюк вмовила на переїзд свою молодшу сестру Оксану з п’ятьма дітьми. То і їм знайшовся прихисток.

«Ми неймовірно вдячні фінському народові за таке чуйне ставлення до українців, бо це гуртує та дає відчуття європейської спільноти, — наголошує Надія. — Нині у країні налічується до 60 тисяч наших співвітчизників.

Безмежно радіємо новинам із Батьківщини, а ще звитягам наших захисників. Ми провели благодійну вечерю до 2-ї річниці початку війни. Представили відеофільм про зруйновані українські міста, читали вірші, молитвою вшанували всіх загиблих. Опісля запропонували гостям наші національні страви. Всі виручені кошти передали на ЗСУ. Щиро віримо в Перемогу та неодмінно повернемося додому».

На знімку: Надія Виклюк (праворуч).

Фото надано Надією Виклюк.