7 липня у харківському театрі ім. Т. Шевченка «Березіль» відбудеться прем’єра вистави, здійснена за підтримки Генерального консульства Республіки Польща. П’єсу польського класика XX століття Іренеуша Ірединського «Прощай, Юдо...» відкриває для України запрошений з Познані режисер Анджей Щитко.
Напередодні прем’єри ми розмовляємо з ним про перспективи творчих стосунків харківського театру з Познанню, про задум вистави і різницю акторських методів в Україні та Польщі.
— Пане Анджею, ваша нинішня постановка в Україні мала харківський пролог ще у 1980-х, коли з познаньським театром ви гастролювали на сцені театру імені Шевченка...
— Тоді в мене зав’язалися дружні стосунки з чудовим актором харківського театру Сергієм Бережком. І ось він запропонував мені приїхати до Харкова на постановку. Цей міжнародний проект підтримало консульство і замовило переклад прекрасному фахівцеві Василю Саганові. Він підійшов до справи вельми чуйно, зберіг у перекладі «інтонацію» нашого славетного автора. Результатом я дуже задоволений. Але матеріал своєрідний, потребує існування українських акторів у майже неореалістичній манері, і водночас — гранично напружений.
— За тематикою в «Прощай, Юдо...» є перегуки з творчістю Лесі Українки, С. Черкасенка. Хто ваш Юда? Чи має позасценічний образ Ісуса статус реального мученика за ідею, чи він є псевдо-Ісусом?
— Матеріал Ірединського не варто прочитувати в контексті конкретних політичних обставин — він має позачасову проблематику. Юда розглядається нами як постать трагічна, одвіку приречена на зрадництво. Цей Юда чесний, хоч має на собі тавро імені-прокляття, але живе всупереч йому. Тут є й інші персонажі — «всупереч своєму імені». Наприклад, Маленька Бліда (актриса Владлєна Святаш і студентка університету мистецтв Катерина Матвєєнко) — парафраз Марії Магдалини — виявляється не тією, ким видається спочатку. У п’єсі Ірединського світ парадоксальний, ідеальних героїв нема. Петро, який вірує в Бога (чудова робота Богдана Білецького), є більш підлим і здатним на злочин, ніж стоїк-атеїст Юда (його грає провідний актор трупи Дмитро Петров). Важливою є роль Комісара (Сергій Бережко) — він, мов диявол, провокує Юду, штовхає на самознищення.
— Безумовно, в психологічній драмі Ірединського є відгомін традиційних для польського авангарду неохристиянських мотивів, проте ви тяжієте до театру, де головним виразником думки є психологічна гра актора?
— Так мене виховано. Я — випускник академії кіно, телебачення і театру в Лодзі, крім гри у багатьох театрах Польщі, зокрема, у режисерів М. Грабовського і К. Люпи, ставлю сам, знімаюся в кіно (найзначнішою роботою є роль у стрічці «Вогнем і мечем» Єжи Гофмана). Для мене найважливішим у театрі є не «біо-предмет» і не ускладнена режисерська конструкція думки, а актор. Для мене актор — це людина, яка має постійно вдосконалювати свій духовний світ, бо сцена висвічує людський об’єм актора, і залежно від нього артист цікавий глядачу або ні.
— Чи буде продовження вашої співпраці з театром імені Шевченка?
— Сподіваюся, так. «Прощай, Юдо...» за підтримки Консульства Польщі побачать у кількох великих містах України, а згодом планується показ вистави на Познаньському міжнародному фестивалі «Мальта». Щодо моїх планів на наступну постановку, то, ймовірно, це буде «Антігона в Нью-Йорку» Януша Гловацького. Я маю сміливість заявити: українці навіть не уявляють, що в нас кожен поляк усвідомлює необхідність вашого входження до Євросоюзу. Переконаний, що саме мистецький міст поміж нашими країнами може посприяти пришвидшенню цієї довгоочікуваної події.
Харків.
Фото Інни ВАРЕНИЦІ.
