Українці завжди надавали шлюбу, родині та звичаям, із ними пов’язаним, особливого значення. Адже раніше одружувалися раз і на все життя! Тому під час весілля намагалися ретельно дотримуватися усталених традицій, обрядів. Щоб у сім’ї лад був.
І красиве ж дійство виходило — справжня урочиста драма, із музикою, співами, танцями, іграми. Усе весілля було пронизане символічним змістом, що додавало неповторного колориту.
Сватання — обряд, під час якого старости (представники молодого) просили згоди на шлюб у молодої та її батьків. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб у разі відмови зберегти все в таємниці. Зайшовши в хату з хлібом, старости після традиційних вітань питали в дівчини згоди на шлюб. На знак згоди сватів перев’язували рушниками, у разі відмови підносили гарбуз, який старости мали забрати додому. Тоді про хлопця в селі казали, що він ухопив гарбуза.
Оглядини — обряд, під час якого батьки нареченої та нареченого демонстрували свій добробут. Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент. Під час оглядин також домовлялись про дату заручин та весілля.
Заручини — вирішальний крок, після якого весілля мало відбутися обов’язково. Староста, котрий засватав дівчину, зв’язував праві руки молодят хусткою, і вони підходили до батьків на благословення. Після заручин наречені могли вже вільно, не ховаючись, разом гуляти, ходити на танці, у гості... Заручені обмінювались подарунками: хлопець одягав дівчині на праву руку перстень (щоб усі бачили, що заручена), вона теж дарувала йому щось на пам’ять.
Бгання короваю — обов’язковий весільний обряд, який символізував поріднення та єдність сімей, бо бгали його родичі з обох сторін. Коровай був головним весільним хлібом, окрасою весільного столу і символом достатку та щастя. Найчастіше це була висока пшенична паляниця, оздоблена виліпленими з тіста квіточками, колосками, пташками, зірками і місяцем. Бгали його з дотриманням певного сценарію і обов’язково співаючи пісні.
Запросини передбачали збір весільного поїзда та запрошення гостей. Цей обряд проводили за таким сценарієм: у неділю зранку в супроводі бояр та дружок молода з молодим ходили по селу. Молода — пишно вбрана у національні строї, заквітчана — заходила до хати, вклонялась і промовляла: «Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас».
Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як символ прощання з вільним життям. У домі нареченої він відзначався особливою ліричністю, бо було прийнято плакати і голосити, прощаючись із дівочим буттям. Подруги вили гільце та оздоблювали його квітами, стрічками й букетиками колосків. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість. В оселі нареченого також влаштовували молодіжний вечір для прощання з холостяцьким життям.
Підготування посагу. Посаг молодої складався з двох частин: худоби, певної суми, клаптика землі, які виділяв батько, а також скрині, яку дівчина готувала сама або з матір’ю. У скрині мали бути постіль, одяг, стрічки, хустки, а також вишиті власноруч дівчиною рушники на всі випадки життя. Молодий, беручи шлюб, мав сплатити нареченій віно — своєрідний викуп, не менший за вартість приданого або навіть більший.
Розплітання коси. Розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу. Розплітали косу вранці перед вінчанням. Знімали всі стрічки й прикраси, які носили лише дівчата, і кидали їх у воду. Потім коси знову заплітали, вплітаючи часник (як оберіг), колоски (символ нового народження), дорогі монети (знак добробуту), ритуальні рослини — барвінок, руту, чорнобривці тощо.
Розподіл короваю. Скінчивши обряд покриття голови молодої, урочисто приносили коровай і починали його розподіляти. Старший боярин, вимивши руки, розрізав його та розносив скибки всім присутнім за порядком споріднення та за віком кожного.
Післявесільні традиції присвячені здебільшого вшануванню батьків молодятами та прилученню невістки до родини чоловіка. Вони були спрямовані на зміцнення зв’язку між сватами та полегшення адаптації нареченої в чужій родині. Через місяць після весілля батьки дарували молодим полотно.
Так, більшість обрядів і традицій загубилася у часі, проте велика кількість дійшла до наших днів, і сучасні молодята, святкуючи створення своєї родини, залюбки використовують елементи традиційного народного весілля, яким так пишались наші предки-українці. Щоб одружуватись лише раз, зате назавжди!
Підготувала Сюзанна КІРІНА.
Фотоетюд Андрія НЕСТЕРЕНКА.
За традицією, зять на весіллі мив ногі своїй тещі. Хіба можна після цього не знайти спільну мову!
Фотоетюд Анастасії СИРОТКІНОЇ.
