Ще в дитинстві часто чула вислів «Король та Блазень». У 1988 році під такою назвою з’явився рок-гурт небратньої тепер країни. Пізніше батьки пояснили, що так називають людей, які нібито зовсім різні за своїм соціальним статусом, освітою, але об’єднані незбагненним, на перший погляд, взаєморозумінням. А потім прочитала про Шико...
Справжнє ім’я — Жан-Антуан д’Англере. Він народився в Гасконі, у дворянській родині (1540—1591). І Шико був... блазнем (до речі, його сценічний псевдонім, так би мовити, перекладається як «пеньок, уламок зуба»). Але Шико не був звичайним блазнем. Він не носив строкатого блазнівського одягу і ковпака з дзвіночками, не ходив у довгих скороходах із задертими носаками. Він одягався зі смаком. Як дворянин.
У той час один недобрий погляд убік короля міг коштувати дуже дорого. А Шико при дворі Валуа було дозволено все. Повна воля й необмежені можливості: блазень може сидіти на королівському троні, може стояти перед королем, за ним і навіть поруч із ним, блазень може говорити від імені короля й передражнювати його. Уявіть лише: Шико міг влягтися спати посеред зали під час королівської аудієнції, показуючи, яка вона нудна й безглузда, міг привселюдно обізвати короля дурнем.
Шико мав чудове почуття гумору, від його витівок король аж падав зі сміху. А сам блазень при цьому навіть не посміхався. Він був у міру серйозний і смішний, умів говорити чужими голосами. Шико любив співати духовні гімни, декламувати віршовані сатири, складати модні на той час сатиричні анаграми, легко знаходячи в кожнму імені щось образливе.
Король дуже любив Шико і вважав його найближчим своїм другом. Він довіряв йому справи державного значення й часто звертався по мудру пораду. Шико відповідав королю взаємністю. Він любив і оберігав Генріха Валуа, неодноразово рятував у важких ситуаціях, викривав змови. Вони були нерозлучні. І завжди разом. Король і Блазень.
Надіслала Світлана РОМИНА.
Запоріжжя.
Ілюстрація з сайту www.lіveіnternet.ru.