З’ясувати це можна на фестивалі куті, який 9 січня вперше відбудеться у Тернополі. На Театральному майдані встановлять найбільшу в Україні макітру з кутею на 1300 літрів. Для цієї головної різдвяної страви заготовлено 300 кг пшениці, по 50 кг меду, маку, горіхів, 30 кг родзинок.
Кутю, приготовлену за різними рецептами, представлять усі райони області, адже у кожному — вона своя, оригінальна. Рецепти найкращих господинь відберуть і видадуть окремою збірочкою. А ще на майдані розгорнуть польові кухні, де варитимуть узвар. І кутею, і узваром поласувати можна буде безплатно. Розважатимуть жителів обласного центру і гостей міста фольклорні колективи. Відбудеться також конкурс різдвяних зірок. Фестиваль куті, а він відбуватиметься під егідою облдержадміністрації, влада має намір зробити традиційним.
Галичани свято бережуть і передають з покоління в покоління традиції святкування Різдва. Якщо батьки живі-здорові, обов’язок дітей приїхати до батьківського дому. Які б посади не обіймали, куди б не закинула доля, але це — святе. Перед тим як сісти за гостину, відвідують могили рідних і запалюють на них свічки. Вони горітимуть всю ніч як свідчення того, що про покійних пам’ятають.
Ставлять запалену свічку і на святковий стіл, а також чарку із скибкою хліба — для тих, хто пішов в інший світ. Після спільної молитви, яку починає найстарший за віком у родині, всі куштують страви. У центрі стола — макітра з кутею. З неї й починають трапезу. Скуштувавши кутю, переходять до інших різдвяних страв, бажано, щоб їх було дванадцять, усі — пісні: вареники з капустою, голубці з картоплею і гречкою, оселедець, смажена риба, борщ з вушками, капуста з горохом, юшка з грибами, узвар, пампушки... Прибирати посуд із залишками страв не бажано. Ними можуть почастуватися душі померлих: вважається, що у різдвяну ніч вони навідуються до своїх домівок.
Старші люди розповідали, що у післявоєнні роки, навіть будучи у тюрмі чи засланні, вони святкували Різдво, колядували. Тихцем святкували його і в радянські часи. Для тих, хто мав більш-менш відповідальну посаду, це могло закінчитися доганою або виключенням з партії.
Моя знайома досі плаче у різдвяну ніч. Батька її поклали у лікарню у перші дні нового року. Було це на початку вісімдесятих. Він попросив принести кутю. Донька приготувала, але віднести побоялася: а якщо хтось донесе? Батькові сказала, що забула. Він промовчав. Через кілька днів батька не стало, а знайома досі не може собі пробачити, що не виконала його останнього прохання. Щороку перед Різдвом іде на цвинтар з мисочкою куті. Так система ламала душі людей.
Тернопільська область.
На знімку: тернополянка Ольга Божко (ліворуч) приготувала кутю за старовинним бабусиним рецептом (навіть пшеницю сама товкла) і пригощає нею свою подругу Наталю Шум’як (праворуч).
Фото автора.
