Що може поліпшити якість водопостачання і чи можлива комплексна модернізація споруд та обладнання в цій галузі? Про це йшлося на Міжнародній науково-практичній конференції «Вода і довкілля», яка проходила в Києві в рамках Х Міжнародного форуму «AQUA UKRAІNE-2012».

Так, заступник Генерального директора ПАТ «АК «Київводоканал» з юридичних питань та інвестицій Віта Струкова розповіла, що нині розроблено та запроваджуються нові правила контролю за питною водою. Вони значно розширюють перелік показників епідемічної безпеки води та санітарно-хімічні показники її якості тощо. Також наведено показники, що визначають ступінь не тільки мікробіологічного, а й паразитологічного та вірусного забруднення води. Фахівець зазначила, що дотримання нових вимог потребує сучасних методів досліджень із придбанням нового високоточного обладнання та реактивів. Проте на сьогодні переважна більшість методик контролю якості води за новими показниками не має метрологічного забезпечення та потребує атестації в Україні. До того ж хоч нормативні вимоги до якості водо-

провідної води та стану води в річках і стають жорсткіші, однак водночас впровадження природоохоронного законодавства для їх захисту значно відстає. А отже, в контексті процесу запровадження нового Держстандарту на питну воду в Україні, який наразі ще триває, слід пам’ятати, що для цього необхідно передбачити оновлення матеріально-технічної бази підприємств. Адже технічний стан споруд, обладнання та рівень технологій не лише в Київводоканалі, а й практично на всіх підприємствах водопостачання та водовідведення в Україні невтішний. Усе це впирається в кошти, яких як завжди бракує. Одне слово, без підвищення тарифів і залучення інвестицій тут не обійтися.

Нагадаємо, загальна зношеність основних засобів по Київводоканалу становить, за словами спеціалістів, майже 70 відсотків, а Бортницька станція аерації працює на межі своїх можливостей.

Тим часом професор Інституту гідробіології НАН України Володимир Щербак зазначає, що зазвичай якість води в Україні контролюється на виході з очисних споруд. І на водозабірних станціях вона фактично відповідає нормам. Проте далі вода потрапляє в розподільчу мережу, яка не ремонтувалася багато років, і тут живильна волога вже остаточно втрачає свої властивості. «Якість води, яку видає Водоканал і яка в країні — це дві великі різниці», — зазначає В. Щербак. За його словами, у столиці ніхто не контролює воду, яка тече безпосередньо із кранів. А тому він вважає, що має бути встановлено місцеві або районні, а може, й прибудинкові станції доочищення води. «А та вода, яка йде на миття посуду, для побутових потреб, не потребує такого ретельного очищення».

Це було б раціонально. Однак усе знову-таки залежить від фінансування, а тут коло поки що замикається.