З космосу береги Куяльницького, Тилігульського, Шаболатського, Хаджибейського лиманів мають такий вигляд, немов припудрені цукром. Насправді це сіль, що з’явилася після того, як нинішнім посушливим літом лимани, як-то кажуть, «схудли». Інтенсивне випаровування води призвело до того, що море не просто обміліло, а перетворилося, хоч як це гірко усвідомлювати, на звичайну калюжу.

 

Ситуація з лиманами підійшла до «точки неповернення», за якою — екологічне лихо. Із 21 морського лиману Північно-Західного Причорномор’я 17 перебувають в Одеській області. У дуже складній ситуації опинився унікальний Куяльницький лиман. Колись у тутешніх місцях була найбагатша риболовля на півдні України. Згодом, у міру зростання солоності, лиман став великим соляним промислом. Сюди на своїх волах поспішали українські чумаки, вивозячи десятки пудів добутої солі. Її доставляли в усі європейські столиці.

Сульфідно-мулові грязі лиману було визнано світовим еталоном за своїми фізико-хімічними, біологічними і терапевтичними властивостями. Медичні процедури із застосуванням грязі та ропи (насиченого сольового розчину) допомагають хворим із захворюваннями нервової системи, опорно-рухового апарату, судинними патологіями. Газо-грязьові ванни дають позитивні результати під час лікуванні шкірних захворювань. Лікувальна грязь — природне утворення, що містить мінеральні та органічні речовини, а також мікроорганізми, — стимулююче діє на організм.

Якщо порівнювати Куяльник з тим-таки Мертвим морем, то в наших грязях, завдяки меншій мінералізації, продукується більше речовин органічної природи. За всіма показниками, грязі лиману — унікальні.

До того ж досвід лікування цими грязями має вже солідну історію. Лікарня при лимані відома з 1833 року. Медичний геній хірург Микола Пирогов не раз бував на Куяльнику й високо оцінив застосування грязьових і лиманних ванн. Передові уми тієї епохи бачили можливість використання природних багатств на благо людини, але за умови їхнього раціонального використання.

Так було. А сьогодні санаторій імені М.І. Пирогова, що діє на березі лиману, перебуває далеко не в кращому стані й потребує термінового ремонту. На жаль, у наш час ми підійшли до межі, коли лікувальний потенціал грязів, ропи, мінеральних вод лиману можна безповоротно втратити, тому що сам лиман може ось-ось зникнути.

Кожному, хто бував останніми роками на Куяльнику, очевидно: лиман гине, «зіщулюється», його рівень знижується (на знімку). Якщо колись швидкість обміління становила 5—6 сантиметрів на рік, то в 2012-му рівень знизився одразу на 21—23 сантиметри. Відбувається неминуче зростання солоності води. За розрахунками вчених Одеського державного екологічного університету (ОДЕУ), вона зросла в 2,5 разу від рівня оптимальної — до 360 проміле на літр. Це веде до втрати цілющих властивостей грязі й ропи. У багатьох місцях береги відійшли на сотню метрів, оголивши соляну кірку.

Хто винуватий — людина чи природа?

Відповіді на це запитання вчені-екологи сьогодні дають неоднозначні. Йдеться про природні катаклізми й господарську діяльність людини.

Компетентна думка авторитетного вченого Сергія Степаненка визнається абсолютно всіма фахівцями-екологами. Як відомо, приплив прісної води в лиман забезпечує річка Великий Куяльник, однак останніми роками цей приплив практично зійшов нанівець. У середньоводні роки до лиману надходить лише 15 відсотків від норми стоку, а в маловодні — зовсім нічого. Як показала нещодавня інвентаризація басейну річки, вона вкрита цілою мережею неврахованих водоймищ, дамб, ставків — їх налічується понад 140. Мало того, що вони відбирають воду, але вони також значно збільшують площу випаровування. Тому вже давно фахівцями порушувалося питання роздамблювання річки, очищення її русла від непотрібних «перегородок». Окрім того, гостро постало питання про незаконний видобуток піску й каменю, що його здійснювали у верхів’ях лиману горе-підприємці. Використовуючи техніку (земснаряд, екскаватори), було створено ще один насип на річці, а кар’єри, що в такий спосіб залишилися розриті, заливалися водою і ще більше обмежували її приплив у Куяльник.

Але не тільки з Куяльницьким лиманом складна ситуація. Хаджибейський лиман, чиї береги щільно обросли дачними селищами й масивами, страждає від проблем іншого характеру. Через скидання стічних вод станції біологічного очищення «Північна» (каналізаційних стоків) у цей час лиман не відповідає не те що оздоровчим і рекреаційним нормам, а й базовим санітарним. Крім того, це обумовило значне опріснення Хаджибейського лиману — його солоність у десятки разів нижча, ніж сусіднього Куяльника. А високий рівень води, особливо в період водопілля, створює небезпеку затоплення прилеглих територій за можливості переливу через дамбу, що обмежує лиман. Стан справ зміниться, якщо нарешті буде введено в експлуатацію багатостраждальний проект «глибоководного випуску» і міські стоки йтимуть у море. Але тоді Хаджибей може спіткати доля Куяльника. Річки, що живлять Хаджибей, також пересихають, отже, і він почне міліти, підвищиться солоність води, а видове розмаїття риби зменшиться або вона зникне вся.

Під загрозою зникнення й багаті природні ресурси Тилігульського лиману, який не так давно було названо найчистішою природною водоймою країни. Сумарне зменшення стоку річки Тилігул, що живить лиман, з урахуванням і кліматичних чинників, і нераціонального господарського використання, становить 53—54 відсотки. Звідси — засолювання й обміління лиману.

Додаткове навантаження створює господарсько-побутове забруднення внаслідок освоєння берегів дачними масивами. Це скидання неочищених стоків, утворення смітників через відсутність системи утилізації сміття, змивання в лиман пестицидів, що використовуються у господарствах, добрив у період злив і водопілля. Останніми роками нерідкими є масові замори риби, спричинені дефіцитом кисню через «цвітіння» фітопланктону в літній час, відмирання й розкладання органічної речовини водоростей.

Без державної підтримки не обійтися

Темі порятунку причорноморських лиманів була присвячена всеукраїнська науково-практична конференція «Лимани Північно-Західного Причорномор’я: актуальні гідрогеологічні проблеми й шляхи їхнього розв’язання» в Одесі.

Було заслухано 29 доповідей провідних спеціалістів і наукових колективів цього університету, а також учених Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова, Одеської філії Інституту біології південних морів Національної академії наук, Інституту гідробіології. У роботі заходу взяв участь народний депутат Сергій Гриневецький,

За підсумками конференції затверджено такі рішення:

— негайно розпочати розробку проекту «Комплексної державної програми охорони, відновлення і збалансованого використання природних ресурсів лиманів Північно-Західного Причорномор’я»;

— звернутися до Одеської обласної ради, Одеської обласної держадміністрації, Управління охорони навколишнього середовища Одеської області з вимогою організаційного й фінансового виконання регіональної програми «Збереження й відновлення водних ресурсів у басейні Куяльницького лиману на 2012—2016 роки» (прийнятої Одеською обласною радою в листопаді 2011 року).

Крім того, через катастрофічне обміління Куяльника, рекомендовано термінове з’єднання лиману з морем шляхом будівництва трубопроводу. До слова, схожі проекти вже реалізовували в 1907-му і 1925 році. Тоді спеціально прориті до моря тимчасові канали рятували лиман від висихання. Тепер планується контрольований запуск води. Такий крок, з урахуванням сформованої критичної ситуації, — вимушений, а взагалі, до відновлення рівня й збереження лікувального та рекреаційного потенціалу лиману має привести цілий комплекс заходів.

За словами гідроеколога, проректора з наукової роботи ОДЕУ Юрія Тучковенка, оптимальним для збереження Куяльницького лиману було б відновлення прісного стоку, тому що сіль, що надходить з морською водою, буде накопичуватися. Це означає: суворе нормування водокористування на річці Великий Куяльник; рятування від непотрібних і нерегламентованих водойм, дамб в її басейні; розчищення русла річки, створення уздовж неї захисної зони. Але ця робота займе кілька років. Що стосується трубопроводу, то його прокладання повинно розпочатися вже навесні наступного року. Щоб під час штормів до нього не потрапляв морський пісок, планується обладнати його спеціальним пристроєм-фільтром, що дасть змогу спрямовувати в лиман воду без домішок. На шляху до моря трубопровід повинен перетнути кілька великих жвавих шляхів («об’їзну» і ту, що з’єднує селище Котовського з центром міста), а також залізницю. Тож складність проекту очевидна.

Утім, складностей, буде ще чимало. Але важливо інше. Нарешті настане перехід від слів до справи, і проект із порятунку Куяльницького лиману буде реалізовано.

 

Одеська область.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО.

ТОЧКА ЗОРУ

Сергій СТЕПАНЕНКО, ректор Одеського державного екологічного університету, доктор технічних наук професор, депутат обласної ради:

— Південь України через кілька десятків років може опинитися в умовах напівпустельного клімату. Посушливе літо з мізерною кількістю опадів стане нормою, а стік річок знизиться на 40—50 відсотків. Одночасно, через підвищення середньорічної температури, збільшуються обсяги випаровування вод лиману. Дані спостережень свідчать: уже нині прибуткова частина водного балансу лиману (опади + стік річок) менше видаткової (випару).

Дослідження, присвячене впливу глобальної зміни клімату на водні ресурси лиманів, було проведено в ОДЕУ під керівництвом доктора географічних наук, завідувачки кафедри гідроекології і водних досліджень Н. Лободи. Результати показують, що річні обсяги опадів за останніх 20 років зменшилися на 6 відсотків, а за нинішнього співвідношення ресурсів тепла й вологи зменшення кліматичного річного стоку річок становить 30 відсотків. Далі ситуація буде тільки погіршуватися, і до цьому потрібно серйозно готуватися.

Якщо до змін клімату ми можемо тільки пристосовуватися, то все, що стосується господарської діяльності, тут залежить від серйозних заходів з боку держави.

КОМЕНТАР

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з оборони та національної безпеки:

— Сьогодні є всі підстави говорити про те, що лимани українського Причорномор’я не зникнуть з карти України.

Запорукою цього служить доручення Президента України Віктора Януковича, котре було дано під час візиту першої особи держави до Одеської області. На нараді з адміністративно-господарським активом виступив ректор Одеського державного екологічного університету Сергій Степаненко, звернувши увагу на необхідність підключення ресурсів держави до виконання регіональної програми: «Було розроблено й прийнято регіональну програму зі збереження й відновлення Куяльницького лиману на 2012—2016 роки, на реалізацію якої планується виділити з обласного бюджету до 26 мільйонів гривень, — сказав він. — Однак коштів обласного бюджету вочевидь недостатньо не тільки для розвитку курорту, а й для порятунку лиману. Без державної підтримки проведення надзвичайних заходів виправити ситуацію й далі розвивати курорт неможливо». Також було зазначено необхідність державної програми зі збереження й розвитку лиманів: «Повинна запрацювати державна програма — програма збалансованого екологічного й соціально-економічного розвитку Куяльницького лиману, інших лиманів Одеської області, що володіють величезними лікувальними, рекреаційними, біологічними природними ресурсами».

За підсумками наради Віктор Янукович доручив Кабінету Міністрів забезпечити реалізацію комплексних проектів, спрямованих на збереження Куяльницького лиману та озера Сасик, передбачити фінансування й будівництво необхідних об’єктів. А також ухвалено рішення про створення державної програми зі збереження лиманів Північно-Західного Причорномор’я.

Нагадаю, що з ініціативою розробки такої програми я виступив два роки тому. 30 березня 2010 року, в депутатському запиті на ім’я Президента України, я писав: «Кризовий стан Куяльницького лиману є загрозою його повного зникнення, втрати запасів унікальних лікувальних грязей і ропи. Це питання державної ваги, що зачіпає національні інтереси країни».

Необхідний комплексний підхід до розв’язання проблеми. Потенціал лиманів Одеської області використовується вкрай неефективно. Зовсім очевидна необхідність раціонального використання природних ресурсів в умовах глобалізації, зміни кліматичного фону. Я впевнений, потрібно виходити на прийняття комплексної державної програми зі збереження природних ресурсів і водного балансу лиманів Північного Причорномор’я.

ЦИФРИ І ФАКТИ

 Площа Куяльницького лиману — 60 квадратних кілометрів. Довжина — 28, ширина — 3 кілометри.

 Біля лиману розташовується найнижча точка України — 5 метрів від рівня моря.

 Температура води влітку досягає +32 градусів.

 Двічі — в 1907-му і 1925 році — для порятунку лиману від висихання до нього доправляли морську воду.

 Навколо Куяльницького лиману збереглися унікальні ділянки ковилового степу.

 На лимані гніздиться дуже рідкісний вид птахів України — лежень.