Попрацювати в парламенті — від кількох місяців до року. Дискутувати з депутатами й дипломатами. Вдосконалити іноземну мову і скуштувати закордонне життя. Гадаєш, це не про тебе? Ми доведемо протилежне! Знайомся: можливості стажування в парламентах різних держав.

Бундестаг: офісна робота, де все залежить від тебе

Міжнародна парламентська стипендія (ІPS) надається на п’ять місяців (березень—липень). Розрахована на політично  зацікавлену молодь віком до 30 років. До бундестагу запрошують близько 120 стажувальників із різних держав. Квота для України — 5 осіб. Забезпечують житлом, страхуванням, проїзними квитками і щомісячною стипендією — 450 євро. Щороку документи приймаються до 30 червня.

Розповідає Олексій Нестеренко, 29 років. Випускник КНУ імені Тараса Шевченка (спеціальність — екологічна хімія) та берлінської бізнес-школи. Працював у бундестазі у 2012 році.

Чому вирішив поїхати. «У Німеччині мені все подобається. Не знаю, чи зміг би там постійно жити, але «понаїхати» на півроку, рік, два  — дуже непогано. Я займаюся бізнесом і зрозумів: якщо в Україні щось кардинально не змінювати, треба звідси тікати. Виникла ідея пройти практику в парламенті. Думав про український, але потім вирішив: краще десь за кордоном. Знайшов програму на сайті німецького посольства».

Як готуватися. «Майбутнім учасникам раджу не лякатися. Я спілкувався з людьми з відбірної комісії. Кажуть, багато претендентів надсилають такі документи, і відразу зрозуміло: немає сенсу їх брати, якщо вони не мають жодного стосунку до політики і знань німецької мови. Цього року надійшло близько 100 заяв, із яких десь половину одразу відсіяли. Десятьох кандидатів запросили на співбесіду. Тобто конкурс був дві людини на місце. У мене підготовка документів тривала один день. Але мотиваційний лист писав тиждень: спочатку — російською, дав почитати знайомим, потім переклав і знайомі німці його вичитали. Розуміти, навіщо вам ця програма, — це 60% успіху. До співбесіди я готувався, читаючи про бундестаг. Почав із Вікіпедії, продовжив на сайті парламенту. Розмова тривала з півгодини, питали про німецький парламент, мою мотивацію та українську політику. Не очікував, що на цю тему питатимуть настільки глибоко. Атмосфера була приємна і дружня».

Описання роботи. «Стажувався в бюро депутата партії «Християнсько-демократичний союз» Надін Шьон. Праця на 50% офісна (зустрічав екскурсійні групи, фотографував їх, готував повідомлення для преси, роздаткові матеріали, розбирав пошту). Коли тривають тижні засідань і депутат перебуває в бундестазі, роботи дуже багато. А коли у виборчому окрузі, можна робити те, що цікаво тобі, або просити додаткові завдання. Зайнятість залежатиме від депутата і твоєї ініціативи. Я постійно відвідував із шефинею ділові форуми, конгреси, бізнес-ланчі з підприємцями. Кілька разів вітався з Ангелою Меркель, Послом України в Німеччині, спілкувався з міністрами та іншими політиками. Вони всі — нормальні люди, з якими можна розмовляти. Моя депутатка їздить на роботу на велосипеді...

Друга частина роботи, обов’язкова для всіх стажувальників і дуже цікава, — екскурсії, відвідини політичних фондів, організацій тощо. Ми були у штаб-квартирі НАТО, Європарламенті тощо».

Умови життя. «Близько 90 стипендіатів жили в гуртожитку, який надав бундестаг. Решта — винаймали квартири, на це їм виділяли додатково 250 євро на місяць. Умови були нормальні. Кожен мав свою кімнату. Від гуртожитку до роботи їздив 45 хвилин із двома пересадками. Стипендії вистачало на все, мій стиль життя не змінився. Гроші, які брав із собою, привіз назад. На харчі витрачав 100—150 євро на місяць. Мандрував у межах Німеччини. Одним із найголовніших питань протягом усієї програми було — де наступна вечірка? Разів шість чи сім сусіди викликали поліцію, бо в нас під ранок гучно грала музика, але бундестаг на це не відреагував».

Що далі. «Займатимуся громадськими проектами — ще активніше, ніж до стажування. Наша головна проблема: ніхто не хоче нічого робити. А німці не працюють ночами, а просто приходять на роботу і роблять її спокійно, тому в них усе нормально».

Що варто змінити в Україні. «Політичну систему: із президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Поділити конкретніше гілки влади, спростити податкову систему (замість понад двадцяти податків і зборів брати чотири), реформувати податкову й митну служби. Грузія та Польща були у схожому стані, але скористалися рекомендаціями закордонних держав і стали успішними».

Канада: відбирають найстійкіших

Канадсько-українська парламентська програма (CUPP) розрахована на повнолітніх студентів українських університетів. Її понад 20 років організовує наша діаспора. Щороку обирають близько 20 учасників, котрі стажуються 2 місяці в Оттаві або Онтаріо. Документи приймають до 1 жовтня.

Розказує Валерія Шведюк, 23 роки. Випускниця Києво-Могилянської академії (спеціальність — економічна теорія) та норвезької бізнес-школи БІ (Осло, магістр з фінансової економіки). Стажувалася у 2009 році в парламенті Канади.

Що спонукало поїхати. «Розповіла подруга з «Могилянки». Спочатку я подумала, що це лише для студентів-юристів, і не дуже зацікавилася. Потім випадково зустріла її ще раз, вона сказала, що організатори заохочують брати участь різних людей. Я сильно зацікавилася, почитала й захотіла поїхати».

Тонкощі приготування. «Відбір тривав близько п’яти місяців. Надсилаємо аплікаційну форму й документи (оцінки з університету, дипломи з конкурсів тощо). Велика частина роботи — написати близько десяти есе англійською мовою на різні теми: хто я така, чому зацікавлена, як використаю цю нагоду, які мої політичні погляди, що думаю про українську політику, економіку. Організатори оприлюднюють перший список учасників і далі надсилають завдання майже щотижня: написати критичний коментар до заданої статті з української чи закордонної газети, зробити українсько-англійський переклад. Хто володів французькою, ті й на неї перекладали. Навіть після інтерв’ю в посольстві надсилали завдання.

Збирайте інформацію й пишіть есе заздалегідь. Багато студентів намагалися вгадати, що хочуть чути організатори. «Якщо напишу, що підтримую Росію в тому чи іншому питанні, точно не візьмуть». Це неправда. Беруть і людей проросійських поглядів, бо перебування в Канаді може на це вплинути. Будьте собою і говоріть те, що думаєте. Але аргументовано.

У посольстві ми писали тест із англійської та української, а потім особисто розмовляли з організаторами. Що запитають? Це непередбачувано. Знайомий вказав у резюме хобі — астрономію, і з ним півгодини розмовляли про зірки. Мене розпитували про економіку України і що треба зробити, щоб вона швидше розвивалася. Я б не сказала, що стажування вимагає особливих знань. Обов’язково треба знати англійську, французька — це плюс. І навички роботи з документацією. Якщо людина нормально закінчила середню школу, цього достатньо».

Описання роботи. «Я приходила до офісу депутата о 9:00 і йшла близько 17:00. Доручали відповідати на різні запити, збирати інформацію для локальних проектів — побудови мосту, легалізації праці канадських медсестер у США, писати від імені депутата листи. Інколи він брав мене на зустрічі різних комітетів. Я особливої ролі не відігравала, слухала, про що говорять, готувала йому різні матеріали. Робота залежить від депутата, умови в інтернів були різні. Мені пощастило отримати окрему кімнату в офісі. Ставлення було дружнє, всі дуже допомагали, я буквально з перших днів влилася в роботу».

Умови життя. «Організатори платили за дорогу, житло, подорожі. Ми були в Торонто, Монреалі та Квебек-Сіті. В Оттаві жили по двоє в найманих квартирах. Звідти до парламенту — п’ять хвилин пішки. Щотижня видавали кошти, яких повністю вистачало на проживання».

Що далі. «Багато учасників поступили до канадських університетів чи поїхали вчитися до аспірантури. Організатори стимулюють студентів здобувати освіту за кордоном, навіть можуть надати стипендію. Найцінніший ресурс, який я там здобула, — контакти з людьми. Всі відібрані студенти — амбіційні та цікаві молоді люди, ми досі тісно спілкуємося. Я впевнена, що використовуватиму ці знайомства в майбутньому. Тим більше, маємо змогу знайомитися з учасниками попередніх років, які мають свій бізнес чи обіймають впливові посади в Україні».

Висновки. «Україна доволі замкнута. Я побачила, наскільки тамтешні люди відкриті для міжнародного досвіду та наскільки важко тут донести нові ідеї можновладцям. У нас усе настільки прив’язане до радянських традицій, що це просто жах. Якесь все забетоноване. У Канаді, приміром, елементарно знайти інформацію, скільки депутат заробляє. Насамперед я хотіла там дізнатися, як формується економічна політика держави, і дуже багато про це довідалася».

Читайте в наступному номері про стажування у Верховній Раді України та Конгресі США.

Українські IPS-лери на даху бундестагу.

Наші яппі в канадському парламенті.

Фото надане автором.