У кожної нації є виконавці, чия творчість, пройшовши через товщу років, хвилює серця людей. У кримськотатарського народу — чимало талановитих виконавців народної пісні. Але, мабуть, немає імені більш відомого, ніж Сабріє Ереджепова, яку називають душею народу. 12 липня Сабріє Ереджеповій виповнилося б 100 років.
Солов’їний голос
Народилася майбутня легенда 12 липня 1912 року в Бахчисараї в родині вчителя Керіма Джемілєва. Любов до співу з раннього дитинства прищепила їй мати Сайді, котра знала багато народних пісень, писала вірші. Кажуть, від матері Сабріє успадкувала неповторний, дуже потужний і водночас проникливий контральто — низький жіночий голос. Коли дівчинці було 12 років, мати померла. Перед смертю вона попросила дочку заспівати «Отьме, бульбуль» («Не співай, соловейку»). Відтоді Сабріє Ереджепова співала цю пісню тільки у хвилини туги й болю.
У Сімферопольській зразковій дев’ятирічній школі Сабріє Ереджепова знайомиться з відомим кримськотатарським ученим-літератором Османом Акчокракли, який викладав кримськотатарську мову й літературу. Співачка згадувала: «Осман-ходжа до мене ставився не так, як до інших учнів, не знаю, чому, чи тому, що я добре співала, чи любила його уроки літератури. Він приносив мені багато книг: художню літературу, п’єси. Вони стали мені у пригоді в подальшій роботі на сцені...».
А сцена не змусила себе довго чекати — Сабріє дебютувала в 16-літньому віці. Співати її вчила Варвара Ханбекова — тонкий знавець кримськотатарської музики.
Після закінчення школи в 1930 році Сабріє Ереджепова викладає в семирічці села Тав-Бадрак. З 1932 року працює в Кримському радіокомітеті, виконує народні пісні. Саме на радіо стає зіркою. У народі її називають «Бульбуль сеслі» («Солов’їний голосок»). В 1935 році Сабріє виконує дві пісні у фільмі «Запорожьяли Дунай артинда» («Запорожець за Дунаєм» Ялтинської кіностудії). В 1936-му бере участь у І Всесоюзному радіофестивалі в Москві. Виконавши написану спеціально для неї композитором Асаном Рефатовим пісню «Екі пугьу» («Два пугачі») і народні «Ногъай бейітлери» («Ногайські частівки»), співачка викликала фурор.
У 1939 році Ереджепова представляє Крим на І Всесоюзному конкурсі естради в Москві. Додому повертається з дипломом «Талановитій молодій співачці». В 1940-му вона стала заслуженою артисткою Кримської АРСР.
Депортація та реабілітація
Війна застає співачку на сцені Кримськотатарського театру в Сімферополі. Вона разом з іншими працівниками закладу опиняється на території Румунії. Починається темний і трагічний період її життя. Чоловік і син співачки потрапляють до Узбекистану. Сабріє Ереджепова довго страждала далеко від рідних і тільки наприкінці 1940-х років змогла виїхати до Середньої Азії. Однак 15 вересня 1950 року за те, що під час війни вона перебувала на території ворожої держави, Ереджепову заарештовують і засуджують на 25 років каторги. У в’язниці Уратьобе (Узбекистан) вона випадково зустрічається із сином, засудженим по сфабрикованій проти нього кримінальній справі. Кажуть, вона співала навіть у в’язниці. Якось тюремники спробували змусити її замовкнути, але засуджені попередили, що влаштують бунт, «якщо Сабріє перестане співати». Тільки за шість років її справу, за відсутністю складу злочину, було припинено. Ереджепова вийшла на волю, а 18 грудня 1967 року була реабілітована.
У 1957 р. у Ташкенті організовують кримськотатарський ансамбль пісні й танцю «Хайтарма», художнім керівником якого став композитор Ільяс Бахшиш. Сабріє Ереджепову запрошують туди солісткою. «Хайтарма» їздить по місцях депортації кримських татар з концертами, записує платівки, виступає на радіо й телебаченні. Виступи Сабріє Ереджепової стають головною частиною програми ансамблю. В 1966 р. її було удостоєно звання заслуженої артистки Узбецької РСР. Померла Сабріє Ереджепова влітку 1977 року. Похована на чужині, в Ташкенті, але незабаром може навічно возз’єднатися з Батьківщиною.
Вона повертається
5 липня Верховна Рада України прийняла постанову про святкування 100-літнього ювілею Сабріє Ереджепової. Заступник голови Республіканського комітету з міжнаціональних відносин Еміне Авамілєва розповіла, що основні заходи відбудуться у вересні. «Уже до того, як Верховна Рада України прийняла постанову, було сформовано оргкомітет. Буде проведено вечір пам’яті, ми маємо намір випустити диск із піснями Ереджепової, книгу про її життя та творчість». Постановою передбачено перепоховання артистки на землі її предків у Бахчисараї.
10 липня в сімферопольській бібліотеці імені Гаспринського відбулося спецпогашення художнього маркованого конверта із зображенням легендарної співачки. Учні та послідовники Сабріє Ереджепової — відомі діячі кримськотатарської культури Рустем Меметов, Гулізар Бекірова, Уріє Керменчіклі, Зарема Алмазова у своїх виступах говорили про велич цієї жінки, співали пісні, які раніше виконувала вона.
З США, спеціально на цей захід, прилетіла відома кримськотатарська акторка довоєнного періоду, подруга Сабріє Ереджепової Айше Діттанова. Вона розповіла: «Коли Сабріє приїхала до Криму в 50-х роках, вона взяла в Сімферополі таксі — до Ялти. Слухаючи радіо, водій, аж ніяк не кримський татарин, сказав: «Не вміє молодь зараз співати! Була в нас у Криму Сабріє Ереджепова — оце голос!» Артистка назвала водієві своє ім’я. Він не повірив. Тоді вона заспівала. Вражений чоловік безплатно відвіз її до Ялти, там прождав цілий день і привіз назад».
Ще є кому згадати про Сабріє Ереджепову. Айше Бахшіш, жителька Сімферополя, розповіла про дружбу її старшої сестри зі співачкою: «Вона часто приходила до нас у гості. Ці дні для нас були наповнені світлом і радістю. Сабріє Ереджепова — наша гордість, а її життя і творчість — вічні. Вона була дуже сонячною людиною й випромінювала світло».
Медат СЕТТАРОВ, спеціально для «Голосу України».
Крим.
