Кілька років тому на Контрактовій площі у Києві на вежу колишнього Грецького монастиря (тепер — приміщення Нацбанку) після майже сторічної перерви повернули годинник, дзвін якого добре чути на Подолі. Намагаючись дізнатися, хто автор відродженого механізму, я, чесно кажучи, думала, що це, як завжди, якась іноземна фірма, і дуже приємно здивувалася, коли дізналася, що його виготовив і встановив львів’янин, доцент, кандидат фізико-математичних наук Олексій Бурнаєв. З’ясувалося, що він працює не лише з вежами, а й розробляє куранти, квіткові годинники. Львівський бровар, над механізмом якого він працював, потрапив до списку семи найбільш нетипових годинників світу.

Проте дізнатися, чому науковець взявся за старовинні традиції, ніяк не вдавалося. Інтерв’ю відкладалося і переносилося. Тоді годинникар запропонував поговорити по скайпу — системі відеодзвінків через Інтернет. Вийшло, що про час ми говорили на відстані близько п’ятисот кілометрів одне від одного.
Час, порізаний на 15 хвилин
— Навіщо сьогодні, коли в кожного на руці та в мобільному телефоні є годинник, відновлювати складні механізми на вежах?
— Перші вежові годинники, які створили французи, не мали ні циферблата, ні стрілок. Вони просто бамкали, щоб тричі на день людина відривалася, образно кажучи, від картоплі, яку вона сапала, повернулася у бік церкви й молилася. Зараз годинники на вежах відбивають кожну годину. Цього не робить ані мобільний телефон, ані жоден дорогий імпортний годинник. Завдяки цьому людина відчуває, наскільки швидко минає її життя. Я багато часу проводжу біля механізмів, які дзвенять, і просто диву даєшся, як швидко пролітають п’ятнадцять хвилин.
Зазвичай, мало хто піднімає очі на годинник, але чути його дуже далеко. В тихі ночі дзвін досягає 3—4 кілометрів. За дванадцять років було багато випадків, коли чи тросик обірветься, чи ще щось, мені дзвонять і просять приїхати полагодити, бо люди сильно звикають. Ніхто вже не ставить будильників, а просто рахують удари. П’ять разів, значить, ще можна спати. Мобільні телефони цього не замінять.
— За дванадцять років скільки годинників ви встановили?
— Близько п’ятдесяти. Деколи про мене помилково пишуть, що я реставрую годинники. Це неправда з тієї простої причини, що в Україні практично не лишилось, що реставрувати. Деградація почалася від Першої світової війни: щось австрійці познімали, щось — згодом радянська влада.
— Чи вигідно фінансово цим займатися?
— Ні, невигідно. Всі фінансово виправдані ніші вже заповнені. Прибутково торгувати комп’ютерами, жіночим взуттям, косметикою. А годинникарство — робота відповідальна і складна. Це як мафія — вхід є, виходу немає. Я не можу сьогодні покинути цю діяльність і підвести священиків та міських голів, які раніше довірили мені встановити годинники на вежах.
17.15
— Годинник на Львівському броварі потрапив до семи найбільш нетипових годинників світу. Розкажіть про цей проект.
— Для мене він унікальний. Бо це не я запропонував замовникам зробити цей годинник, що трапляється дуже рідко. Львівська броварня хотіла відзначити річницю виробництва пива у Львові. Було багато варіантів і проектів. Один із відомих архітекторів — Володимир Цісарик — виграв цей конкурс. За його задумом на годиннику в монаха третю годину замінили на число 15, а п’яту — на 17. Потім мені запропонували взятися за цей годинник. Складність була в тому, що скульптура стоїть на вулиці, люди її торкаються і можуть чіпати й стрілки. Я кілька днів постояв біля того монаха і вирішив, що є два варіанти розв’язання цієї проблеми. Перший — зробити дуже міцний механізм. Але часу на це було мало. Другий — зробити циферблат з магнітною передачею. Тобто, в бочці — звичайний годинник, там на кінці стрілок є магніти. Скульптура зроблена з бронзи, яка на магніт не впливає. Притягання передається через циферблат — на зовнішні стрілки. Якщо хтось за них хапається, то стрілка потім знову повертається на місце.
«Бреге» не куплю ніколи
— Який годинник ви носите на руці?
— Я не заперечую високих досягнень швейцарців, але ціни на їхню продукцію невмотивовано високі. В ці годинники не вкладено стільки праці, скільки передбачає встановлена ціна.
Свій я купив в Одесі 1991 року. Він добрий тим, що в нього всередині є електронна корекція часу, що дозволяє з високою точністю виставляти годинники на вежах. Він не пропускає воду (я перевіряв). Але з часом з нього стерлися всі написи російською мовою.
Там було написано щось на кшталт «Електроніка». Потім у магазині я побачив, що ніяка це не «Електроніка», а «Касіо». Тобто, я так розумію, що білоруси купували годинники, на яких штампували свій напис.
Кохання о 12.00 та 18.00
— Який проект вам найбільше запам’ятався?
— Минулого року я зробив годинник для готелю, у якому з двох сторін сидять дві фігурки з міді — пан і панянка. Зараз, до Євро, ми маємо його запускати. Двічі на добу, о дванадцятій і о шостій дня, годинник відбиває час. Більше не можна, бо він біля дорогих номерів, і якби грав щогодини, це могло б не сподобатися гостям. А так ще можна стерпіти. В кожної фігури є три рухомі елементи: голова і дві руки. Ми довго думали над композицією, у результаті вирішили, що вони дивитимуться одне на одного, звучатиме мелодія з «Лав сторі», пан гратиме на гітарі, а панянка дістане з-під віяла троянду й подарує йому. На даний момент це вершина моєї годинникової кар’єри.
— Чи є у світі щось на зразок цеху годинникарів, які займаються вежовими годинниками, курантами?
— Розумієте, ця сфера діяльності є досить локальною. Не можуть годинникарі з Німеччини робити годинник у Львові. Наш годинникар із ратуші скаржиться, що за все життя жодного разу не міг поїхати на море, бо він мусить весь час носити ключа від вежі в кишені. Це дуже відповідальний об’єкт. Йому дзвонять у будь-який момент, якщо вітер стрілки похитав, чи щось ще трапилося.
У нас годинникарська справа була втрачена свого часу. Немає передачі знань від покоління до покоління. Вежові годинники в Україні не виготовлялися взагалі ніколи. Все, що збереглося, — європейське. В Києві на Іонівському монастирі годинник вироблений у Парижі. У Дрогобичі, Сваляві годинники були чеського виробництва. Львівські годинники — з Австрії. У Франції є фірма, яка за 150 років виготовила 15 тисяч годинників. Україна з цього світового годинникарського простору просто випала.
Підніміть очі вгору
Завершуючи розмову, Олексій Михайлович сказав: «А можна звернутися до всіх небайдужих? Підніміть очі вгору і подивіться, скільки в нас веж, у яких має бути годинник, а туди після косметичного ремонту вставили пластикове вікно. Це ж неправильно. Туди треба повернути годинники!»
Вела розмову Тетяна ПАСОВА.
Фото з архіву Олексія БУРНАЄВА.
Вид на місто Рогатин через циферблат.
Олексій Бурнаєв (ліворуч) та інженер  Василь Смичок біля Львівського бровара.
Квітковий годинник у Львові.